16.2. Виховання особистості в колективі як педагогічна проблема

Суть колективного виховання полягає у використанні групи як фактору цілеспрямованої соціалізації дітей. Група справляє відчутний вплив на вихованців, спонукає їх дотримуватися прийнятих більшістю норм і правил поведінки. Головне у колективному вихованні - сформувати ціннісно-орієнтаційну єдність колективу, досягти того, щоб більшість його членів орієнтувалася на суспільні норми поведінки і цінності. За такої умови колектив стає постійно діючим виховним фактором, спрямовує поведінку кожного вихованця, спонукає до самовдосконалення.

Одним із перших у педагогіці обґрунтував ідею використання організованої групи (колективу) з метою виховання дітей А.С.Макаренко: «...я не вважаю, що потрібно виховувати окрему людину, я вважаю, що потрібно виховувати цілий колектив. Це єдиний шлях правильного виховання. Я сам став учителем з сімнадцяти років, і сам довго вважав, що найкраще організувати учня, виховати його, виховати другого, третього, десятого, і коли всі будуть виховані, то буде хороший колектив. А потім я дійшов висновку, що потрібно не розмовляти з окремим учнем, а сказати всім, побудувати такі форми, щоб кожен був змушений перебувати в загальному русі. Ось при цьому ми виховуємо колектив, згуртовуємо його, зміцнюємо, після чого він сам стає великою виховною силою».

А.С.Макаренко розробив концепцію виховання дитячого колективу, в основі якої лежали такі положення: постановка суспільно значущої і захоплюючої для дітей перспективи, залучення їх до спільної діяльності, спрямованої на її реалізацію, опора на дитяче самоврядування, використання з метою організації життя дітей гри та змагання, культивування традицій, включення колективу в систему більш широких соціальних зв'язків.

Останнім часом у педагогічній літературі висловлюється критичне ставлення до використання колективу як фактору виховання особистості. Стверджується, зокрема, що А.С.Макаренко перебільшував роль колективу у вихованні (останнє він розглядав як виховання для колективу, в колективі і через колектив), переоцінював роль вимоги в згуртуванні і розвитку дитячого колективу,

337

у керуванні ним, робив ставку на «моноколектив», а не на їхню різноманітність в організації життя дітей. Проте критична оцінка окремих аспектів теорії колективного виховання А.С.Макаренка не дає підстав для заперечення доцільності колективного виховання як такого. Формування дитячого колективу має важливе значення як для педагогів, так і для дітей. Для педагогів - це ефективний інструмент організації виховного процесу, спрямованого на особистісний розвиток дітей. Для дітей колектив - це об'єднання на основі спільних інтересів і потреб, соціальне мікросередовище, необхідне для особистісного самовираження і самоствердження. Сучасні уявлення про роль колективу у вихованні особистості можна викласти у таких положеннях:

• розуміння дитячого колективу як своєрідного інструменту, необхідного для виховання всіх учнів і розвитку кожного зокрема;

• трактування дитячого колективу як організаційної і психо логічної єдності; причому, головну роль у згуртуванні колективу слід вбачати не стільки у «відносинах відповідальної залежнос ті», скільки в інтелектуальних, емоційних, міжособистісних взає мозв'язках учнів;

• розуміння шкільного колективу не як моноколективу, а як диференційованої єдності різнотипних колективів, що виникають внаслідок процесів диференціації та інтеграції (кожен учень може бути одночасно членом декількох первинних колективів);

• уявлення про взаємодію особистості з колективом як про процес двосторонній: ідентифікації особистості з колективом і її відособлення в колективі.

16.3. Умови позитивного впливу колективу на особистість

Колектив може впливати на особистість не лише позитивно, але й негативно. Останнє найчастіше виявляється у протиставленні волі і думки колективу волі та думці окремих учнів, у розв'язанні певних питань шляхом тиску. У слабких і середньо розвинутих колективах (а таких у школах більшість) існує групова норма: будь таким, як усі, не виділяйся. Цс значною мірою гальмує прояв ініціативи, особистісне самовираження, створює нечдо-

338

рову атмосферу. У таких колективах формуються конформісти, тобто пристосуванці.

Умовами позитивного впливу на особистість можна вважати:

• забезпечення гуманних, духовно багатих взаємин між чле нами колективу;

• створення можливості для реалізації кожним учнем своїх за датків і здібностей, для самовираження і самоствердження;

• відмову від пріоритетності колективної думки перед дум кою окремо взятої особистості, від переконання про те, що поза реальним колективом або без нього повноцінна особистість сфо рмуватися не може;

• фактичну рівність у правах і обов'язках особистості і колек тиву, дитини і дорослого, дитячого і педагогічного колективів, вихователя і вихованців;

• сприяння тому, щоб не тільки окрема особистість брала на себе і виконувала певні обов'язки перед колективом, але й колек тив мав чіткі і рівнозначні обов'язки перед кожною особистістю¹.

16.4. Стадії розвитку колективу

У своєму розвитку колектив проходить кілька органічно взаємопов'язаних стадій. Перехід від однієї стадії до іншої підпорядкований певним закономірностям і характеризує керований розвиток з якісного боку.

