Після вивчення матеріалу теми ви зможете:

• визначити вплив творчості Т.Шевченка на становлення української культури;

• зрозуміти консолідуючу силу постаті Т.Шевченка для українського народу;

• дати характеристику творчості Т.Шевченка - художника;

• охарактеризувати поетичну спадщину Кобзаря.

Рекомендована література:

1. Попович М.В. Нарис історії культури України/ М.В.Попович.- К.: АртЕк, 1999.- С.363-379.

2. Тиктор І. Історія української культури: YІІІ зшиток/ І.Тиктор.- С.346-361

3. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посіб./ За ред. проф. А.Яртися та проф. В.Мельника.- Львів: Світ, 2005.- С.486-498.

4. Русанівський В.М. Культура українського народу: Навч. посіб./ В.М.Русанівський.- К.: Либідь, 1994.- С.147-169.

5. Абрамович С.Д. Світова та українська культура: Навч. посіб./ С.Д.Абрамович, М.Ю.Чікарьова. - Львів: Світ, 2004.- С.308-309.

6. Греченко В.А. та ін. Історія світової та української культури: Підруч./ В.А.Греченко.- К.: Літера, 2000.- С.405-409.

7. Українська і зарубіжна культура: Навч. посіб.// За ред. М.М. Заковича. - К.: Знання, 2000.- С.508-516.

8. Культурологія: теорія та історія культури: Навч. посіб./ За ред. І.І.Тюрменко, О.Д.Горбула.- К.: ЦУЛ, 2004.- С.283-290.

Після опрацювання даної теми дайте відповіді на

запитання:

1. В чому полягала роль Т.Г.Шевченка у становленні української культури?

2. Опишіть явища літературного відродження в Україні ХІХ ст. охарактеризуйте виняткову роль Тараса Шевченка у пробудженні національної самосвідомості народу.

3. Визначте місце Т.Г.Шевченка в світовій культурі.

4. Які живописні твори Т.Шевченка ви знаєте?

5. Чому Т.Г.Шевченко вважав себе перш за все художником?

6. В чому полягала консолідуюча роль постаті великого Кобзаря?

Теми для доповідей та рефератів:

1. Т.Г.Шевченко і українська культура.

2. Т.Г.Шевченко - художник.

3. Вплив творчості Т.Г.Шевченка на культуру Галичини.

4. Т.Г.Шевченко у світовій культурі.

5. Продекламуйте напам’ять один з поетичних творів Шевченка та проаналізуйте його.

Лекція 9. Сучасна західна культура

ПЛАН.

9.1. Специфіка сучасної західної культури.

9.2. Елітарність та масовість культури ХХ ст.

9.3. Модернізм як новий світогляд ХХ ст.

9.4. Основні напрями в сучасному мистецтві.

9.1. Специфіка сучасної західної культури. Осмислити явища культури XX ст. неможливо поза історичним контекстом, без урахування ролі епохальних подій XX ст., що обумовили зміну парадигми мислення й системи цінностей. Ця зміна може бути визначена поняттям кризи гуманізму як системи поглядів, що понад усе цінує людину як особистість, її право на волю й щастя, а нормою відносин між людьми вважає принципи рівності, справедливості й людяності. Розчарування в гуманістичних цінностях почалося зі Світо­вою війною 1914-1918 рр., коли вперше була усвідомлена здатність людини до тотального самознищення. Війна, у яку втягнулися десятки мільйонів людей, у якій вперше в історії людства були застосовані засо­би масового знищення (отруйні гази), нові дивовижні знаряддя вбив­ства (авіація, танки, міни), породила не тільки політичну нестабільність, але й глибокий песимізм щодо гуманістичних ідеалів і віри у світлу силу розуму, що твердо володіла умами європейців з епохи Просвітництва.

Подальші зміни на карті соціально-політичної історії ще більш за­гострили кризу: російська жовтнева революція 1917 р., що проходила під демократичними гаслами, завершилась утвердженням деспотич­ного режиму Сталіна, Німеччина демократичним шляхом (через пар­ламентські вибори) прийшла до фашизму.

Друга світова війна 1939-1945 рр. остаточно розвіяла гуманістичні ілюзії; десятки мільйонів за­гиблих, сталінські табори в СРСР, геноцид єврейського народу, скинуті США на Хіросіму й Нагасакі атомні бомби продемонстрували міфічність уявлень про людину як "мірило всіх речей".

Після Другої світової війни світ розколовся на два табори — капі­талістичний і соціалістичний. Такий розподіл, прийнятий в основному в соціалістичних країнах, є дуже умовним, оскільки деякі розвинуті країни (наприклад, Швеція й Канада) обрали "змішаний" варіант, свого роду "народний капіталізм", із розвинутими системою соціального захисту й державним сектором економіки.

