15.2.4. Методи оцінювання і корекції поведінки вихованців
Покарання - метод негативного оцінювання поведінки з метою її припинення або викорінення. Це дуже неоднозначний метод, стосовно якого є різні думки: від цілковитого заперечення до схвалення.
«Дивна річ, педагоги бояться навіть самого слова «покарання»... Манілови від педагогіки мріють про таке ідеальне становище: от добре було б, якби дисципліну підняти і ніяких заходів впливу для цього не вимагалося!
.. .Розумна система стягнень не тільки законна, але й необхідна. Вона допомагає оформитися міцному людському характеру, виховує почуття відповідальності, тренує волю, людську гідність, уміння опиратися спокусам і переборювати їх (А.С.Макаренко).
«Я твердо переконаний - і це переконання не плід книжних умовиводів, а підсумок багаторічної практики,- що абсолютно нормальне виховання не знає покарань... Там, де все будується на покараннях, немає самовиховання, а без самовиховання не може бути нормальним і виховання взагалі. Не може, тому що покарання вже зві-
328
льняє вихованця від докорів совісті, а совість - це ж головний рушій самовиховання; де совість спить, не може бути й мови про виховання. Покараний вважає: мені нічого більше думати про свій вчинок; я отримав те, що належить» (В.О. Сухомлинський).
Покарання як метод виховання справді не позбавлене багатьох недоліків:
припиняє неправильну поведінку, але не вчить правильній;
змушує дітей утримуватись від небажаної поведінки лише в присутності вихователя, але не викорінює її;
викликає страх, гнів, почуття образи, формує негативне ста влення до того, хто карає: діти прагнуть уникати таких учителів або чинити опір;
дає дітям приклад агресивної поведінки, робить їх емоційно нечутливими;
навіює негативну самооцінку вихованцям: сварячи їх, тобто рішуче і впевнено стверджуючи, що вони ледарі, боягузи, негід ники, вихователь навіює їм саме таке ставлення до себе;
погано впливає на тих, хто карає (привчає весь час вдавати ся до покарань, формує схильність метатися).
Водночас за певних умов покарання усе ж доцільні, вони здатні викликати стійкі зміни у поведінці дітей. Але при цьому треба мати на увазі:
Вдаватися до покарань можна лише на тлі загального доб розичливого ставлення до вихованця, щирої турботи про його майбутнє. Лише тоді, коли учні розуміють, що вчитель зацікав лений в їхній долі і намагається допомогти, покарання може мати позитивний вплив.
Карати учня, що провинився, слід одразу. Часовий розрив між його неприйнятними діями і покаранням має бути мінімаль ним, оскільки швидке покарання підкреслює важливість поруше ної заборони, а також завдає порушникові неприємностей до того, як він відчує задоволення від своїх дій. Краще не карати, ніж ка рати із запізненням.
Не можна карати учня відразу після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, нещастя, будь-яка невдача, хай навіть у
329
цій
невдачі винен лише він) - треба принаймні
перечекати, поки вгамується
гострий біль.
Будь-яке покарання потребує пояснення: за порушення яких норм карають учня. Крім того, слід пояснити, якої поведінки ви магають від нього.
За одне й те ж порушення має бути призначена одна й та ж санкція. Не можна один раз покарати учня за провину, а іншим разом - проігнорувати такий же вчинок. Якщо вчитель не карає за порушення вимог, цим він дає зрозуміти, що його вимоги не мають значення.
Якщо є сумніви, карати чи не карати, краще не вдаватися до покарання. Неприпустимі «профілактичні» покарання, «про всяк випадок».
Не нагадувати дітям про минулі провини: покараний - ви бачений.
Не принижувати. Приниження учня викликає лише обурен ня й образу.
Не можна карати роботою. «Наряди поза чергою» здатні лише прищепити відразу до праці.
Не можна карати весь колектив, оскільки це згуртовує вин них, заважає усвідомленню своєї провини та викликає негативні почуття у невинних.
Не можна карати, коли дитина не дає собі ради зі страхом, з неуважністю, з лінощами, з рухливістю, з дратівливістю, з будь- яким недоліком, хоч докладає щирих старань, коли виявляє не здатність, незграбність, недосвідченість,- одне слово, у всіх ви падках, коли щось не виходить.
