Рекомендована література:

1. Культурологія: Курс лекцій/ Під ред. А.Г.Баканурського та ін.- К.: ВД „Професіонал”, 2004.- С.115-129.

2. Українська і зарубіжна культура: Навч. посіб./ За ред. М.М. Заковича. - К.: Знання, 2000.- С.379-419.

3. Греченко В.А. Історія світової та української культури: Підручн./ В.А.Греченко - К.:Літера,2000.- С.283-308.

4. Подольська Є.А. Кредитно-модульний курс культурології: Навч. посіб./ Є.А.Подольська, В.Д.Лихвар, Д.Є.Погорілий.- К.: ЦУЛ, 2006.- С.214-223.

5. Абрамович С.Д. Світова та українська культура: Навч. посібн./ С.Д.Абрамович, М.Ю.Чікарьова.- Львів: Світ, 2004.- С.273-284.

6. Лекції з історії світової та вітчизняної культури: Навч. посіб/ За ред. проф. А.Яртися та проф. В.Мельника.- Львів:Світ, 2005.- С.375-395.

7. Дещинський Л.Є. Українська та зарубіжна культура: Навч. посібн./ Л.Є.Дещинський, Я.Я.Денісов, М.П.Скалецький.- К.: Бескид Біт, 2005.- С.75-95.

8. Захарченко П. Київська Русь: Державний устрій, суспільний лад та основні риси права// Історія України.- 2002.- №7.-С.4-6.

9. Котляр М.Ф. Спадщина Київської Русі// Історія України.-2001.- №31-32.-С.7-9; №33-34.- С.2.

10. Кушинська Л. Становлення державного права і племінна звичаєва традиція у Київській Русі (кін. ІХ-Х ст.)//Історія України.- 2000.- №38.- С.3-4.

11. Моця О. Замки Київської Русі як соціальний тип поселень// Історія України.-2001.-№4.-С.1-3.

12. Ричка В. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації// Історія України.- 2001.-№8.-С.1-4.

13. Федоренко Т. Вплив християнського світогляду на правосвідомість та правову культуру Київської Русі (кін.Х -перша третина XIII ст.)// Право України,- 2001.- № 8.- С.114-116.

Після опрацювання даної теми дайте відповіді на запитання:

1. Який історичний, політичний та культурний зміст вкладається у поняття „Київська Русь”?

2. Чим була для України-Русі християнізація життя і культури?

3. Які здобутки найдавнішої української книжності вам відомі?

4. Охарактеризуйте найяскравіших мислителів Київської Русі.

5. Що вам відомо про архітектурні здобутки Київської доби?

6. Які ви знаєте провідні жанри оригінальної літератури Київської Русі?

7. Чи стала перекладна література першоджерелом для процесів становлення і розвитку оригінальної літератури Русі?

8. Коротко охарактеризуйте основні жанри давньоруського образотворчого мистецтва. Чи існували тоді художні школи, цехи, майстерні?

9. Що становлять собою мозаїки та фрески?

Лекція 6. Українська культура

ХІY – перш. пол. ХYІІ ст.

ПЛАН

6.1. Соціально-політична і культурна ситуація в Україні у польсько-литовську добу.

6.2. Особливості розвитку української культури в ХІY – ХYІІ ст.

6.3. Система шкільництва в Україні у польсько-литовську добу.

6.4. Братства та їхня роль у розвитку освіти.

6.1 Соціально-політична і культурна ситуація в Україні в польсько-литовську добу. Роз’єднаність українських земель, відсутність єдиного політичного центру, спустошливі турецько-татарські набіги, іноземний гніт спричинили складні процеси в розвитку української культури ХІY-ХYІІ ст. З 60-х років ХІY ст. значна частина українських земель перебувала під владою Литви. Спочатку це суттєво не вплинуло на суспільний устрій українських земель, вони і далі існували як окремі князівства. Проте, внаслідок зростання авторитету Московського князівства та загрози для Литви з боку німецьких рицарів політичні обставини склалися не на користь України. В 1385 році литовський князь Ягайло уклав договір з Польщею, за умовами якого він мав одружитися з польською королевою Ядвігою, зобов’язувався прийняти католицизм і зробити його державною релігією Литви, а також приєднати до Польщі литовські та українські землі. Ця, так звана Кревська унія, відкрила шлях до полонізації українських земель та експансії католицизму. Проте, скасувати повністю незалежність Литовського князівства Польщі тоді не вдалося. Опір цьому чинили литовські феодали і намісники, які керували Київським та Подільським князівствами.

