98. . Державне регулювання грошового обороту.

Оскільки держава несе відповідальність за розвиток економіки країни, то вона має право впливати на економічне життя суспільства. Серед економістів немає розбіжностей в поглядах щодо необхідності впливу держави на розвиток суспільства. Відмінності поглядів окремих економістів стосуються лише ступеня та методів реалізації такого впливу. Свій вплив на економіку держава має здійснювати опосередковано, шляхом гарантування їм сприятливих умов для фінансово-господарської діяльності (свободу підприємництва, захист приватної власності, свободу торгівлі, вільний вибір професії і місця роботи, свободу при укладанні договорів тощо). Для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику. Її основні завдання такі:

— забезпечення певного рівня економічного зростання;

— забезпечення максимальної зайнятості;

— контроль над інфляцією з метою мінімізації та стабілізації цін;

— урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.

Для вирішення завдань економічної політики передбачається дія впливу окремих заходів на економічне життя суспільства. Досить умовно всі такі заходи можна поділити на чотири групи:

1) структурна політика.

2) політика конкуренції.

3) соціальна політика.

4) кон’юнктурна політика.

Структурна політика передбачає надання субсидій та інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів чи галузей господарства. Політика конкуренції пов’язана з антимонопольними заходами, вільним ціноутворенням, встановленням особливих правил взаємовідносин там, де вільна конкуренція обмежена (енергетика, сільське господарство тощо).

Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу їх доходів.

Політика кон’юнктури реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон’юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції. Оскільки сукупний платоспроможний попитформується і реалізується в грошовій формі, то кон’юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обігу.

За способом та характером впливу на поведінку економічних суб’єктів усі заходи політики кон’юнктури можна розділити на три групи.

1.Заходи фіскально-бюджетної політики. Заходи фінансово-бюджетної політики базуються на прямих, нееквівалентних вилученнях фінансових ресурсів у економічних суб’єктів або нееквівалентних вливаннях їм фінансових ресурсів.

2. Грошово-кредитна, або монетарна політика. Залежно від напрямку і темпів зміни пропозиції грошей та рівня відсотка розрізняють експансійну та рестрикційну грошово-кредитну політику.

Експансійна політика допускає неконтрольоване, довільне зростання грошової пропозиції. В результаті цього гроші стрімко дешевіють. Це призводить до інфляційних процесів. Таку політику іноді називають політикою інфляцій. В основному вона негативно впливає на економічний розвиток. Тому уряди її здебільшого уникають.

Рестрикційна політика допускає скорочення пропозиції грошей. Тому гроші швидко «дорожчають». Сукупний попит на них скорочується. Це провокує зниження рівня цін і падіння економічної активності. Таку політику називають політикою дефляцій.

Головне завдання кон’юнктурної політики — це згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон’юнктури на передбаченому рівні, який би забезпечував досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон’юнктури може забезпечуватися законами грошово-кредитної або фіскально-бюджетної політики, або ж заходами двох названих політик одночасно. Заходи монетарної (грошово-кредитної) та фіскально-бюджетної політики необхідно розглядати не як альтернативу, а в їх нерозривній єдності. На практиці необхідно враховувати не лише їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих змін у функціонуванні інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обігу.