Контрольні запитання та завдання

1. Якими заходами забезпечується захист промислових об'єктів?

1. Який основний принцип системи попередження пожежі? На­прямки, які вона включає.

1. Що належить до основних засобів гасіння пожежі?

1. Склад приладів електричної пожежної сигналізації. Види по­жежних сповіщувачів.

1. Первинні засоби пожежогасіння, їх види.

1. Які основні вимоги до пожежного водопостачання підпри­ємств?

1. Обов'язки власників підприємств, закладів та організацій.

6. Невиробничий травматизм

6.1. Попередження побутових травм та їх розслідування

Травматизм - сукупність виниклих травм у певних групах населен­ня. Розраховується за кількістю травм на 100, 1000 осіб за 1 місяць, рік. Розрізняють травматизм виробничий (у промисловості, сільсько­му господарстві), побутовий, транспортний, військовий, спортив­ний.

Побутові травми - нещасні випадки в будинках, дворах і на приса­дибних ділянках, під час відпочинку, під час ігор і т.д. В усьому світі побутові травми становлять майже половину всіх травм, що виника­ють поза робочим часом. Побутові травми належать до страхових ви­падків за договорами особистого страхування.

Основою профілактики травматизму є виявлення причин, обста­вин та умов походження нещасного випадку на місці події. За харак­тером побутового травматизму перше місце займає поранення м'яких тканин.

Постановою Кабінету Міністрів України №270 від 22 березня 2001 року з метою реалізації державної політики у сфері безпеки життє­діяльності, організації роботи з профілактики травматизму невироб­ничого характеру затверджено «Порядок розслідування й обліку не­щасних випадків невиробничого характеру». Цей порядок визначає механізм розслідування та ведення обліку нещасних випадків неви­робничого характеру, які сталися з громадянами України, іноземця­ми та особами без громадянства на території України.

Під нещасними випадками невиробничого характеру слід розуміти не пов'язані з виконанням трудових обов'язків травми, у тому числі отримані внаслідок заподіяних тілесних ушкоджень іншою особою, отруєння, самогубства, опіки, обмороження, утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою, травми, отримані внаслідок сти­хійного лиха, контакту з тваринами тощо (далі - нещасні випадки), які призвели до ушкодження здоров'я потерпілих.

Розслідуванню згідно з цим Порядком підлягають нещасні випад­ки, що сталися під час:

1. прямування на роботу чи з роботи пішки, на громадському, власному або іншому транспортному засобі, що не належить підприємству, установі або організації (далі - організації) і який не використовувався в інтересах цієї організації;

1. переміщення повітряним, залізничним, морським, внутріш­нім водним, автомобільним транспортом, в електротранспорті, метрополітені, на канатній дорозі, фунікулері та на інших ви­дах транспортних засобів;

3. виконання громадських обов'язків (рятування людей, захист власності, правопорядку тощо, якщо це не входить до службо­вих обов'язків);

3. виконання донорських функцій;

3. участі в громадських акціях (мітингах, демонстраціях, агіта­ційно-пропагандистській діяльності тощо);

3. участі у культурно-масових заходах, спортивних змаганнях;

3. проведення культурних, спортивних та оздоровчих заходів, не пов'язаних з навчально-виховним процесом у навчальних закладах;

3. використання газу у побуті;

3. вчинення протиправних дій проти особи, її майна;

3. користування або контакту зі зброєю, боєприпасами та вибухо­вими матеріалами;

3. виконання робіт у домашньому господарстві, використання побутової техніки;

3. стихійного лиха;

3. перебування в громадських місцях, на об'єктах торгівлі та по­бутового обслуговування, у закладах лікувально-оздоровчого, культурно-освітнього та спортивно-розважального призначен­ня, інших організаціях.

Факт ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку вста­новлює і засвідчує лікувально-профілактичний заклад.

Документом, який підтверджує ушкодження здоров'я особи, є листок непрацездатності чи довідка лікувально-профілактичного закладу.

Нещасні випадки розслідуються незалежно від того, був чи ні по­терпілий у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння.

Лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були доставлені потерпілі внаслідок нещасних випадків, протягом доби надсилають письмове повідомлення за встановленою формою (До­даток Е):

65535. про нещасний випадок зі смертельним наслідком, а також про груповий нещасний випадок, який стався одночасно з двома і більше особами, - до районної держадміністрації (виконавчого органу міської ради або районної у місті);

65535. про нещасний випадок зі смертельним наслідком, пов'язаний із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, а також нещасний випадок, що стався внаслідок контакту зі зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами або під час дорожньо-транспортної пригоди, - до органу внутрішніх справ.

Повідомлення про нещасні випадки зі смертельним наслідком надсилаються також до органів прокуратури.

Лікувально-профілактичні заклади, до яких звернулися або були доставлені потерпілі, ведуть реєстрацію нещасних випадків в окре­мому журналі за встановленою формою (Додаток Л).

