Характерними особливостями модернізму є:

- відсутність єдиного стабільного начала (модернізм неможливо визначити як стиль у мистецтві - це скоріше сукупність стильових напрямів);

- філософія життя, неокантіанство, феноменологія, інтуїтивізм, фрейдизм як теоретична база модернізму;

- відмова в мистецтві від наслідування природі, зображення її видимої реальності, спроба, як у науці, проникнути в потаємне, невидиме;

- елітарний характер культури, що поєднується з намаганням перебудови суспільства та прагненням до масовості.

Умовними часовими рамками існування модернізму можна вва-жати період з 1907 р (часу виникнення кубізму) по 60-ті роки XX ст. (початку постмодернізму) Центрами модернізму дослідники вважають Францію, Німеччину, Італію і Росію.

Таким чином, модернізм (від франц. moderne – новітній, сучасний) – це загальна назва течій у мистецтві й літературі ХХ століття, яким властиві заперечення реалізму, суб’єктивізм у художній творчості, пошуки нових мистецьких форм.

9.4. Основні напрями в сучасному мистецтві. Модернізм як явище культури XX ст. Включає такі напрями в мистецтві:

1. Кубізм (від франц. cube - куб) - авангардистський напрям в образотворчому мистецтві початку XX ст. (П.Пікассо, Ж.Брак, Л.Попова), особливостями якого були конституювання об’ємної форми на площині, використання простих, усталених геометричних форм (куб, конус, циліндр). Зародження кубізму дослідники пов'язують з іменем іспанського художника Пабло Пікассо (25.10.1881 - 8.04.1973 рр.); який від 1904 р. працював у Франції. Пікас­со — один із тих, хто самою природою був створений для мистецтва. Його не можна

П абло Пікассо уявити поза живописом, про який він

"Жінка, яка плаче" говорив так: „Живопис сильніший за мене. Він примушує мене робити те, що він хоче”. Талант Пікассо проявився дуже рано. За словами самого худож­ника, він почав малювати "задовго до того, як став говорити, але ніко­ли

не малював як дитина". Якось Пікассо сказав: „Моїй роботі присвя­чую все... тому що звичайна людина тратить свою енергію на тисячі дрібниць Я ж витрачаю її виключно на одне — на мій живопис”. У 1907 р. художник пише свій програмний твір „Авіньйонські дівчата”. Якраз із цієї карти­ни починається історія кубізму, утвердження іншої естетики, іншого світорозуміння. За це Пікассо називали "крайнім революціонером" у мистецтві. Ця течія зійшла нанівець до початку Першої світової війни.

2. Футуризм (від лат. futurum - майбутнє) виник як суспільно-політичний рух в Італії в 1909 р, ідеологом якого був літератор Ф. Марінетті. Теоретики футуризму намагались виробити нові канони "мистецтва майбутнього"'. Футу­ризм оголошував людські почуття,

Балла Джакомо ідеали любові, щастя, добра

"Політ ластівок" "слабостями", проголошуючи

критеріями прекрасного "енергію", "швидкість", "силу". У футуризмі могутньо звучала апологія техніці, урбанізації, руху. Футуристи стверджували, що автомашина краща за Венеру, теплота шматка заліза хвилює більше, ніж посмішка або сльо­зи жінки. Ставилось завдання прислухатися до моторів і відтворювати їхню мову ("мотор — кращий із поетів"). Страждання людини повинні цікавити художника не більше, ніж "скорбота електролампочки". Маніфести футуристів закликали руйнувати музеї та бібліотеки, вони вітали війну (як єдино можливу гігієну світу), мілітаризм та анархію. У своїх маніфестах футуристи пропонували ідею „повстання проти тиранії слів „гармонія" та „гарний смак", пропонували знищити театри, музеї, „вимести" з живопису всі уже використані сюжети, зображувати сучасне динамічне життя. Футуристи всіма засобами намагалися передати рух, прискорений темп життя. Це досягається засобами ритмічного повторення окремих фігур та іх частин, наприклад збільшується кількість рук, ніг у людини, що біжить, зображується мигтіння відповідних фрагментів.