Існують різні підходи до диференціації та характеристики етапів розвитку малих груп, колективів. Однією із найбільш поширених у вітчизняній педагогіці є тристадійна модель колективної динаміки, яку розробив А.С.Макаренко у відповідності із змінами джерела та характеру вимог до поведінки вихованців.

Перша стадія характеризується недостатньою організованістю, розрізненістю учнів, лише формально об'єднаних в один клас. Учитель виступає організатором колективу, єдиним джерелом вимог до учнів.

На другій стадії в класі виділяються учні (актив), які підтримують вимоги вчителя і готові до співробітництва з ним. Вони не ¹ Немов Р.С. Психология.- М., 1990.- С. 279.

339

тільки самі погоджуються з нормами поведінки, яких вимагає педагог, але й переконують у необхідності їх дотримання інших учнів класу. Отже, джерелом вимог поряд із педагогом виступає також актив класу.

Третя стадія характеризується високим рівнем згуртованості групової самосвідомості, єдиною системою групових норм (громадська думка), дотримуватися яких повинен кожний член колективу. Формується ціннісно-орієнтаційна єдність колективу. Дитячий колектив стає суб'єктом виховного впливу, джерелом вимог до поведінки своїх членів. Учні дотримуються єдиних норм поведінки і засвоюють їх один від одного. Виникає атмосфера взаємної доброзичливості, вимогливості, колектив стає фактором, який спонукає дітей до самовиховання.

Таким чином, колектив проходить у своєму становленні шлях від одноосібної вимогливості вихователя до саморегуляції кожною особистістю своєї поведінки на основі єдиних групових норм.

Кожна стадія розвитку колективу передбачає виконання педагогом відповідної ролі і функцій, вимагає від нього своєчасного коригування своєї поведінки і стилю педагогічного спілкування.

Розвиток колективу далеко не завжди характеризується плавним переходом від однієї стадії до іншої. Між стадіями немає чітких меж, передумови для переходу до наступної стадії формуються в рамках попередньої, можливі зупинки, регресія.

Л.І. Уманський і А.М. Лутошкін вважають, що на шляху до колективу дитяча група проходить п'ять основних етапів.

1. Номінальна група - формальне об'єднання незнайомих лю дей. Прикладом може бути щойно утворений клас, предметний гурток або спортивна секція, загін у літньому таборі на початку нової зміни тощо. На цьому етапі відбувається знайомство дітей, первинний розподіл обов'язків, виникають перші симпатії і анти патії. Його тривалість - від двох-трьох днів до декількох місяців.

2. Група-асоціація - група, що має спільну мету, офіційну стру ктуру, але не діє як єдине ціле. В ній ще немає організаційної єдно сті і взаєморозуміння. Група переходить на цей етап після знайом ства дітей, формування більш-менш стабільних взаємних оцінок і

340

стосунків, появи визнаних лідерів і стабільного активу. Прикладом такої групи можуть бути першокласники у перші дні життя класу. Кожний із них усвідомлює, що перебуває в групі ровесників, проте на їхній поведінці це майже не позначається. Діти у перший день навчання цілком зосереджені на собі, класній кімнаті і вчителеві. На однокласників майже не звертають уваги. Хіба що на сусіда по парті. Лише через 2-3 дні вони починають знайомитися один із одним. Але навіть після цього ще довго спілкуються між собою на уроці здебільшого за посередництвом учителя.

3. Група-кооперація характеризується єдністю мети та діяльно сті, наявністю організованої взаємодії, співробітництва. Але пси хологічні зв'язки ще тільки зароджуються. В групі-кооперації іс нує ініціативний, визнаний і авторитетний актив, здатний напру жено працювати і вести за собою всю групу. Однак тут є також чітко виражений «пасив». На цьому етапі перебувають класи, які здатні до окремих проявів згуртованості, але остання ще не має усталеного характеру, достатньої надійності. Окремі учні можуть не виконати доручення і навіть зірвати своєю неявкою той або інший загальнокласний захід.

4. Група-автономія вирізняється достатньо високим рівнем розвитку, психологічною єдністю. їй властиві згуртованість, то вариськість, відсутність угруповань за симпатіями і антипатіями. Учні в групах-автономіях гордяться успіхами свого класу, порів нюють його з іншими, підкреслюючи переваги свого колективу. Особливо важливим у психології груп, які перебувають на цьому етапі розвитку, є уявлення про гідність, честь класу, прагнення виглядати краще за інших. На цьому етапі існує небезпека зами кання класу в собі і протиставлення себе іншим колективам.

5. Група-колектив - найвищий рівень розвитку малої групи, що характеризується організаційною й психологічною єдністю. їй властиві єдині інтереси, цінності, організованість, підготовленість, згуртованість. Групам, які досягли рівня колективу, притаманні гармонія особистих, групових і суспільних інтересів, ініціатива і активність у досягненні суспільно корисних цілей. За кожним визнається право на автономію та індивідуальність.

341