9.Гос кредит и долг.()

Державний кредит є однією з ланок фінансової системи України і знаходиться в тісному зв'язку з усіма процесами, що мають місце в умовах перехідної економіки. До таких процесів належить посилення зв'язку між державними фінансами та позичковим капіталом. Державний кредит – це сукупність відносин, у яких держава виступає в ролі позичальника коштів або кредитора, або гаранта угоди. Існування державного кредиту обумовлене постійним протиріччям між потребами держави і її фінансовими можливостями, а також хронічною нестачею централізованих фінансових ресурсів.

Кредит, як елемент загальної системи перерозподілу вартості в розширеному виробництві, відображає два взаємопов'язаних зустрічних процеси її руху в грошовій формі. З одного боку, залучення вільних грошових коштів підприємств та населення, а з іншого — використання цих коштів на фінансування державних потреб.

Державний кредит використовується, в основному, для мобілізації коштів з метою фінансування державних видатків, для покриття бюджетного дефіциту, підтримки валютного курсу національної грошової одиниці, на соціальні потреби та на інші невиробничі цілі.

Державний кредит, як фінансову категорію, слід розглядати в двох аспектах: активному, коли держава відіграє роль кредитора, і в пасивном., коли вона виступає позичальником коштів. У фінансовій практиці державним кредитом називають кредит, який видається державою.

Державний кредит виступає, як правило, у двох формах: державні позики та ощадна справа. За своєю економічною сутністю державний кредит – це форма вторинного перерозподілу валового внутрішнього продукту. Його джерелом є вільні кошти населення, підприємств і організацій.

Державні запозичення можуть здійснюватись тільки тоді, коли вичерпані інші джерела формування доходів держави або коли доцільно обмежити рівень оподаткування. При цьому обов’язково повинно забезпечуватись ефективність та результативність використання позичених коштів. Основною формою державного кредиту є державні позики, які забезпечуються випуском цінних паперів двох видів – облігацій та казначейських зобов’язань.

Існування державного кредиту призводить до появи державного боргу. Сума його складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи гарантії за кредитами.

Розрізняють поточний і капітальний, внутрішній і зовнішній борг.

Поточний борг – це сума заборгованості, що підлягає погашенню в поточному році, і належних до сплати в цей період відсотків за усіма випущеними на даний момент позиками.

Капітальний борг – це загальна сума заборгованості і відсотків, що мають бути сплачені за позиками.

Внутрішній борг – це заборгованість кредиторам держави в даній крані.

Зовнішній борг – це заборгованість кредиторам за межами даної країни.

До складових державного зовнішнього боргу належать:

- прямий борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, і випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Кредитні відносини базуються на прямому державному управлінні;

- умовний борг, що формується при нормативно-адміністративному регулюванні запозичень за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під гарантії держави (гарантований державний борг). Управління державним боргом країни полягає в забезпеченості платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Проблеми державного боргу полягають не в його величині, не в абсолютних сумах і не у відсотках відносно ВВП і обсягу бюджету, а у забезпеченні платоспроможності держави.

Існують такі способи коригування позикової політики:

- конверсія - це зміна доходності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуацій на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати передбачуваний кредиторами доход;

- консолідація -– це передання зобов’язань за раніше випущеною позикою на нову позику з метою продовження терміну позики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої позики на нові;

- уніфікація - це об’єднання кількох позик в одну, що спрощує управління державним боргом;

- відстрочення погашення означає перенесення строків виплати заборгованості;

- реструктуризація - це використання у комплексі чи частково зазначених вище методів;

- анулювання означає повну відмову держави від своєї заборгованості.

Основними завданнями боргової політики України є поступове зменшення боргового навантаження на Державний бюджет і економіку країни та оптимізація структури державного боргу. Адже великий розмір боргу держави перед кредиторами, особливо зовнішніми, створює загрозу фінансовій безпеці країни.