Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ФГТК мини печать.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1.06 Mб
Скачать

137. Мета, завдання створення та основні операції спеціалізованих фінансово-кредитних установ

Окрім банківських установ, важливе місце у кредитних системах переважної більшості країн належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають складати серйозну конкуренцію для комерційних банків на ринку фінансових послуг.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути являють собою установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Хоча спеціалізовані кредитно-фінансові інститути діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка їм притаманна та відрізняє від банківських установ, є вузька спеціалізація. Основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов’язані з: акумуляцією заощаджень населення шляхом залучення коштів на вклади, випуску власних акцій, облігацій, продажу страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, виду господарської діяльності, групи населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійснення операцій в рамках кредитної взаємодопомоги.

Залежно від обраної сфери діяльності розрізняють різні види спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, функції і назви яких, а також обсяги і типи операцій, роль у кредитній системі та економіці значно відрізняються у різних країнах. Найбільш характерними і поширеними у промислово розвинутих країнах видами спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів є: страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди.

139. Мета та завдання державного регулювання фінансового ринку.

Метою державного регулювання фінансового ринку в Україні є:

• проведения єдиної та ефективної державної політики у сфері фінансових послуг;

• захист інтересів споживачів фінансових послуг;

• створення сприятливих умов для розвитку та функціонування ринків фінансових послуг;

• створення умов для ефективної мобілізації і розміщення фінансових ресурсів учасни-ками ринків фінансових послуг з урахуванням інтересів суспільства;

• забезпечення рівних можливостей для доступу до ринків фінансових послуг та захис-ту прав їх учасників;

• дотримання учасниками ринків фінансових послуг вимог законодавства;

• запобігання монополізації та створення умов розвитку добросовісної конкуренції на ринках фінансових послуг;

• контроль за прозорістю та відкритістю ринків фінансових послуг;

• сприяння інтеграції в європейський та світовий ринки фінансових послуг. Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється шляхом:

■^ ведения державних реєстрів фінансових установ та ліцензування діяльності з надання фінансових послуг;

^нормативно-правового регулювання діяльності фінансових установ;

^нагляду за діяльністю фінансових установ;

■^ застосування уповноваженими державними органами заходів впливу;

Державне регулювання діяльності з надання фінансових послуг здійснюється відповідно до Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також відповідно до інших законів та нормативно-правових актів, що регулюють діяльність на окремих сегментах ринку фінансових послуг.

Діяльність учасників ринку фінансових послуг з питань оподаткування регулюється органами Державної податкової служби України, а з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом — Державним комітетом фінансового моніторингу України.

Важелями непрямого втручання державы у ринок фінансових послуг с:

♦♦♦податкова політика, яка впливає на ділову активність, а відтак, на потребу у фінансо-вих ресурсах;

♦♦♦регулювання грошової маси й обсягів кредитів, що впливає на ставку позичкового від-сотка;

♦♦♦зовнішньоекономічна політика, а саме — регулювання операцій з іноземною валютою, експортно-імпортних операцій;

♦♦♦гарантії держави, які поширюються на ринок позикових капіталів, що створює пряму конкуренцію між державою і підприємствами-емітентами.

Державні органи, що здійснюють регулювання ринку фінансових послуг, за допомогою засобів зв'язку, що дозволяють фіксувати інформацію, своєчасно повідомляють один одному про будь-які спостереження та висновки, які є необхідними для виконання покладених на них обов'язків; мають право на доступ до інформаційних баз даних одне одного, які ве-дуться з метою регулювання ринків фінансових послуг.

Національний банк України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку і Державна комісія з регулювання ринку фінансових послуг України з метою співпраці та координації своєї діяльності зобов'язані проводити оперативні наради не рідше одного разу в квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами зазначених нарад складаються відповідні протоколи та укладаються міжвідомчі угоди. Рішення, які містяться у зазначених протоколах та угодах, обов'язкові для розгляду та впровадження кож-ним з органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]