8. Рекреація, дозвілля, спорт

- Водний спорт (човни, катамарани)- Волейбол- Рибалка- Екскурсії- Пляжний відпочинок- Гриби, ягоди, цілющі трави

3. Варто відвідати поза містом

- Озеро Світязь – так званий "Український Байкал", найглибше озеро країни, що поступається площею лише лиманам на Одещині. Озеро має дивну здатність до самоочищення завдяки потужним джерелам, що бють з підводних карстових воронок. Про цілющі властивості світязьчанської води знали багато століть тому, коли вивозили її спеціально для косметичних цілей в варшавські салони. Навіть тепер, незважаючи на масовий наплив відпочиваючих, воді вдається зберігати вражаючу прозорість. - Острів на Світязі  -Затока Лука - затока озера Світязь, що зєднана з ним вузесеньким перешийком і є Світязем в мініатюрі. - село Світязь. Петропавлівська церква (1846р.). "Куточок рибалки" - так називається територія що тягнеться вздовж південного берегу оз. Світязь від села до пансіонату Шацькі озера.- Урочище «Гряда» - більш облаштована рекреаційна зона на східному березі оз.Світязь, на якій одна за одною розташовані більш ніж 70 баз відпочинку, в основному державних і комунальних підприємств і установ Волинської та Львівської області.

3. Моделі державного регулювання туристичної сфери у країнах світу.

Специфіка соціально-економічних та політичних умов розвитку країн світу пояснюють різноманітні підходи до державного регулювання розвитку туристичної діяльності, зокрема: політична та економічна стабільність країн, роль туризму у формуванні державного бюджету країни, рівень туристичної привабливості для туристів (наявність та стан історико-культурних пам’яток, унікальних природних ресурсів та ін.). Так, нині дослідниками виділяється чотири моделі державного регулювання розвитку туристичної діяльності.  

Перша модель представляє собою відсутність централізованого органу – центральної туристичної адміністрації, а усі питання вирішуються на принципах ринкової «самоорганізації». Дана модель використовується у тому випадку, коли суб’єкти туристичної діяльності здатні вирішувати проблеми самостійно, або коли туристична індустрія для національної економіки великої ролі не відіграє. Представником цієї моделі є США.

Друга модель передбачає наявність міністерства, як сильного та авторитетного центрального органу, який здійснює контроль над усіма туристичними підприємствами країни. Інструментарієм державного управління є: фінансові вкладення, рекламна та маркетингова діяльність, залучення інвестицій в туристичну індустрію, адже країни, де застосовується дана модель управління туристичною діяльністю є небагатими. Представниками даної моделі є країни з перехідною економікою та країни, що розвиваються, в яких туризм є одним із основним джерел надходжень у бюджет. Це Єгипет, Мексика, Туреччина, характеризуються багатим історичним та природнім потенціалом, що має бути підтримано на державному рівні.

Третя модель державного регулювання туристичної діяльності називається «європейською», адже представниками є розвинені європейські держави, а саме: Франція, Іспанія, Велика Британія, Італія, на частину яких, згідно із даними ВТО, припадає близько 1/3 світових туристичних прибутків [4; с. 136]. Питання розвитку туристичної діяльності вирішуються в міністерстві на рівні відповідного галузевого підрозділу, який відповідає за розвиток туризму в країні, а свою діяльність спрямовує у двох напрямках:

· вирішення загальних питань державного регулювання: розробка нормативно-правової бази, координація діяльності регіональної представницької й виконавчої влади, міжнародне співробітництво на міждержавному рівні, збирання й обробка статистичної інформації;

·  координація маркетингової діяльності: участь у виставках і міжнародних об'єднаннях у туристичній сфері, управління туристичними представництвами своєї країни за кордоном та ін. [6, с. 88].

У даній моделі центральне місце займає співробітництво та взаємодія адміністративних органів влади із приватним сектором, що в результаті спричиняє появу змішаних за формою власності інститутів у туристичній сфері  - державно-приватного партнерства [7, с. 117 – 118; 4, с. 134 – 141], що найбільш вдало реалізовано в Італії, Фінляндії, Великій Британії.

Світова практика виділяє ще четверту модель державного регулювання розвитку туристичної діяльності (змішану), що передбачає створення комбінованого міністерства, яке охоплює разом із туристичною діяльністю ще й інші суміжні галузі. Характерними ознаками четвертої моделі державного регулювання є визначення туристичної галузі пріоритетною для країни, чіткий розподіл повноважень між центральною та регіональною туристичними адміністраціями. Представником такої моделі може бути організація туристичної діяльності в Індії та Малайзії.

Таким чином, світова практика виділяє чотири моделі державного регулювання розвитку туристичної діяльності. Першій моделі притаманний принцип саморегулювання, друга модель характеризується наявністю централізованого органу управління в державі, де туризм є основним джерелом надходження в бюджети країн; третя модель ґрунтується на взаємодії державного і приватного партнерства, що є досить актуальним для України; четверта модель характеризується поєднанням елементів другої та третьої моделей – наявність централізованого органу управління галуззю, визнання туристичної діяльності як пріоритетної галузі для країни. Розгляд моделей державного регулювання розвитку туристичної діяльності в країнах-лідерах свідчить про те, що окремі елементи механізмів державного регулювання доцільно використовувати в розвитку туристичної галузі України з урахуванням її історико-культурного та природного потенціалів.