50. Система соціального захисту населення.

Соціальне забезпечення (соціальний захист) — система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).

З макроекономічної точки зору соціальне забезпечення — це система управління соціальними ризиками з метою компенсації шкоди, зниження або запобігання їх дії на процес розширеного відтворення населення. Як соціально-економічна категорія соціальне забезпечення є відносинами щодо перерозподілу національного доходу з метою забезпечення встановлених соціальних стандартів життя для кожної людини в умовах дії соціальних ризиків.

Система соціального страхування ґрунтується на таких принципах:

Принцип соціального страхування

Згідно з цим принципом, фінансування механізмів соціального захисту здійснюється за рахунок страхових внесків членів страхового об’єднання, які при настанні страхового випадку отримують страхові виплати. Фінансування виплат по соціальному страхуванню також може частково здійснюватися за рахунок державних дотацій або кредитів.

Застосування принципу соціального страхування ґрунтується на правилах еквівалентності та перерозподілу.

Правило еквівалентності. Відповідно до правила еквівалентності, обсяг страхових виплат залежить від розміру страхових внесків.

Правило перерозподілу. Прибутки страхового фонду перерозподіляються на користь менш фінансово забезпечених членів спільноти через систему солідарної поруки.

Принцип соціального забезпечення

На відміну від принципу соціального страхування, принцип соціального забезпечення передбачає надання соціального захисту іншим категоріям населення (державні службовці, військові, діти-сироти тощо) і фінансування таких соціальних видатків за рахунок податкових надходжень у бюджет. На основі цього принципу відбувається фінансування державної соціальної політики, в тому числі програм в галузі охорони здоров’я, середньої та вищої освіти.

Принцип допомоги

Згідно з цим принципом, людина, яка потрапила в скрутне становище і не може самостійно з нього вийти, може звернутись по допомогу до відповідних інстанцій і розраховувати на соціальний захист (соціальні виплати, соціальні послуги) в об’ємі, достатньому для подолання проблем, що зумовили звернення по допомогу. Так само, як і принцип соціального забезпечення, даний принцип передбачає фінансування соціальних видатків за рахунок податкових надходжень до бюджету.

Принцип соціальної солідарності

Даний принцип передбачає взаємну допомогу всіх учасників системи соціального захисту. Така взаємодопомога реалізується у вигляді перерозподілу коштів між різними соціально-економічними та соціально-демографічними групами населення.

49. Фінансовий портфель громадянина, його склад.

Зміст цієї моделі полягав у тому, що люди зберігають своє багатство тільки в грошовій формі, якщо очікувана прибутковість облігацій менше очікуваної прибутковості грошей, і тільки у формі облігацій, якщо очікувана прибутковість облігацій більше очікуваної прибутковості грошей.

Лише в рідких випадках - при рівності цих двох величин - населення буде володіти й тем і іншим. Отже, кейнсианская модель припускає, що ніхто не захоче мати одночасно й гроші, і облігації у своєму фінансовому портфелі.

Через той що диверсифікованість портфеля є дійсно раціональною стратегією при виборі активів, той факт, що вона так рідко зустрічається в кейнсианской моделі, служить серйозним недоліком теорії спекулятивного попиту на гроші. Тобин розробив модель спекулятивного попиту на гроші, у якій спробував уникнути недоліків кейнсианского підходу.

Її основна ідея полягає в тому, що при визначенні структури фінансового портфеля для населення важлива не тільки очікувана прибутковість даного активу в порівнянні з іншими, але й ризик цього активу. Зокрема, Тобин припускав, що більшість людей не люблять ризикувати, тобто вони віддадуть перевагу активу з меншою очікуваною прибутковістю, якщо його ризик нижче. Важливою характеристикою грошей є те, що їх прибутковість відома, і, як уважав Тобин, дорівнює нулю.

Однак моделі транзакционного попиту й попиту по мотиву обережності вказують на те, що ці компоненти попиту на гроші негативним образом залежать від ставки відсотка. Отже, припущення Кейнса про те, що попит на гроші чутливий до ставки відсотка (а отже, що швидкість обігу грошей непостійна, і номінальний дохід залежить не тільки від обсягу грошової маси, але й від інших факторів), підтверджується.

Аналогічно попиту на фінансові активи попит на гроші можна представити у вигляді функції від обсягу ресурсів, наявних у населення (його багатства), і очікуваної прибутковості фінансових активів щодо очікуваної прибутковості грошей. Як і Кейнс, Фридман визнавав, що люди прагнуть тримати певну суму в наявній формі. Розглянемо докладніше змінні функції попиту на гроші в теорії Фридмана і їх вплив на попит на гроші.

Попит на активи позитивно залежить від запасу багатства, тому й попит на гроші позитивно залежить від перманентного доходу (знак "плюс" під змінною). На відміну від звичайного (поточного) доходу коливання перманентного доходу (який може бути представлений як очікуваний середній довгостроковий дохід) у короткостроковому періоді набагато менше, тому що багато змін доходу мають тимчасовий характер.

Наприклад, під час економічного підйому відбувається швидке зростання доходів, але оскільки іноді цей ріст має тимчасовий характер, остільки в довгостроковому періоді середній дохід сильно не зміниться. Отже, під час буму перманентний дохід збільшується меншою мірою, чому поточний дохід.