11. Етапи становлення сучасної науки і практики менеджменту.

Як предмет науки менеджмент пройшов певні етапи свого розвитку, які в зарубіжній літературі отримали наступні назви:

домонополістичний етап (до 1900 р.),

етап "наукове управління підприємством" (з 1900р. до 1930р. в США);

етап "адміністративно-бюрократичний підхід" (з 1900р. до 1930р. в Англії, Франції, Німеччині);

етап "рух за гуманні стосунки" ( І930-1950рр. в США);

сучасний етап.

Менеджмент в Україні на сьогодні перебуває на етапі зародження порівняно із країнами Західної Євпори, США, Японії, що пояснюється такими причинами:

• специфічним історичним розвитком;

• менталітетом народів (погляди, звички, психологія, мораль тощо);

• економічною ситуацією.

Розвиток української наукової управлінської думки відбувався спочатку в умовах Російської імперії, а пізніше — Радянського Союзу. Одним із її основоположників є М. І. Туган-Барановський (1865__1919 рр.), всесвітньовідомий учений, який займався проблемами економічної психології, соціальної, мікро- та макроекономіки.

Значний внесок у науку управління зробили інші українці: М. П. Яснопольський (1846—1937 рр.) — обґрунтував теорію місцевого самоврядування; Є. Є. Слупський (1880—1946 рр.) — засновник математичного моделювання економічних та управлінських процесів; В.Б.Антонович (1834—1908 рр.), М. П. Драгоманов (1841—1895 рр.), М. І. Зібер (1844—1888 рр.), Г. М. Цехановський (1833—1898 рр.), М. Грушевський вивчав державний устрій Київської Русі, Д. Яворницький вивчав устрій Запорізької Січі та інші.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської думки та узагальнення досвіду провідних країн світу.

5. Складові сучасного державного менеджменту України.

Сучасні підходи до менеджменту синтетичні, оскільки для них характерним є погляд на управління як на багатопланове, комплексне явище, пов'язане із внутрішнім та зовнішнім оточенням організації.

Основні риси сучасного менеджменту:

1. Відмова від деяких управлінських напрацювань класичних шкіл, згідно з якими успіх організації залежав лише від внутрішніх факторів.

2. Використання в управлінні системного та ситуаційного підходів.

3. Визнання соціальної відповідальності менеджменту перед суспільством і людьми, які працюють в організації.

4. Демократизація управління.

5. Визначальної ролі в організації набуває її організаційна культура.

6. Посилення механізації та автоматизації управлінських процесів.

7. Орієнтація менеджменту на інновацію, інтеграцію та інтернаціоналізацію.

8. Вирішальним фактором управління виробництвом стає інформація.

9. Сучасний менеджмент стає наукомісткою сферою діяльності. 10. Управління підприємством дедалі більше залежить від економічної політики держави.

Демократизація управління є відмітною рисою сучасного менеджменту, котра полягає у розвитку співпраці між керівниками та персоналом. Розрізняють такі форми демократизації управління:

1. Право працівників на участь в управлінні підприємством під час прийняття рішень (інвестиційні, збутові, виробничі, програмні).

2. Право працівників на участь у прийнятті рішень з господарсько-трудових питань, питань управління та соціальної політики.

3. Право працівників у галузі інформації, обговорення й обґрунтування рішень.

4. Реалізація демократичних принципів управління замість ієрархічних стилів керівництва.

5. Облік соціальних, кадрових наслідків планованих рішень.

Менеджмент в Україні перебуває на етапі зародження порівняно із країнами Західної Євпори, США, Японії, що пояснюється такими причинами:

• специфічним історичним розвитком;

• менталітетом народів (погляди, звички, психологія, мораль тощо);

• економічною ситуацією.

Розвиток української наукової управлінської думки відбувався спочатку в умовах Російської імперії, а пізніше — Радянського Союзу. Одним із її основоположників є М. І. Туган-Барановський (1865__1919 рр.), всесвітньовідомий учений, який займався проблемами економічної психології, соціальної, мікро- та макроекономіки.

Значний внесок у науку управління зробили інші українці: М. П. Яснопольський (1846—1937 рр.) — обґрунтував теорію місцевого самоврядування; Є. Є. Слупський (1880—1946 рр.) — засновник математичного моделювання економічних та управлінських процесів; В.Б.Антонович (1834—1908 рр.), М. П. Драгоманов (1841—1895 рр.), М. І. Зібер (1844—1888 рр.), Г. М. Цехановський (1833—1898 рр.), М. Грушевський вивчав державний устрій Київської Русі, Д. Яворницький вивчав устрій Запорізької Січі та інші.

Сучасна модель менеджменту в Україні формується на засадах дослідження еволюції управлінської думки та узагальнення досвіду провідних країн світу.