38. Структура конституційно-правового статусу особи.

Структура конституційно-правового статусу особи складається з:

1. Конституційних прав та свобод;

2. Конституційні обов’язків;

3. Принципів конституційно-правового статусу особи;

4. Гарантії конституційних прав та свобод;

5. Громадянство.

Основу правового статусу особи складають її права, свободи, законні інтереси і обов’язки. В єдності вони є базою для всіх інших прав і свобод, які мають людина і громадянин.

39. Принципи конституційно-правового статусу особи.

Загальновизнаними та основними є:

- принцип рівності (полягає у рівному обсязі прав, свобод і обов'язків. Він передбачає відсутність закріплення в законі дискримінації з будь-яких ознак. Основна увага рівності гарантій реалізацій прав і свобод);

- принцип свободи (полягає в тому, що свободу сприймають як відсутність широких обмежень діяльності особи; держава встановлює певні вимоги, яким повинна відповідати поведінка особи. Свобода особи обмежена законами та інтересами третіх осіб. Одним з основних механізмів, що забезпечує реалізацію принципу свободи є діяльність суду);

- принцип взаємозв'язку прав та обов'язків (на відміну від принципу свободи та рівності цей конституційно-правовий принцип в більшості конституцій прямо не закріплюється, однак він може бути виведений в процесі здійснення тлумачення конституції. Там, де цей принцип передбачений на конституційному рівні, як правило стосується можливістю реалізації права лише після виконання обов’язку);

- принцип поєднання індивідуальних та суспільних інтересів

- принцип непорушності прав людини та громадянина.

40. Система конституційних прав і свобод людини і громадянина. Основні критерії класифікації конституційних прав і свобод.

Основні права людини – це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх. 

Характер держави і суспільства завжди визначався і визначається правовим статусом (правовим становищем) особи, тобто людини і громадянина, в суспільстві й державі. Тому розділи, положення, статті Конституції, присвячені правовому статусу особи, правам і свободам людини і громадянина, є, як правило, обличчям кожної конституції. Хоча, звичайно, самого лише закріплення прав людини на рівні конституції не достатньо, оскільки вони, крім того, мають стати ще й фундаментом державної політики. Права і свободи класифікуються за різними критеріями:

- за суб'єктами (права людини/права громадянина)

- за видом суб'єкта (індивідуальне/колективне)

- за способом здійснення і захисту прав (абсолютні - визначеність закону через заборону посягання на них та відносні - обов'язок інших розпочинати дії, необхідні для реалізації цього права)

- за критерієм виникнення (основні та додаткові)

- за змістом (особисті або природні, політичні та соціально-економічні)

41. Основні способи закріплення прав та свобод людини та громадянина.

Форма й обсяг конституційного закріплення прав, свобод і обов’язків людини і громадянина в різних країнах мають як загальні риси, так і свої особливості, зумовлені не в останню чергу національними традиціями в розвитку конституційно-правової теорії та практики. Для переважної більшості конституцій характерним є наявність спеціальних розділів, в яких фіксуються права, свободи та обов’язки. Сказане можна підтвердити багаточисельними прикладами з практики зарубіжних країн (Російська Федерація Італії, Іспанія).

Натомість у Франції має місце тільки загальне визнання інституту основних прав і свобод без будь-якої деталізації: "Французький народ, — записано у преамбулі до Конституції Франції 1958 р., — урочисто проголошує свою відданість правам людини і принципам національного суверенітету тією мірою, якою вони були визначені в Декларації 1789 року, підтверджений преамбулою до Конституції 1946 року".

Зовсім інакше регламентуються права і свободи в США. Основою конституційної регламентації прав і свобод тут є перші десять поправок до федеральної Конституції, або Білль про права 1791 р. Подібний підхід можна було б вважати надто спрощеним, якби не численні судові прецеденти з відповідних питань, створені Верховним судом США, а також права, або відповідні розділи конституцій. Саме останні обставини дозволили розширити обсяг конституційного регулювання цього інституту.

Принципово інший підхід до регламентації прав і свобод існує у Великобританії. Окремі законодавчі акти, в яких були закріплені основи правового статусу особи, прийняті в ході історичного розвитку. Зрозуміло, здебільшого застаріли і не створюють цілісної картини. Прийнято вважати, що права і свободи у цій країні формулюються судами. Останні в ході судового розгляду приймають рішення (судові прецеденти), що обмежують дії індивіда. Поза цими обмеженнями і перебуває сфера реалізації прав і свобод.