Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
594.43 Кб
Скачать

Тема 17. Самовиховання як фактор розвитку особистості

17.1. Роль самовиховання у розвитку особистості

Важливим фактором становлення особистості є самовиховання - свідома діяльність людини, спрямована на вироблення, удосконалення чи зміну своїх якостей у відповідності до соціальних чи індивідуальних цінностей, орієнтацій, інтересів. Специфіка самовиховання полягає в тому, що воно серед усіх інших факторів розвитку у найбільшій мірі спирається на індивідуальні особливості людини, її нахили і потреби. Завдяки цьому особистості вдається виявити для самої себе домінуючі задатки, які у майбутньому можуть визначити її життєвий шлях, забезпечити максимальний розвиток фізичних, інтелектуальних і моральних якостей. Про значну роль самовиховання у розвитку особистості свідчить проведений дослідниками аналіз біографій чотирьохсот всесвітньо

відомих людей:

  • три чверті з них у дитинстві зазнали певних труднощів: бідність і розпад сім'ї, приниження, терор. В одних у сім'ї було нестабільним матеріальне становище - від прекрасного до злиднів. Інші стражда ли від своїх фізичних вад або від постійного незадоволення батьків їхнім навчанням у школі чи успіхами в інших сферах життя;

  • з вісімдесяти письменників, які працювали у жанрі пригодниць кої літератури та драматургії, сімдесят чотири вийшли з сімей, у яких ще в дитячому віці їм довелося зазнати наруги, людських драм, що розігралися між їхніми батьками. Серед двадцяти поетів такі враження винесли з дитинства шістнадцять;

346

• чверть із числа досліджуваних мала фізичні недоліки: сліпоту, глухоту, хронічні хвороби, невдалу зовнішність, низький зріст, дефекти мови тощо.

Очевидно, потреба більшості цих людей компенсувати свої недоліки у дитинстві, життєві невдачі та негаразди виявилась важливим стимулом у боротьбі за життєвий успіх.

Такі відомі особистості, як І.В. Гете, Ч. Дарвін, Леся Українка, О.В. Суворов, Л.М. Толстой, К.Д. Ушинський, І.Я.Франко, А.П. Чехов, Т.Г.Шевченко своїм життям і діяльністю переконливо довели, що самовиховання є надзвичайно важливим фактором у становленні особистості. Його правильна організація сприяє максимальному розвитку фізичних, моральних і духовних якостей, робить людину в значній мірі господарем своєї долі.

Педагогічно правильно організоване самовиховання сприяє тому, що виховний процес набуває особистісно-зорієнтованого характеру. Виховання, яке не забезпечує належних умов для самовиховання дітей, здебільшого будується на безпосередньому підкоренні, приниженні гідності людини, що негативно позначається на її моральному становленні.

Великої уваги взаємозв'язку виховання і самовиховання надавав В.О. Сухомлинський. Самовиховання, - підкреслював він, - це не щось допоміжне у вихованні, а його міцний фундамент. Ніхто не зможе виховати людину, якщо вона сама себе не виховає. «Підліток стає справжньою людиною лише тоді, коли він уміє пильно вдивлятися не тільки в навколишній світ, а й у самого себе, коли він прагне пізнати не тільки речі і явища навколо себе, а й свій внутрішній світ, коли сили його душі спрямовані на те, щоб зробити самого себе кращим, досконалішим». В.О. Сухомлинський вважав, що тільки те виховання є справжнім, яке спонукає до самовиховання. Водночас педагог визнавав: «Учити самовихованню незмірно важче, ніж організувати недільні розваги; незмірно важче і складніше, ніж схопити підлітка за руку і не випускати його доти, поки він не вийшов із стін школи, поки його не сп'янило повітря, вільне від заборон і регламентацій. Тільки виховання, яке спонукає до самовиховання, може розв'язати цю важку проблему».

347

Свідоме рішення зайнятись самовихованням з'являється в особистості тоді, коли вона стає здатною оцінювати свої достоїнства і вади, коли виникає усвідомлене прагнення вдосконалювати свої позитивні якості і долати негативні. Потреба бути повноцінною, гармонійно розвинутою особистістю закладена в людині генетично, і, підкріплена прикладами і вимогами соціального середовища, вона стає могутнім стимулом самовдосконалення. Така усвідомлена та емоційно забарвлена потреба вперше з'являється у підлітковому віці (12-14 років). Підлітковий і юнацький вік особливо сприятливий для самовиховання. В цей період у школярів активно формується самосвідомість, виникає гостра потреба у самопізнанні й самоствердженні, розвитку власної особистості, розпочинаються пошуки власного шляху в житті. Юнаки і дівчата намагаються виділитися з поміж інших, але нерідко допускаються на цьому шляху помилок. Прагнучи до свого ідеалу, але не вміючи послідовно працювати над собою, вони іноді лише «напускають» на себе його зовнішні ознаки і звертають на себе увагу штучністю поведінки.

Завдання педагогів полягає у тому, щоб допомогти учням пізнати себе, стимулювати їхнє прагнення до самовдосконалення, допомогти виробити програму самовиховання і ознайомити з конкретними методами роботи над собою.