Розслідування нещасних випадків проводиться з метою визна­чення їх обставин та причин. На підставі результатів розслідування розробляються заходи щодо запобігання подібним випадкам, а також щодо вирішення питань соціального захисту потерпілих.

У процесі розслідування беруться до уваги листок непрацездат­ності чи довідка лікувально-профілактичного закладу, а також по­яснення потерпілого та свідчення очевидців.

Розслідування нещасних випадків зі смертельним наслідком, гру­пових нещасних випадків у разі смерті хоча б одного з потерпілих, нещасних випадків, пов'язаних із заподіянням тілесних ушкоджень іншою особою, а також нещасних випадків, які сталися внаслідок контакту зі зброєю, боєприпасами та вибуховими матеріалами, про­водиться органами внутрішніх справ або прокуратури.

Районна держадміністрація (виконавчий орган міської ради або районної у місті) протягом доби з часу надходження від лікуваль­но-профілактичного закладу повідомлення про нещасний випадок (за винятком нещасних випадків зі смертельним наслідком) приймає рішення щодо утворення комісії з його розслідування.

До роботи комісії з розслідування нещасного випадку можуть за­лучатися представники організації, де працюють або навчаються потерпілі, організації, на території чи об'єкті якої стався нещасний випадок, а також представники органів охорони здоров'я, освіти, за­хисту прав споживачів, експерти страхової компанії (якщо потерпі­лий був застрахований).

До розслідування нещасних випадків, які сталися по дорозі на ро­боту чи з роботи, залучаються представники відповідного профспіл­кового органу або уповноважена найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

У разі звернення потерпілого або особи, яка представляє його інтереси (якщо не надходило повідомлення від лікувально-профі­лактичного закладу про нещасний випадок), районна держадміні­страція (виконавчий орган міської, районної у місті ради) приймає рішення щодо необхідності проведення розслідування і визначення організації, яка має проводити розслідування, та надсилає її керів­нику копію рішення.

Керівник організації протягом доби з часу надходження рішення про уповноваження її на проведення розслідування призначає комі­сію у складі не менше трьох осіб.

Нещасні випадки (за винятком групових), які сталися з працюю­чими особами, розслідуються комісією, утвореною тією організаці­єю, де працює потерпілий, у складі: голови комісії - посадова особа, яку визначає керівник організації, і членів комісії - керівника від­повідного структурного підрозділу, представника профспілкової ор­ганізації, членом якої є потерпілий, або уповноваженого найманими працівниками особа з питань охорони праці, якщо потерпілий не є членом профспілки.

Рішення щодо розслідування нещасного випадку приймається ке­рівником організації на підставі звернення потерпілого, листка не­працездатності або довідки лікувально-профілактичного закладу.

У разі відмови організації провести розслідування нещасного ви­падку потерпілий або особа, яка представляє його інтереси, може звернутися до районної держадміністрації (виконавчого органу мі­ської ради або районної у місті), яка вирішує питання щодо проведен­ня цього розслідування.

Розслідування нещасного випадку проводиться протягом 10 ка­лендарних днів після утворення комісії. У разі потреби цей термін може бути продовжений керівником органу (організації), який при­значив розслідування.

За результатами розслідування нещасного випадку складається акт за формою НТ (невиробничий травматизм, Додаток М), який за­тверджується керівником органу (організації), що проводив розслі­дування.

Необхідна кількість примірників акта визначається в кожному окремому випадку.

Акт за формою НТ надсилається:

65535. потерпілому або особі, яка представляє його інтереси;

65535. районній держадміністрації (виконавчому органу міської, ра­йонної у місті ради);

65535. організації, де працює або навчається потерпілий;

65535. організації, яка відповідальна за безпечний стан території чи об'єкта, де стався нещасний випадок.

Копія акта надсилається органам внутрішніх справ, прокурату­ри та іншим організаціям на їх запит.

Під час розслідування групових нещасних випадків акт за формою НТ складається на кожного потерпілого окремо.

Для складання акта за формою НТ використовують класифікато­ри подій, що призвели до нещасного випадку (Додаток Н), причин не­щасного випадку (Додаток П), місця подій (Додаток Р).

Акти за формою НТ, які складаються за результатами розслі­дування нещасних випадків з працюючими особами, зберігаються в організації разом з матеріалами розслідування протягом 45 років. Акти за формою НТ та матеріали розслідування нещасних випадків з непрацюючими особами зберігаються протягом трьох років у архіві районної держадміністрації (виконавчих органів міських або район­них рад у містах).

Реєстрація нещасних випадків, за результатами розслідування яких складаються акти за формою НТ, проводиться районними держ­адміністраціями (виконавчими органами міських, районних у містах рад) та організаціями, які проводили розслідування, у журналі за встановленою формою (Додаток С).

Організація, яка відповідальна за безпечну життєдіяльність населення на території чи об'єкті, де стався нещасний випадок, здій­снює запропоновані комісією, що проводила розслідування, заходи щодо усунення причин подібних випадків. Про виконання цих захо­дів керівник організації у письмовій формі повідомляє районну держ­адміністрацію (виконавчий орган міської або районної ради у місті) у термін, зазначений в акті за формою НТ.

