42. Порівняльна характеристика лінійної та функціональної організаційних структур.

Лінійний тип організаційної структури управління характеризується лінійними формами зв'язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та

вироблення управлінських дій в одній ланці управління.

Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдиності керівництва). На цій основі створюється ієрархія даної системи управління(наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об'єкту не дають.

Така схема підпорядкування і звітності - основа лінійного управління. При цьому ланки лінійного управління в цілому відповідають ланкам виробництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв'язки (мал. 8.1).

У практиці управління лінійна організаційна структура використовується рідко, як правило, малими та середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво (однорідної продукції) при відсутності широких зв'язків у кооперації.

Функціональний тип організаційної структури управління

Для сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління, і реалізація управлінських функцій розподіляється

між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов'язкові для них завдання. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управління.

При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів.

Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх по окремих ланках.

37. Функція менеджменту "організація", її роль та значення.

Структурна побудова організацій – це їх поділ на підрозділи у відповідності з цілями та стратегією. Від того, якою буде структурна побудова, матиме свою специфіку й функція «організація» (організовування). Функція організації полягає в забезпеченні діяльності підприємства (організації) шляхом координації дій працівників її трудового колективу, із врахуванням наявної формальної та неформальної її складової, із формуванням корпоративного духу. У центр уваги при цьому менеджмент ставить людину, працівника.

Організовування як загальна функція менеджменту — це вид управлінської діяльності, що полягає у формуванні структури управління та встановленні взаємовідносин між підрозділами та працівниками організації

Організовування як процес являє собою функцію з координації багатьох завдань, проте існує два основних його аспекти:

• розподіл організації на підрозділи відповідно до цілей і стратегій її розвитку (формування організаційної структури управління);

• встановлення взаємовідносин між членами організації в межах її організаційної структури (делегування повноважень).

Є декілька аспектів організаційної функції: 1) взаємостосунки повноважень, які об'єднують вище керівництво з нижчими рівнями працюючих і забезпечують можливість розподілу та координації завдань; 2) створення системи управління, тобто створення об'єктів управління (керованих систем), суб'єктів управління (керуючих систем) і встановлення зв'язків між ними;

3) вдосконалення системи управління.

Практичним результатом виконання організаційної функції є: - затвердження структури виробництва, структури органів управління, схеми взаємозв'язків між підрозділами; - регламентація функцій, підфункцій, робіт і операцій, встановлення прав й обов'язків органів управління та службових осіб;

- затвердження положень, інструкцій;

- підбір, розстановка кадрів і формування штатів працівників у керуючій та керованій системах.

Організаційна структура управління — це впорядкована сукупність взаємопов'язаних елементів і стійких, зв'язків між ними, що забезпечують функціонування об'єкта управління

Організаційна структура полягає у:

• способах організації підрозділів;

• логіці взаємозв'язку між підрозділами;

• регламентуючих документах, що спонукають працівників виконувати завдання;

• формах організації управлінської праці.

Розглядаючи організаційну структуру управління, використовують такі основні категорії:

• Ланка в організації — це структурно відособлений елемент, наділений конкретними функціями керівництва, повноваженнями та відповідальністю (підрозділ, сектор, дільниця, конкретний виконавець).

• Рівень управління — це сукупність визначених ланок, які вказують на послідовність вертикальної підпорядкованості одних ланцюгів іншим. • Елементами структури є окремі робітники, служби та інші ланки апарату управління, а відношення між ними підтримують завдяки зв'язкам, які прийнято поділяти на горизонтальні та вертикальні.

Скалярний ланцюг — це перелік осіб на керівних посадах, починаючи від особи, яка займає найвищий щабель у цьому ланцюгу, до керівництва нижньої ланки.

Бюрократія — це чітко налагоджена форма поділу праці із зафіксованими нормами поведінки та професійним підбором кадрів.

Департаменталізація — процес розподілу організації на частини із визначенням їх завдань, прав і обов'язків.

Організаційні структури мають відповідати таким вимогам:

- оптимальність — мінімально необхідна кількість зв'язків між органами управління; - оперативність, гнучкість — здібність швидко реагувати на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі; - надійність — гарантія достовірності передачі інформації, безперебійного функціонування;

- простота, економічність — мінімальні витрати на управління, відсутність дублювання та паралелізму в роботі;

- спеціалізація — зосередженість окремих працівників на виконанні заданих функцій управління; -незалежність від конкретних осіб — відмова підлаштовувати організацію до особливостей наявних працівників, будувати її як інструмент для досягнення цілей організації, підбирати людей, які спроможні забезпечити досягнення місії організації.

Для побудови організаційних структур управління використовують такі основні методи: - моделювання; - експертних оцінок; - організаційного нормування (регламентування). Послідовність дій під час розробки організаційної структури:

1. Розподіл організації по горизонталі на широкі блоки, які відповідають найважливішим напрямам діяльності щодо реалізації стратегії.

2. Встановлення співвідношення повноважень різних посад.

3. Визначення службових обов'язків як сукупності визначених завдань і функцій та доручення їх виконання конкретним особам.

Основні принципи побудови організації:

1. Розвиток демократичних основ управління.

2. Принцип системного підходу.

3. Принцип керованості.

4. Принцип відповідальності об'єкта і суб'єкта управління.

5. Принцип адаптації (гнучкості).

6. Принцип спеціалізації.

7. Принцип професійної регламентації.

8. Принцип правової регламентації.

Значення організаційної структури:

• організаційна структура забезпечує координацію всіх функцій менеджменту;

• структура організації визначає права та обов'язки (повноваження й відповідальність) на управлінських рівнях;

• від організаційної структури залежить ефективна діяльність І організації, її виживання і процвітання;

• структура, запроваджена в певній організації, визначає організаційну поведінку її працівників, тобто стиль менеджменту і якість праці колективу.

Основними типами організаційних структур є прості, котрі поділяють на лінійні і функціональні Лінійну структуру використовують малі й середні підприємства, що виконують нескладне виробництво.