3 . Експресіонізм (від лат expressio — вираз) — напрям у літературі та мистецтві, що виник у 1905 р. у Німеччині. Проголосив єдиною реальністю суб'єктивний духовний світ людини, а його вираз - головною метою мистецтва. Уже в самій назві "експресіонізм" була зафіксована одна з визначальних рис цього напряму — прагнення митця найповніше виразити себе у ліричному творі. Експресіонізм як художній напрям проіснував до середини 20-х років XX ст. Але головна його риса — загострено-конкретне ба-

Ван Гог чення світу. В межах експресіонізму

"Соняшники" виникли перші твори абстрактного ми- стецтва. У деяких художників, насамперед німецьких, експресіонізм набув яскравого антивоєнного характеру (Е Барлах, Ж Гросс, О.Дікс)

4. Абстракціонізм (від лат abstractio - відстороненість) - художній світогляд, напрям у мистецтві XX ст., який відзначається заміною натуралістичної предметності вільною грою кольорів, ліній і форм. Його послідовники зображують реальний світ як сполучення, поєднання відокремлених форм, кольорових імпровізацій. Засновником абстракціонізму є російський художник Василь Кандинський, який з 1921 р. постійно жив за кордоном. Він вважав, що но­ва абстрактна мова живопису допоможе прорватись крізь зовнішнє до внутрішнього

к різь тіло — до душі. Естетич-

ну програму абстракціонізму,

Василь Кандинський його теорію Кандинський

"Козаки" виклав в книзі "Про духовне в мистецтві" (1910 р.). Кандинський є автором перших абстрактних живописних по­лотен. Першим абстрактним твором вважається акварель В. Кандинського (1910 р.), на якій, за словами одного французького критика, „перший раз в історії живопису не можна було що-небудь помітити або взнати”. Абстракціонізм відрізняється винятково простим малюнком основна увага зосереджується на світлі і кольорі. До різновидів абстракціонізму відносять геометричну абстракцію, абстрактний експресіонізм, ташизм та ін.

5 . Дадаїзм виникає в 1926 році у Швейцарії. Формою протесту проти ворожої дійсності дадаїсти обрали культ абсурду й зруйнування мистецтва. Вони не мали визначеної художньої програми. Вся творчість дадаїстів була спрямована на показ безглуздя навколишньої дійсності. Наприклад, тексти, які читались зі сцени, робились методом "автоматичного письма": кожний

учасник пише фразу, не знаючи, що на-

писав його попередник.

Арп Ханс Замість картин створювались колажі –

"Листя і краплі" безладно наклеєні на картон шматки журнальних реклам, газет, фотографій, мотузки, ґудзики, бите скло, дроти. Заперечуючи мистецтво як естетичну форму діяльності, дадаїсти сколихнули всю Європу і багато в чому визначили подальшу еволюцію модернізму.

6. Супрематизм (від лат. syprematie - панування, перевага) - напрям у мистецтві, заснований у 1913 р. К. Малевичем. Супрематизм вказує на панування інтуїтивного, чистого почуття, що оперує чистим кольором і площин­ними геометричними формами при відображенні зовнішнього світу. Найбільш відомим супрематичним твором К. Малевича є його „Чорний супрематичний квадрат на білому фоні". При повному зануренні в субстанцію чорного квадрата свідомість, у кінцевому рахунку, доходить до крайніх меж усвідомлення чорного як Абсолюту. „Квадрат" - символ Землі і всього земного, перетворюється у цій точці виміру на більш фундаментальний символ — символ неба. „Чорний квадрат" К. Малевича став легендою в мистецтві XX ст.

7 . Сюрреалізм (від франц. surrealisme - надреалізм) — напрям у мистецтві XX ст., що проголосив джерелом мистецтва сферу підсвідомого (інстинкти, сни, галюцинації), а його методом - розрив логічних зв'язків, які замінюють вільні асоціації. Засновниками цієї течії стали молоді поети та письменники - Андре Бретон, Луї Араґон, Поль Елюар, які у 1924 р. виступили з першим

Віктор Браунер маніфестом. Спосте­рігаючи соціальну

"Чари" несправедливість, яка панує у світі, сюр- реалісти шукали шляхи втечі від неї у світ підсвідомого, їх діяльність прохо­дила під гаслом відмови можливості соціального прогресу та звіль­нення людського "Я" від кайданів розуму, логіки, моралі. Основа творчого методу сюрреалізму пов'язана з "чистим психічним автоматизмом", який допома­гає висловити думку поза всяким контролем з боку розуму. Дійсно геніальним твором вважався той, що має своїм джерелом інтуїцію і на інтуїцію розрахований. Некорисність - характерна риса геніального твору, який повинен існувати заради себе. Поети намагались відтворити потік думок і вражень, створюючи безглуздий набір фраз чи описуючи сновидіння, галюцинації. Найяскравішим представником сюрреалізму вважається іспан­ський художник Сальвадор Далі. Звертаючись до сфери підсвідомого, цікавлячись еро­тикою, нездійсненими бажан­нями, грою фантазії, С.Далі поєднує різнорідні об'єкти, протиставляє їх один одному в надприродних ситуаціях. Серед найвідоміших образів С.Далі - розплавлений годинник, телефонний апарат з трубкою у вигляді лангуста, диван-губи, рояль, що звисає ніби драпіровка та ін. Використовує він і прийом „зникаючих образів", які нібито розчиняються у навколишньому просторі.

