17. Бюджетний кодекс Украини (основи бюджетн. Регулирования, состав доходов, классификация расходов)

Бюдж політика – комплекс юр, ек, організаційних заходів щодо складання бюджетів, регулювання бюдж процесу, організації бюдж контролю для забезпечення економ і соц. розвитку країни.

Правова сторона цих процесів регламентується Бюдж кодексом У(2001). В ньому визначаються основні моменти функціонування бюдж сист, її структура, правові норми, встановлюються основні вимоги до бюдж процесу і правила міжбюдж відносин.

Відповідно до бюджетного кодексу України та з метою своєчасного складання бюджету і регулювання міжбюджетних відносин, ВР Укр визначає основні напрями бюджетної політики на плановий рік, які приймаються у вигляді спеціальної постанови. Цій постанові передує ретельний аналіз фінансового стану країни, розробка основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку.

Основні пріоритети бюджетної політики знаходять своє відображеня у бюджеті держави.

До бюджетних методів регулювання ек і соц. процесів відносяться : податки, бюджетне фінансування загальнодержавних програм, фін підтримка окремих галузей та підприємств, створення за рахунок бюджетних коштів спец фондів чи резервів.

Бюдж механізм, через який здійснюється практичне використання фінансів в ек держави, виступає важливим і дійовим засобом регулювання ек і соц процесів.

Бюджетний кодекс України визначає такі стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття закону про Державний бюджет України та рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, в тому числі у разі необхідності внесення змін до закону про державний бюджет України, а також рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

Доходи Державного бюджету України включають: 1) доходи (за винятком тих, що згідно з статтями 64, 66 та 69 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами), що отри­муються відповідно до законодавства про податки, збори і обов'язкові платежі та Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів», а також від плати за послуги, що нада­ються бюджетними установами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та Інших визначених законодав­ством джерел, включаючи кошти від продажу активів, що на­лежать державі або підприємствам, установам та організа­ціям, а також проценти і дивіденди, нараховані на частку май­на, що належить державі в майні господарських товариств;

2) гранти і дарунки у вартісному обрахунку;

3) міжбюджетні трансферти з місцевих бюджетів.

При визначенні складу доходів Державного бюджету України використовується логіка «від зворотного» - це всі доходи, що отримуються згідно з податковим законодавством тощо, за винятком надходжень до місцевих бюджетів.

При цьому багато загальнодержавних подат­ків і зборів надходять до місцевих бюджетів. Тому при визначенні напряму надходження коштів - від податку чи збору доцільніше орієнтуватися на законодавчий акт, яким закріплено правовий механізм справляння окремого податку чи збору, або бюджетну класифікацію.

Розділ II Бюджетно­го кодексу України «Державний бюджет України» відкривається статтею 29 «Склад доходів Державного бюджету України». Це здається не зовсім логічним. Важко зрозуміти, як можна аналізува­ти доходи та видатки Державного бюджету України взагалі, не ви­значивши, що таке «державний бюджет».

Класифікація видатків бюджету здійснюється за різними під­ставами і групується за:

а) функціональними ознаками;

б) економічними ознаками;

в) відомчими ознаками;

г) програмними ознаками.

Економічна класифікація видатків бюджету уточнює вико­ристання бюджетних коштів відповідно до їх предметних ознак (заробітна плата, оренда, капітальні витрати тощо). На підставі економічної класифікації видатків забезпечується єдиний підхід до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, створюється можливість виділити захищені статті видатків бюджету. Видатки бюджету за цим типом класифікації групуються в єдині блоки і складають: поточні видатки; нерозподілені видатки; кредитуван­ня з вирахуванням погашення.

Поточні видатки включають:а) витрати на товари та послуги;б) виплати процентів (доходу) за зобов'язаннями;в) субсидії та поточні трансферти;

До складу капітальних видатків входять:а) придбання основного капіталу;б) створення державних запасів та резервів;в) придбання землі та нематеріальних активів;г) капітальні трансферти.

Нерозподілені видатки складають видатки з резервних фондів Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Склад нероз­поділених видатків визначається законом про Державний бюджет України чи рішенням відповідної місцевої ради.

Перелік видатків, що складають кредитування за вирахуванням погашення, визначається Міністерством фінансів України. До ньо­го включаються:а) надання внутрішніх кредитів за вирахуванням погашення;б) надання зовнішніх кредитів за вирахуванням погашення.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає розподіл бюджетних призначень між головними розпорядниками бюджет­них коштів, якими стаття 2 Кодексу визнає бюджетні установи в особі їх керівників, котрі відповідно до статті 22 Кодексу отриму­ють повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень.

Програмна класифікація видатків бюджету будується на розпо­ділі бюджетних призначень за бюджетними програмами. Згідно із статтею 2 Кодексу бюджетна програма є систематизованим пере­ліком заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних кош­тів відповідно до покладених на нього функцій.