ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ
Тема 13. Процес виховання
13.1. Поняття про виховання як складову педагогічного процесу
У широкому значенні під вихованням розуміють увесь навчально-виховний процес, в результаті якого розвивається інструментальна та мотиваційно-ціннісна сфера особистості, тобто засвоюються певні знання, виробляються уміння, навички, здібності, формуються переконання, ціннісні орієнтації, ідеали, потреби, риси характеру. У такому розумінні виховання включає в себе навчання і виховання у його вузькому значенні - діяльність, спрямовану на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистості. Останнє є предметом вивчення окремого розділу педагогіки - теорії виховання.
Глибшому розумінню суті виховання сприяє його порівняння з іншою складовою педагогічного процесу - навчанням. Проблема співвідношення виховання і навчання має давню історію. У педагогіці неодноразово робилися спроби дати визначення цих понять, розвести їх, з'ясувати їх співвідношення. Ще Платон у діалозі «Софіст» закликав відрізняти «від мистецтва навчати мистецтво виховувати». При цьому під
269
Колектив авторів під керівництвом В. А. Петровського розуміє навчання як трансляцію особистості інструментів життя, тобто розширення її можливостей - сфери «можу», а виховання - як прилучення до загальнолюдських цінностей, тобто формування спрямованості - сфери «хочу»1.
Б. М. Бім-Бад і А. В. Петровський розглядають навчання і виховання як сторони єдиного педагогічного процесу. На їх погляд, навчання передбачає засвоєння знань, умінь і навичок, які дозволяють учителеві та учневі розуміти один одного. Виховання ж передбачає засвоєння цінностей, формування особистісного, суб'єктивного смислу («значення для мене») елементів культурного досвіду, які засвоює особистість. У той же час, підкреслюють автори, будь-яке засвоєння цінностей неможливе без навчання. Таким чином, роблять висновок Б. М. Бім-Бад і А. В. Петровський, семіотична й аксіологічна основи нерозривні в педагогічному процесі. Реалізація семіотичної основи здійснюється в процесі навчання, а аксіологічної - у процесі виховання2.
Як дві підсистеми педагогічного процесу трактує навчання і виховання також О. С. Газман. Він розрізняє навчання і виховання в рамках єдиного педагогічного процесу за трьома ознаками. По-перше, за критерієм «штучність - природність». Навчання має справу переважно зі штучними - знаковими, символічними, схематизованими об'єктами і системами. Виховання ж спирається на реальні міжособистісні відносини, процеси й події у навколишній дійсності, здатні викликати емоційні переживання. По-друге, у навчанні переважає логічний, когнітивний компонент, у вихованні - ціннісно-орієнтаційний, мотиваційний, емоційний. По-третє, у ході навчання відбувається засвоєння знань, умінь, способів пізнавальної і предметно-технологічної діяльності, а в про-
цесі виховання переважає набуття культурного досвіду, способів поведінки, засвоєння моральних норм. У цьому сенсі, підкреслює О. С. Газман, можна говорити про навчання як систему формування інтелектуальних і технологічних здібностей, а про виховання - як про вплив на становлення характеру людини1.
Аналізуючи наведені точки зору на співвідношення виховання і навчання, можна зробити висновок, що вони не взаємови-ключають, а доповнюють одна одну. При цьому більшість дослідників визнає, що, по-перше, виховання і навчання є підсистемами єдиного педагогічного процесу. По-друге, і виховання і навчання є цілеспрямовано організованими, тобто педагогічними за своєю суттю процесами формування людини. По-третє, навчання переважно звернене на розвиток інтелектуально-практичної сфери людини, а виховання - емоційно-ціннісної. По-четверте, виховання і навчання - процеси тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Так, наприклад, щоб виховати в учнів сумлінне ставлення до праці, потрібно спочатку допомогти їм з'ясувати, в чому полягає таке ставлення, навчити їх трудових умінь і навичок.
Істотною ознакою єдності навчання і виховання є те, що навчання містить у собі великий виховний матеріал: світоглядні та моральні ідеї, приклади високоморальної поведінки, благородних вчинків і т.д. Слід також враховувати, що навчання - це форма спільної діяльності учнів, їх активного спілкування як з учителем, так і один з одним, що теж має виховне значення.