8. Еклектизм (від грец. eklektikos — той, хто вибирає) - художній напрям (головним чином - в архітектурі), який використовує в ході створення творів будь-які співвідношення форм минулого, національних традицій, відвертого декоративізму, взаємозаміну та рівнозначущість елементів у творах, порушення ієрархії в художній системі та послаблення системності і цілісності. Еклектизму властиві: велика кількість прикрас; втрата різниці між масовою та унікальною забудовою в міському ансамблі; відсутність стильової єдності; звільнення від античної традиції та опора на культуру різних епох і народів, тяга до екзотики; демократизм, тенденція до створення універсального, позастановий тип міської житлової будівлі.

9. Примітивізм - художній напрям, що відображає спрощений погляд на людину і світ з намаганням побачити світ очима дітей, радісно і просто, поза „дорослою" складністю. Таке намагання породжує сильні і слабкі сторони примітивізму. Примітивізм - атавістична ностальгія за минулим, туга за доцивілізаційним способом життя. Це — протидія реальності: світ ускладнюється, а художник його спрощує.

10. Поп-арт - нове фігуративне мистецтво. Поява поп-арту пов'язана із творчістю неодадаїстів Дж. Джонса та Р. Раушенберга - у 50-ті роки XX ст. вони вводять у мистецтво предмети повсякденного використання. Таким чином абстракціоністській відмові від реальності поп-арт протиставляє грубий світ матеріальних речей, якому приписується художньо-естетичний статус. Теоретики поп-арту стверджують, що у відповідному контексті кожен предмет втрачає своє початкове значення і стає твором мистецтва. Тому завдання художника зводиться до надання буденному предмету художніх якостей створенням відповідного контексту його сприйняття

Естетизація предметного світу стає

Том Вессельман принципом поп-арту.

"Велика американська оголена №27" Поп-арт - це композиція побутових предметів, іноді у співвідношенні із муляжем чи скульптурою. Художніми експо­натами поп-арту стають зафар­бовані білою олійною фарбою порвані черевики, старі шини чи газові плити, пом’яті автомобілі, обривки газет чи афіш тощо. Серед художників поп-арту можна виділити Е.Уорхола, Дж. Дайна, Д. Чемберлена та ін.

11. Гіперреалізм - художній напрям, інваріантом художньої концепції якого є знеособлена жива система в жорсткому і грубому світі. Гіперреалізм створює живописні понадна-туралістичні твори, що відображають найменші подробиці об'єкта. Сюжети гіперреалізму умисно банальні, підкреслено об'єктивні. Головними темами картин гіперреалістів стає рукотворна, „друга" природа міського середовища: бензоколонки, автомобілі, житлові будинки, телефонні будки, які зображуються як відчуженими від людини. Гіперреалізм показує наслідки надмірної урбанізації, знищення екологічного середовища; доказує, що мегаполіс створює несприятливі для життя людини умови.

12. Хеппенінг - один з видів сучасної західної культури. Автором перших постановок хепенінгового характеру („Подвір'я", „Творіння") був А. Кепроу. Хепенінг передбачає загадкові (іноді алогічні) дії акторів і характеризується великою кількістю реквізи-ту з уже використаних речей і навіть узятих на смітнику. Учасники хепенінгу вбираються у яскраві недоладні костюми, що підкреслюють бездушність виконавців (їх подібність до ящиків, відер тощо). Концепцію світу і особистості, запропоновану хепенінгом, можна сформулювати так: світ - це потік випадкових подій, особистість повинна суб'єктивно відчувати повну свободу, але насправді підкорятись одній дії, бути маніпульованою.

Таким чином, сучасна західна культура характеризується наявністю великої кількості стильових напрямів. Проте, одночасно з розвитком різноманітних напрямів модерністської культури критики західної культури говорять про те, що вона має кризовий характер і якщо не вживати ніяких заходів, то це загрожує втратою усіх її досягнень.