70. Зміст і призначення фінансового контролю.

Фінансовий контроль — це контроль законодавчих і виконавчих органів влади всіх рівнів, а також спеціально створених установ за фінансовою діяльністю всіх економічних суб'єктів із застосуванням певних методів і прийомів.

Види фінансового контролю:

1. Державний — позавідомчий — здійснюється комісіями ВРУ, Кабінетом Міністрів, місцевими радами народних депутатів, державними фінансовими органами.

2. Внутрішньовідомчий — проводиться відомствами, міністерствами, державними комітетами щодо підвідомчих їм підприємств, організацій, установ.

3. Внутрішньогосподарський — здійснюється структурними підрозділами підприємств — бухгалтерією, фінансовою службою підприємства. Мета — перевірка правильності і своєчасності зарахування коштів на рахунок у банку, контроль за залишком коштів на рахунку, за протермінування заборгованості постачальникам, банку, бюджету тощо.

4. Громадський — полягає у проведенні перевірки, виявленні і попередженні різних порушень у фінансово-господарській діяльності підприємств, організацій з ініціативи місцевих органів влади або окремих груп громадян.

5. Аудиторський — здійснюється аудиторськими фірмами або незалежними аудиторами.

Попередній фінансовий контроль — перевірка операцій до того, як вони відбудуться. Мета — недопущення незаконних і неправильних фінансових операцій. Завдання — виявлення резервів зростання обсягів виробництва, підвищення рентабельності, попередження неекономічного і нераціонального використання грошових коштів; проведення органами державної влади і управління, фінансовими і податковими органами, банківськими установами, працівниками служби обліку на стадії складання плану та бюджету і прийняття фінансових рішень.

Ревізія — це всеохоплююча перевірка усіх сторін діяльності суб'єкта господарювання; проводиться регулярно, а її результати оформляються актом; мета — всебічно сприяти поліпшенню фінансово-господарської діяльності підприємств, організацій, установ.

Основна мета фінансового планування — найточніше визначення майбутніх витрат і доходів, які б забезпечували нормальну діяльність держави і підприємницьких структур.

Зміст фінансового планування реалізується через розробку системи заходів щодо забезпечення розвитку суб'єктів економіки необхідними фінансовими ресурсами.

Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, головними з яких є: прибуток, амортизаційні відрахування, податки тощо.

Суб'єктами фінансового планування виступають окремі підприємства, міністерства, відомства, державні комітети, фінансові органи, органи державного управління на місцевому рівні та інші.

При визначенні фінансових показників використовуються певні методи планування:

1. Метод коефіцієнтів (екстраполяції) — перенесення на майбутні періоди встановлених у минулому тенденцій або розповсюдження вибіркових даних на іншу частину сукупності досліджуваних об'єктів, які самі не були досліджені (використовується при індексації вартості основних фондів, дооцінці товарно-матеріальних цінностей, плануванні прибутку тощо). Перевага — простота у використанні. Недоліки — разом з коефіцієнтами механічно переносяться на майбутнє недоліки попереднього періоду та не вишукуються внутрішні резерви.

2. Нормативний метод — базується на розрахунку фінансових показників на основі встановлених норм і нормативів (нормативи утворення фондів, амортизаційних відрахувань, нормативи розподілу прибутку, норми витрачання коштів у бюджетних установах тощо).

3. Балансовий метод — передбачає відповідність видатків джерелам їхнього покриття, ув'язує всі розділи фінансового плану, внаслідок чого досягається збалансованість плану (ув'язка доходів і видатків).

Відмінність від зведеного бюджету: крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через бюджетну систему і державні цільові фонди, у балансі фінансових ресурсів і витрат відображені й децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються в суб'єктів господарювання та в населення.