118. Характеристика ринку позичкових капіталів та його основних інструментів.

Сучасний світовий ринок позичкових капіталів, котрий сформувався на основі інтернаціоналізації та інтеграції національних ринків на початок 60-х років, включає в себе: світовий кредитний ринок, світовий фінансовий ринок та євроринок. Всі ці сектори світового ринку позичкового капіталу взаємопов´язані: на практиці постійно відбувається взаємне переливання капіталів.

Розрізняють ринок короткострокових позичкових капіталів (грошовий ринок) та ринок середньо- та довгострокових капіталів (ринок капіталів), що включає і фінансовий ринок.

В наш час світовий ринок позичкового капіталу виступає як механізм акумуляції й розподілу фінансових ресурсів у світовому економічному просторі і він охоплює сукупність попиту та пропозиції на позичковий капітал позичальників і кредиторів різних країн світу. Здійснити акумуляцію і перерозподіл фінансових ресурсів з високою якістю і без втрат можливо тільки за допомогою відповідальних посередників.

Виходячи з попереднього аналізу і особливостей, які характеризують розвиток світового ринку позичкового капіталу (СРПК), у ньому можна виділити декілька структурних елементів.

Світовий ринок — це система відносин, яка формується на підставі аналізу попиту і пропозицій на капітал, що функціонує як міжнародний купівельний та платіжний засіб.

Він є ринком короткострокових операцій, що здійснюються між банком або іншими кредитно-фінансовими інститутами.

Світовий ринок капіталів поділяється на:

• світовий кредитний ринок;

• світовий ринок цінних паперів.

Функціональна структура світового ринку позичкового капіталу постійно змінюється і удосконалюється виходячи з урахувань змін, що відбуваються в світовому господарстві під впливом різних факторів, таких, як конкурентна боротьба, регіональна і глобальна інтеграція. На нього великий вплив має рівень відкритості економіки, інтернаціоналізаційні процеси тощо.

Однак, сьогодні можливо окреслити певні тенденції, що йому притаманні.

1. Постійна активізація і удосконалення ринку цінних паперів завдяки майже постійному зростанню попиту на них.

2. Відбулося поступове переключення позичальника з кредитних форм надання позики на випуск цінних паперів.

Інституціональні елементи в структурі ринку позичкового капіталу характеризуються системою економічних відносин, що виникають між позичальниками і кредиторами різних країн з одного боку і посередниками — з іншого боку.

До посередників належать:фінансові компанії; фондові біржі; транснаціональні та інші фінансові установи;

Інституціональна структура світового ринку також постійно удосконалюється і розвивається, і їй притаманні такі тенденції:

• постійне підвищення ролі потужних міжнародних фінансових організацій;

• постійне підвищення ролі держав як у регулюванні, так і в безпосередній участі в експорті капіталу;

• зменшення ролі банків.

117. Причини та завдання грошових реформ.

Грошові реформи - це повна чи часткова перебудова грош системи, яку проводить держава з метою оздоровлення грошей, чи поліпшення механізму регулювання грош обороту стосовно нових соц - економ умов, чи одне і друге водночас. За глибиною реформаційних заходів виділяють структурні або повні грошові реформи та реформи часткового типу. Структурні (повні) грошові реформи проводилися при переході від біметалізму до золотого мономенталізму, від останнього до системи паперовогрошового чи кредитного обігу. При цьому потьрібно не тільки замінити один вид грошей на інший, а й здійснити істотні структурні зміни в економіці, в держ фінансах, банк і валютній системах тощо. Реформи часткового типу торкаються тільки самої організації грош обороту і зводяться до зміни окремих елементів грош системи. Сама база грош. системи та структура економіки і грошкредитних відносин залишається незмінним. При цьому змінюється масштаб цін, вид і номінал грошових знаків, механізм емісії грошей тощо. Ці реформи поділяються на: 1)формальні реформи, за яких купюри одного зразка одного зразка змінюються на купюри іншого зразка, а масштаб цін (величина грошової одиниці) не змінюється; 2) деномінаційні реформи, за яких також здійснюється деномінація грошей у бік збільшення грошової одиниці (масштабу цін). Ці реформи проводять шляхом обміну старих купюр на нові та перерахування всіх грошових показників, за певним співвідношенням, внаслідок чого маса горшей в обігу зменшується , а грошова обиниця збільшується. За характером обміну старих грошей на нові виділяють неконфіскаційні реформи, коли за єдиним співвідношенням обміну грошей здійснюється уцінка запасу грошей, доходів і цін для всіх економічних суб’єктів однаково, тобто незалежно від поданих до обміну запасів старих грошей чи інших критеріїв (готівкові і безготівкові запаси тощо). Так була проведена грош реформа в Україні в 1996 р. За конфіскаційних реформ співвідношення обміну грошей диференціюється залежно: від величини поданого до обміну запасу старих грошей (чим вона більша, тим менше співвідношення обміну, чи встановлюється ліміт на обмін банкнот); від фолрми зберігання запасу старих грошей (вклади в банки можуть обмінюватися по меншому коефіцієнту, ніж готівка, чи взагалі співвідношення 1:1); від форми власності власника грошей (для держ власників грошей обмін може здійснюватися за більш пільговою пропорцією, ніж для приватних). За порядком введення в обіг нових грошей розрізняють одномоментні грошові реформи (введення нових грошей в обіг здійснюється за короткий строк - 7-15 днів, протягом якого технічно можливо обміняти старі гроші на нові) і реформи паралельного типу ( випуск в оборот нових грошових знаків здійснюється поступово, паралельно з випуском старих знаків і вони тривалий час функціонують одночасно і паралельно).