Не можна карати, коли внутрішні мотиви негідного вчин ку нам невідомі.
Не можна карати, коли ми самі не свої, коли втомилися, засмучені або роздратовані з якихось власних причин. У такому стані гнів завжди неправедний.
Зберігати недоторканість особистості. Висловлюючи засу дження, не зачіпати особистості. Оцінювати лише вчинки, конк ретні дії. Не «ти поганий», а «ти зробив погано».
330
Заохочення - це метод позитивного оцінювання поведінки з метою її закріплення в якостях особистості. За його допомогою можна змінювати в учнів віру в свої можливості, викликати в них приплив енергії, гарний настрій, прагнення до подальшої позитивної поведінки.
Існують різні форми заохочення: схвалення - вербально чи невербально виражена позитивна оцінка (усмішка, кивок голови або слово «добре»); похвала - розгорнута форма схвалення, що розкриває підстави оцінки («Чудово! Тепер усім буде затишно»); подяка - персональне або колективне визнання важливості зробленого дитиною; матеріальна винагорода (листівка, іграшка-си-мвол, ласощі); символічна відзнака (похвальна грамота, вимпел, значок переможця тощо).
Надзвичайно велике значення має ставлення вчителя до учнів як засіб заохочення: добра посмішка, душевне слово, привітний погляд, допомога у навчанні, підтримка, доброзичливість.
Метод заохочень вимагає від педагога великої майстерності, чіткого дозування та обережності. Вимоги до заохочень:
об'єктивність: не підкріплене справжніми досягненнями за охочення негативно впливає і на заохочуваних, і на оточення;
використання різних форм заохочення (схвалення, похва ла, подяка, премія, нагорода, важливе доручення і т.д.);
гласність;
урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів.
Не слід завчасно обіцяти учням винагороду за певну поведінку, досягнення. Краще, коли заохочення буде несподіваним для вихованця. Інакше, його буде цікавити не поведінка сама по собі, а винагорода.
Особливо велике значення має заохочення дітей із низькою самооцінкою. Деяких вихованців доцільно похвалити навіть тоді, коли вони ще не досягли серйозних успіхів, але прагнуть до цього, намагаються поводитися краще (авансована похвала).
Слід уникати помилок у заохоченні: захвалювати одних дітей і не помічати інших, захоплюватись заохоченнями, зловживати подарунками.
331
■
Таблиця
7
Ефективні і неефективні заохочення
Ефективне заохочення |
Неефективне заохочення |
1. Здійснюється несподівано для учнів, без попередніх обіцянок. 2. Супроводжується поясненням, що саме варте заохочення. 3. Вчитель виявляє зацікавленість в успіхах учня. 4. Вчитель порівнює минулі і теперішні досягнення учня. 5. Учнів заохочують з урахуванням докладених ними зусиль. 6. Вчитель пояснює досягнення учня докладеними зусиллями і висловлює впевненість у його подальших успіхах. 7. Вчитель впливає на мотиваційну сферу особистості, спираючись на внутрішні стимули: пізнавальний інтерес, прагнення до самовдосконалення, інтерес до навчання. |
1. Завчасно обіцяють учням, щоб спонукати їх до певної поведінки. 2. Учня заохочують загалом, а не за конкретні досягнення. 3. Вчитель виявляє формальну увагу до успіхів учня. 4. Досягнення учня оцінюють у порівнянні з успіхами інших учнів. 5. Учнів заохочують незалежно від докладених ними зусиль. 6. Вчитель пояснює досягнення учня лише наявністю у нього здібностей або сприятливими обставинами. 7. Вчитель спирається на зовнішні стимули, вважає, що учень намагатиметься краще вчитись, щоб заслужити похвалу або перемогти в змаганні, одержати нагороду і т.д. |
Ефективно користуватися методом заохочення можуть лише авторитетні для учнів вихователі. Діти потрапляють під чарівність їхньої особистості настільки, що якісь особливі заохочення стають не потрібними, достатньо погляду, доторку, звертання по імені, а доручення взагалі сприймається як особлива нагорода.