40. Поняття організаційної структури управління, фактори що її визначають.

Організаційна структура управління — це впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів і стійких, зв'язків між ними, що забезпечують функціонування об'єкта управління

Організаційна структура полягає у:

- способах організації підрозділів;

- логіці взаємозв'язку між підрозділами;

- регламентуючих документах, що спонукають працівників виконувати завдання; - формах організації управлінської праці.

Розглядаючи організаційну структуру управління, використовують такі основні категорії: - Ланка в організації — це структурно відособлений елемент, наділений конкретними функціями керівництва, повноваженнями та відповідальністю (підрозділ, сектор, дільниця, конкретний виконавець).

- Рівень управління — це сукупність визначених ланок, які вказують на послідовність вертикальної підпорядкованості одних ланцюгів іншим. Кількість рівнів управління залежить від масштабів виробництва, технології.

- Елементами структури є окремі робітники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримують завдяки зв'язкам, які прийнято поділяти на горизонтальні та вертикальні.

тим або іншим функціям управління.

Скалярний ланцюг — це перелік осіб на керівних посадах, починаючи від особи, яка займає найвищий щабель у цьому ланцюгу, до керівництва нижньої ланки.

Бюрократія — це чітко налагоджена форма поділу праці із зафіксованими нормами поведінки та професійним підбором кадрів.

Департаменталізація — процес розподілу організації на частини із визначенням їх завдань, прав і обов'язків.

дій щодо їх виконання.

Організаційні структури мають відповід таким вимогам:

• оптимальність — мінімально необхідна кількість зв'язків між органами управління;

• оперативність, гнучкість — здібність швидко реагувати на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі;

• надійність — гарантія достовірності передачі інформації, безперебійного функціонування;

• простота, економічність — мінімальні витрати на управління, відсутність дублювання та паралелізму в роботі;

• спеціалізація — зосередженість окремих працівників на виконанні заданих функцій управління;

• незалежність від конкретних осіб — відмова підлаштовувати організацію до особливостей наявних працівників, будувати її як інструмент для досягнення цілей організації, підбирати людей, які спроможні забезпечити досягнення місії організації.

Для побудови організаційних структур управління використовують такі основні методи: - моделювання; - експертних оцінок; - організаційного нормування.

Послідовн дій під час розробки організаційної структури:

1. Розподіл організації по горизонталі на широкі блоки, які відповідають найважливішим напрямам діяльності щодо реалізації стратегії.2. Встановлення співвідношення повноважень різних посад.

3. Визначення службових обов'язків як сукупності визначених завдань і функцій та доручення їх виконання конкретним особам.

Основні принципи побудови організації:1. Розвиток демократичних основ управління. 2. Принцип системного підходу. 3. Принцип керованості.4. Принцип відповідальності об'єкта і суб'єкта управління. 5. Принцип адаптації (гнучкості). 6. Принцип спеціалізації. 7. Принцип професійної регламентації. 8. Принцип правової регламентації.

Значення організаційної структури:• організаційна структура забезпечує координацію всіх функцій менеджменту;• структура організації визначає права та обов'язки (повноваження й відповідальність) на управлінських рівнях;• від організаційної структури залежить ефективна діяльність І організації, її виживання і процвітання;• структура, запроваджена в певній організації, визначає організаційну поведінку її працівників, тобто стиль менеджменту і якість праці колективу.Основними типами організаційних структур є прості, котрі поділяють на лінійні і функціональні Лінійну структуру використовують малі й середні підприємства, що виконують нескладне виробництво. Кожен виробничий чи управлінський підрозділ очолює керівник, наділений усіма функціями і повноваження щодо прийняття рішень. Основні риси: - чітко виражений принцип єдинокерованості; - високий ступінь централізації в управлінні; - незначні повноваження функціональних спеціалістів.