Водночас виховання має ряд істотних особливостей:
Спрямовується на розвиток мотиваційно-ціннісної сфери особистості.
У вихованні ключову роль відіграють емоційні переживан ня вихованців. Ефективність виховних впливів є незначною, якщо вони не викликають у дітей відповідних емоцій. На відміну від знань моральні цінності засвоюються шляхом емоційних пере-
1 Воспитатели и дети: источники роста / Под ред. В.А. Петровского.- М., 1994.-С. 7-8.
2 Бим-Бад Б. М., Петровский А. В. Образованис в контексте социализации // Псдагогика.- 1996.-№ 1.- С.3-8.
270
' Газман О. С. От авторитарного образования к педагогике свободьі // Газман О. С, Вейс Р. М., Крьілова Н. В. Новьіе ценности образования: содержанис гуманистического образования.-Вьіп. 2.- М., 1995.—
С. 27-33.
271
■
живань, а не за допомогою логічного розуміння і запам'ятовування. Якщо в навчанні найважливіше - допомогти учням з'ясувати сутність певного поняття чи закономірності, або навчити їх певних способів діяльності, то у вихованні основне - сформувати позитивне ставлення до соціальних норм і цінностей. Звісно, у навчанні теж важливе значення має зацікавлене, позитивне ставлення учнів до навчального матеріалу. Але, в принципі, можна домогтися засвоєння дітьми таких знань і умінь, які їм не подобаються. У вихованні ж неможливо забезпечити перетворення соціальних норм у ціннісні орієнтації вихованців, якщо не викликати до них позитивне емоційне ставлення. Складність полягає в тому, що емоційні переживання характеризуються мимовільніс-тю і практично не піддаються свідомій регуляції. Як правило, їх неможливо навмисно викликати у себе. Ще важче викликати спрямовані переживання в інших осіб, особливо в дітей. Саме цим значною мірою можна пояснити більшу складність виховання порівняно з навчанням.
Соціальні норми та цінності, які засвоюють учні в процесі виховання, підлягають негайному застосуванню у власній пове дінці: відсутність єдності між «свідомістю» та «поведінкою» є сві дченням неефективності виховання. На відміну від цього, узагаль нений соціальний досвід, який опановують учні в процесі навчан ня (знання, уміння, навички), не обов'язково підлягає негайному застосуванню в реальному житті. Навчання більшою мірою оріє нтоване на майбутнє.
У процесі навчання учень не обов'язково засвоює всі навіть істотні компоненти соціального досвіду. Більш того, визнається, що він має право вивчати те, що відповідає його потребам і нахи лам. У моральній сфері важко знайти ідеї, до яких вихованець може залишатися байдужим: він або сприймає їх, або активно відхиляє.
У вихованні недоцільно знайомити учнів з намірами педа гога: відкриті виховні впливи, як правило, викликають одвертий або прихований опір дітей. На відміну від цього, навчальні за вдання, які ставить учитель під час уроку, не викликають негати вної реакції школярів.
272
Результати виховання далеко не завжди однозначні і про гнозовані, оскільки сприйняття виховних впливів значною мірою залежить від індивідуальних особливостей вихованців.
Ефективність виховання залежить від багатьох стихійних чинників і умов соціального середовища, що впливають на роз виток особистості. Такі впливи можуть мати як позитивний, так і негативний характер, що вимагає їх корекції, гармонізації.
Виховання характеризується віддаленістю результатів. Як правило, воно не дає миттєвого ефекту. Результати виховання не так явно відчутні і не так швидко виявляють себе, як результати навчання. На відміну від знань і умінь, почуття, переконання і риси характеру формуються протягом тривалого часу.
Результати виховання складніше діагностувати, ніж резуль тати навчання.
Вказані особливості свідчать, що виховання - це особливий об'єкт педагогічного пізнання і специфічна сфера педагогічної діяльності.
Слід зазначити, що серед науковців існують певні розбіжності у поглядах на суть виховання, його мету і способи реалізації. У зв'язку з цим можна говорити про наявність різних концепцій виховання.