46. Сутність поняття "управлінське рішення", його місце в менеджменті фірми.

Прийняття рішень керівником становить основний зміст його діяльності і є складовою будь-якої управлінської функції. Рішення — це творчий процес вироблення однієї або декількох альтернатив із множинності можливих варіантів дій, спрямованих на досягнення поставленої цілі. Будь-яке рішення характеризується такими ознаками: - можливість вибору із множини альтернативних варіантів; - наявність цілі (безцільний вибір — не рішення); - необхідність у вольовому акті особи, яка приймає рішення.

Управлінське рішення — це вибір альтернативи, проведений керівником у межах його посадових повноважень, компетентності та спрямований на досягнення цілі організації

Вимоги до управлінських рішень:

- всебічна обґрунтованість;

- своєчасність; - необхідна повнота змісту (рішення має охоплювати увесь управлінський об'єкт); - повноправність;

- узгодженість із попередніми рішеннями.

Розрізняють такі принципи управлінських рішень: 1. Принцип наукового підходу. 2. Принцип організаційної відповідності.3. Спрямованість рішень у майбутнє.4. Наявність повної та достовірної інформації. 5. Гнучкість рішень.

Приймаючи управлінські рішення, варто враховувати такі можливі фактори впливу, як: - закони об'єктивного світу;

- особисті оцінки керівника; - рівень ризику; - час розробки рішення;

- навколишнє середовище; - інформаційні і поведінкові обмеження; - негативні наслідки; - взаємозв'язок рішень; - форми і методи проведення управлінської діяльності.

Процес прийняття управлінських рішень складається із таких етапів:

1. Постановка цілі. 2. Встановлення критеріїв рішення та їх розподіл за принципом важливості для організації. 3. Розробка альтернатив та їх порівняння.

4. Визначення ризику, який можливо матиме організація у разі вибору певної альтернативи. 5. Оцінка ризику.

6. Прийняття рішення.

Для ефективного прийняття та реалізації управлінських рішень, важливе значення має їх класифікація за критеріями:

1. Термін дії наслідків рішення: довгострокові, середньострокові, короткострокові.

2. Частота прийняття: одноразові; такі, що повторюються.

3. Широта охоплення: загальні, тематичні, вузькоспеціалізовані.

4. Форма підготовки: одноосібні, групові, колектив рішення.

5. Складність: прості, складні.

6. Регламент: контурні, структуровані, алгоритмічні.

7. Належність до об’єктів управління: технічні, організаційні, економічні, соціальні.

8. Характер управлінської ситуації: програмні, ініціативні, виробничо-ситуаційні.

У процесі розробки й прийняття управлінських рішень використовують різні наукові методи, здебільшого це:

- методи моделювання; - методи експертних оцінок.

Успішне прийняття рішень базується на таких умовах: право, повноваження, обов’язковість, компетентність, відповідальність.

Право прийняття рішень мають усі менеджери, але відповідні групи їх можуть прийняти тільки конкретні рішення. Наприклад, загальні рішення можуть приймати тільки лінійні керівники.

З правом прийняття рішень тісно пов'язані питання повноважень. Повноваження - це границі, в межах яких той чи інший керівник має право приймати рішення. Наприклад, начальники цехів не можуть приймати рішення, які згідно з посадовими обов'язками може приймати тільки директор

підприємства.

В правах і повноваженнях прийняття рішень не підкреслюється обов'язковість їх прийняття. Але в теорії прийняття рішень доводиться необхідність дотримуватись правила: маєш право і повноваження приймати рішення - зобов'язаний в ситуації, яка вимагає, рішення, приймати його.

Однією з необхідних умов прийняття рішення є компетентність керівника у розглядуваних питаннях. Компетентність одна з найважливіших вимог до менеджера будь-якого рівня. Менеджер повинен мати відповідну освіту, повинен знати техніку конкретного виробництва чи невиробничої сфери па її сучасному рівні. Залучення менеджером спеціалістів для підготовки рішень з питань,що вимагають глибоких знань, називають процесом запозичення компетенції. Передача частини своїх повноважень для прийняття рішень іншим менеджерам-делегування повноважень.

Відповідальність показує, які санкції можна застосувати щодо менеджера в результаті прийняття хибного рішення.

55. Компоненти психологічного портрету особистості менеджера.

Кожному менеджеру важливо уміти розподіляти свої внутрішні психологічні резерви. Для цього потрібно навчитися пізнавати себе і інших людей, виявляти темперамент, характер, спрямування особистості, відношення діяльності і життя до цілей та життєвих ситуацій, очікувану емоційну поведінку в напруж ситуаціях і міжособових відносинах, ділові якості.

На основі оцінки властивостей особистості можна скласти її психологічний портрет, що складається з таких компонентів:1) темперамент; 2) характер; 3) можливості; 4) спрямування; 5) інтелектуальність; 6) емоційність; 7) вольові якості; 8) товариськість; 9) самооцінка; 10) рівень самоконтролю; 11) здатність до групової взаємодії.

Якості,якими повинен володіти керівник:

-ділові (компетентність, економічне мислення, знання основ науки управління)

-організаторські (контактність, психологічний такт, емоційно-вольова стриманість)

-особисті (енергійність, ініціативність, вимогливість, рішучість, оптимізм)

-морально-етичні (відданість інтересам держави, трудовому колективу, інтелігентність, широке коло захоплень)

Важливими хар-ками керівника-лідера є його висока інтелектуальна та емоційно-вольова стресостійкість. Інтелектуальна стресостійкість означає бажання керівника набувати нових знань, прагнути до них Емоційно-вольова стресостійкість хар-зує здатність особи приймати компетентні рішення в умовах нестачі інформації, дефіциту часу, ділових протиріч і власних конфліктів.