Розпад СРСР і розвал "соціалістичного табору" також активно вплинули на сучасну культурну ситуацію. Насамперед, він змінив систе­му цінностей людей, що живуть в епоху після "Перебудови". На руїнах тоталітарної імперії почали формуватися держави, суспільне життя у котрих — подекуди менш, подекуди більш послідовно — орієнтується на протилежну систему цінностей. Це спричиняє не тільки кардинальні зміни в соціально-економічній структурі суспільства, але й закономірно призводить до різкого, нерідко трагічного, переосмислення людиною свого місця в суспільстві.

Наприкінці XX ст. людство вступило в нову стадію свого розвитку - стадію побудови інформаційного суспільства. Найбільш розвинуті промислові країни Північної Америки, Західної Європи і Південно-Східної Азії вже піднялись на його першу сходинку. Розуміння того, що це суспільство знаменує створення нової цивілізації і призводить до суттєвих трансформацій у системі сучасних культур є характерною рисою нової масової суспільної свідомості. На початку 80-х років виникнення інформаційного суспільства було зафіксовано у найбільш розвинутих країнах Заходу та Японії американським професором Дж. Морганом, японським професором Й.Масудою та ін.

У XX ст. європейський тип культури поширився далеко за межі Європи, охопивши інші континенти — Америку, Австралію і ввійшов певною мірою в життя азіатських і африканських країн, - таких як Японія, Сінгапур, ПАР. Культура європейського типу вже характерна не лише для Європи, її тепер називають "західною культурою". Відтепер можна говорити про наявність загальних рис, типових для західної культури в цілому, які у своєрідному вигляді виявляються і в культурах інших країн.

Сучасна західна культура виключно динамічна. Практицизм індивідуалізм, гонитва за матеріальними благами, специфічне ставлення до часу ("час - гроші" ) багато в чому руйнують усталені в попередні епохи ідеали людської поведінки, людських взаємовідносин. Ця культура ґрунтується на підприємництві, бізнесі, діловитості її головні герої - люди, що вміють заробляти гроші. У ній ціняться активність, раціональність, професіоналізм.

Сучасна західна культура досить живуча і продовжує існувати, не зважаючи на різні голоси філософів, письменників, художників про її загибель. Їй вдалося вистояти у двох світових війнах, у боротьбі з фашистськими і комуністичними режимами, які проголошували себе носіями нової і більш досконалої, ніж вона, культури. Більше того, творчі можливості західної культури не тільки вичерпались, але ще більше зросли. Її досягнення у XX ст. стали настільки значними, що видозмінили умови життя всього людства.

Великий вплив на змістовну наповненість сучасної західної культури справили усі ті досягнення, що відбулись у різних формах матеріальної і духовної культури: винаходи у галузі електронних засобів зв'язку, освіти, побутової техніки, відкриття в галузі генної інженерії, заглиблення у мікросвіт і космос, створення нових хімічних матеріалів з незвичайними властивостями тощо. Усі ці революційні зміни позначали перехід до нового типу суспільства, яке називають "постіндустріальним", "електронним", "інформаційним" тощо.

Таким чином, у сучасному суспільстві існує пряма залежність між розвитком техніки і способом життя, його цінностями. За твердженням американського публіциста-футуролога, автора одного з варіантів концепції постіндустріального суспільства Е. Тоффлера, прискорення соціальних і технологічних змін створює багато труднощів, які постійно зростають і викликають шок як у окремою індивіда, так і суспільства в ціло-му.

9.2. Елітарність та масовість культури ХХ ст. Відносне розшарування культури на "культуру для всіх" і "культуру для обраних" існувало завжди. Навіть у первісні часи шамани й жреці складали культурну еліту, володіючи особливими пізнаннями, які виходили за межі загальноплемінної культури. З появою писемності виник розподіл на елітарну культуру "грамотних" людей і фольклорну (народну, етнічну культуру). У XX ст. цей розподіл набув форм елітарної й масової культур.

Елітарна культура зорієнтована, на думку її творців, на сприйняття її елітою як кращою частиною суспільства. Це - форма культури, що включає образотворчі види мистецтва, літературу, музику і призначена для вищих прошарків суспільства. Інформація, що міститься в сучасних наукових виданнях, і зміст сучасного мистецтва, важкі для сприйняття і потребують для свого розуміння певних зусиль і відповідного рівня знань.

Не маючи знань у галузі історії мистецтва, естетики, літературознавства, культурології тощо, важко повною мірою оцінити шедеври літератури (наприклад творчість Дж.Джойса, Х.Л.Боргеса, О.Хакслі та поетів-символістів); музики - твори І.Стравінського, Г.Малера, А.Шнітке. К.Дебюсі; живопису - кубізм, абстракціонізм, сюрреалізм; кіно - фільми А.Тарковського, О.Сакурова. Висока культура стала спеціалізованою. Час енциклопедично освічених універсалів, які відчувають себе „як удома” в усіх сферах культури, минув. У кожній сфері культури тепер є своя, порівняно нечисленна, еліта.