Облік нещасних випадків та аналіз причин їх виникнення про­водять районні держадміністрації (виконавчі органи міських або районних рад у містах) на підставі звітів про нещасні випадки за встановленою формою (додаток Т), які щомісяця надсилаються лікувально-профілактичними закладами.

Узагальнений звіт про нещасні випадки районні держадміністра­ції (виконавчі органи міських, районних у містах рад) надсилають до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київ­ської та Севастопольської міських держадміністрацій щоквартально до 15 числа місяця, що настає за звітним періодом, а також за рік -до 31 січня наступного за звітним року.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації проводять аналіз одержаних звітів, узагальнюють їх та подають Держпромгірнагляд, відповідно до 25 числа наступного за звітним кварталом місяця та до 10 лютого наступного за звітним року.

Нещасним називають випадок, коли внаслідок зовнішньої, елек­тричної або іншої раптової дії пошкоджено організм чи порушено його функціювання. Наслідком нещасного випадка є травма. Термін «травма» використовується при характеристиці механізму ушко­дження: електротравма, вібротравма і т.д.

Серед причин первинної інвалідності травма займає третє місце (12,6%). Частота загальної інвалідності внаслідок травм опорно-ру­хового апарата й ортопедичних захворювань становить 134,4 випад­ків на 10000 населення; з них 82,5 випадків - наслідки травм, 51,9 випадків - ортопедичні захворювання. Рівень первинної інвалідно­сті внаслідок хвороб і травм нервової системи - 9,2 випадків на 10 000 населення. Велике значення має ступінь тяжкості інвалідності, що свідчить про якість та ефективність лікування та відновних заходів.

Розрізняють тяжкі і легкі травми. До тяжких належать травми, що викликали виражені анатомічні зміни і значні функціональні по­рушення (відкриті й закриті ушкодження хребта і спинного мозку, закриті ушкодження органів грудної і черевної порожнини, порож­нини таза, а також органів зачеревного простору, переломи довгих трубчастих кісток, множинні переломи кісток таза, ушкодження се­чостатевих органів, значні опіки, у тому числі хімічними сполуками, відмороження III—IV ступеня й ін.). До легких належать травми без виражених і стійких анатомічних змін з незначними порушеннями функцій (травми без ушкодження внутрішніх органів, суглобів, су­хожиль, великих нервових стовбурів і магістральних кровоносних судин, з частковим розривом зв'язок і нескладних вивихів у суглобах, відмороження І—II ступеня таін.).

За умовами походження розрізняють травми виробничого (пов'язані з роботою) і невиробничого характеру (заподіяні різного виду транспортом, отримані при пішохідному русі, спортивні, побу­тові тощо).

У загальній захворюваності чоловіків питома вага травм удвічі вища, ніж у жінок, а у віці 15-29 років у чоловіків травми займають перше місце. За характером ушкоджень травми розподіляються в наступному порядку (%):

забиті місця і розтяги - 45,5;

рани і садна - 36,9;

переломи кісток - 8,5;

опіки - 5,5;

інші травми - 3,6.

Найбільш тяжкі серед цих ушкоджень - переломи кісток - за ло­калізацією розподіляються таким чином (%): череп - 6,2; ребра і грудина - 5,7; кістки передпліччя - 21,5; кістки кисті і пальців - 24,2; кістки гомілки - 14,1; кістки стопи - 17,0; інші кістки - 11,3.

За кількістю всіх госпіталізованих у міські лікарні частка хво­рих із травмами становить 8 %, у сільські районні лікарні - 7 %. За характером ушкоджень хворі, госпіталізовані з приводу травми, розподіляються наступним чином (%):

переломи кісток - 39,2;

забиті місця і розтяги - 30,1;

рані непроникні - 17,4;

опіки - 6,2;

рані проникаючі - 3,2;

вивихи - 1,0;

інші травми - 2,9.

Переведення на інвалідність відзначається у 3 % хворих із трав­мою, що лікувалися в медичних стаціонарах.

Локалізація ушкоджень до загальної кількості померлих від травм розподіляється таким чином (%):

голова - 39,9;

множинні ушкодження - 38,0; нижні кінцівки - 7,8; грудна клітка - 5,7; черевна порожнина - 4,3; хребет - 3,6; верхні кінцівки - 0,7.

Аналіз ризикових обставин, що спричиняють травматизм, дає змогу вживати заходи профілактики травматизму. Травми нале­жать, як правило, до страхового випадку за договорами особистого страхування. За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щорічно від травм помирає понад 3 млн осіб, що становить майже 7 % від рівня загальної смертності на планеті. Чоловіки удвічі частіше, ніж жінки, стають жертвами нещасних випадків. Приблизно 50 % усіх летальних випадків при травмуванні є наслідком автомобільних катастроф, а 10 % - побутових травм.