Для масової культури характерні загальнодоступність, легкість сприйняття, спрощеність, розважальність. Як явище, масова культура формується в 20-і рр XX ст. Її появі сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних жур­налів, радіо, грамзапису, кінематографу. Все це демократизувало культуру, відкрило доступ до неї масовій аудиторії, і в той же час зу­мовило проникнення в культуру суто комерційних інтересів.

Термін "масова культура" підкреслює доступність, пошире­ність художніх та культурних цінностей, легкість їх сприйняття, вона не потребує особливого художньо естетичного смаку. Ма­сова культура доступна й зрозуміла людям різного віку, всім верствам населення не за­лежно від рівня освіти. Масо­ва культура задовольняє по­пит сьогодення, реагує на будь-які нові події.

Її світ багатоликий: пригодницька і детективна література, сентиментальна проза, кінематографія з бійками, вампірами, еротикою; музика - рок, реп, реггі, техно тощо; популярні нариси про навколонаукові і псевдонаукові справи, сенсаційні новини, спорт, містика... Масова культура не потребує від людини ні особливих знань, ні роздумів - навпаки, під її впливом вона деградує, спираючись на безпосередні емоційні реакції. Тому не дивно, що вона звертається до давніх міфів з їхнім іраціонально-емоційним настроєм і створює нові міфи, що сприймаються також "не розумом, а серцем" (чаклунство, ворожіння, віра в чудеса, расистські, націонал-соціаліс-тичні, комуністичні утопії).

У масовій культурі протистоять дві тенденції. Одна спирається на примітивні відчуття й бажання, майже до біологічних інстинктів (секс, агресія), і в своєму крайньому відображенні породжує контркультуру — войовничу і ворожу до існуючих у світі порядків узагалі. Інша спирається на властиві простим людям бажання підвищити свій соціальний статус і освітній рівень (популяризація науки, комікси з коротким викладенням сюжетів творів класичної літератури тощо). До кінця XX ст. друга тенденція помітно посилилася, і культурологи почали казати про зростання мідкультури — культури середнього рівня. Проте різниця між масовою та елітарною культурою так само залишається гострою проблемою.

Розрахована на первинний рівень сприйняття й художнього мис­лення, на примітивну й естетично нерозвинену людину, масова культура базується на створенні ілюзій, мрій, міфів. Суттєвим завданням цих ілюзій є створення зразків поведінки й стилю життя. Цей ідеальний тип людини отримав термінологічне визначення "імідж" (образ). Людина свідомо отримує певний тип для наслідування, який частіш за все асо­ціюється з поняттям "престиж", "репутація".

Таким чином, негативне ставлення бага­тьох людей до сучасної масової культури зумовлене невигідним для неї порівнянням зі зразками високої культури минулого. Крайньою є думка, що масова культура - це антикультура або, принаймні, прояв фак­тичного безкультур'я. Більш виваженою є позиція, згідно з якою порів­нювати масову культуру сьогодення доречно тільки з відповідними їй попередниками - різновидами "низької" культури, які мали місце в усі культурно-історичні періоди від первісних суспільств включно.

9.3. Модернізм як новий світогляд ХХ ст. Розуміння сутності культури ХХ ст. неможливе без та­кого феномену, як модернізм, який виник як реакція на нездійсненність естетичних ідеалів, що пропонувалися реалістичним мистецтвом. Це був принцип "навпаки" щодо реалізму. Поняття „мо­дернізм" означає новітній, сучасний. Це поняття має той же корінь, що і слово "мода", і нерідко вживається в значенні "нове мистецтво", "сучасне мистецт­во”.

Саме слово „модерн" було вперше використано ще в V ст. для розмежування християнства, що набуло офіційного статусу, і минулого римського язичества. З того часу „модерність" (належність до сучасності) завжди передбачала необхідність усвідомлення епохи у співвіднесенні її з античністю. У Європі нова культура завжди формувалась на базі оновленого відношення до античності. Так, античне мистецтво завжди вважалось нормативним зразком, з яким звіряли свої твори художники „модерну" в усі часи. Культура „модерну" будь-якої епохи завжди озиралась на античність і, навіть критикуючи її, все ж ніколи повністю від неї не відмовлялась.

У XIX ст. модерн почав набувати стійку тенденцію, протиставляти себе історії і традиції взагалі, пориваючи історичні зв'язки. Модерним починає вважатись тільки те, що виражає просто „нове". Починається гонитва за „великою новизною" як такою.

Модернізм — це сукупність напрямів, що склалися у мистецтві XX ст. Точні часові межі цього явища визначити важко, адже модернізм - явище неоднорідне.