Остаточне поневолення українського народу сталося з підписанням Люблінської унії 1569 р. За умовами унії Литва об’єднувалася з Польщею в єдину державу – Річ Посполиту. Ця унія знищила рештки традицій державного самоврядування в

Україні.

Полонізації українських земель сприяла й своя національна шляхта, сподіваючись отримати більше прав та привілеїв після ос-таточного об’єднання Польщі та Литви. Частина української шляхти почала переймати польські звичаї, побут, мову і навіть католицьке віросповідання. Проте довгий час католицька церква існувала тут лише номінально, бо не було парафіян. З самого початку католицька церква проводила активну місіонерську діяльність через різні ордени. Першим в Україні у ХІІІ ст. з’явився домініканський орден. Було збудовано значну кількість монастирів у Луцьку, Барі, Бродах, Бучачі, Вінниці, Києві, Коломиї, Костянтинові, Овручі, Львові, Снятині, Ярославлі.

У ХІY ст. був заснований орден францисканців (чернечі обителі католиків у Львові, Снятині, Городку, Коломиї та Галичі). З ХY ст. з’явився орден бернардинів, який спочатку діяв у Галичині, а пізніше - й на Волині. Всі ці ордени сприяли поширенню католи-цизму серед українців та їх полонізації. У 1568 році в Україні з’являється орден єзуїтів, який через місіонерську та педагогічну діяльність наполегливо продовжував справу полонізації та окато-личення українського населення.

Такі соціально-політичні та історичні обставини спричинили до підписання у жовтні 1596 р. Берестейської церковної унії. З того часу католицизм став активно поширюватись на теренах України.

Таким чином, складна суспільно-політична ситуація, що скла-лася в Україні в польсько-литовську добу, не могла не позначитись на розвитку української культури. Проте ці обставини не припинили культурних процесів в українських землях, а лише надали їм специфічних особливостей:

1) українські землі відновили зруйновані в період монголо-та-тарської навали економічні й культурні зв’язки із західними дер-жавами;

2) українська культура зазнала істотного впливу ідей європейського Відродження, зокрема поширення гуманізму;

3) культурний процес в українських землях тривав в умовах гострої релігійно-політичної боротьби між Сходом і Заходом за сфери впливу.

Вказані особливості були притаманні всім сферам української культури періоду феодальної роздрібненості.

Отже, складні соціально-економічні та політичні обставини, які склалися в Україні в ХІY-ХYІІ ст., не змогли зупинити розвиток української культури, а лише надали йому певної специфіки, яка проявлялася в різних галузях культуротворчого процесу. Разом із тим ХІY-ХYІ ст. – це час подальшого формування українського народу, активізації його боротьби проти польсько-литовського панування, появи на історичній арені України такого самобутнього явища, яким було українське козацтво.

6.2. Особливості розвитку української культури в ХІY – ХYІІ ст. У XIY - XYII ст. в Україні споруджуються міста, зростає цехове виробництво, розвиваються різні види художньої творчості, ремесла, торгівля, пожвавлюються міжнародні, зокрема й мистецькі контакти. Княжі центри стають активними осередками різних форм культурного життя. В українському суспільстві ще з часів Київської Русі не згасала жага до знань, до книги. Центрами освіти були монастирі, єпархії, що дбали про розвиток письма, виходячи з потреб церкви.

Православна церква в українському суспільстві на той час відігравала провідну роль, була дієвим чинником на рівні української державності. Але в часи гонінь, наприкінці ХІY ст., зведена до рангу другорядної установи, у порівнянні з католицькою, у ХYІ ст. вона взяла під опіку мораль і традиції народу, його освіту і шкільництво. Руська шляхта обстоювала вибір православної віри, що увібрала в себе поняття державності і церкви.

Саме православна церква виступила в оборону руської мови. Свідченням цього є пам’ятки рукописної книжності. Основою освіти була книга, і українські прогресивні діячі не шкодували матеріальних статків й охоче комплектували бібліотеки з творів античних та європейських філософів, письменників, просвітителів. Книга в Україні була вельми шанованою, на ній виховувались різні прошарки освічених людей. Подарувати книгу храмові, замовити переклад твору – все це вважалося справою честі.

Рукописна книга стала одним із основних чинників формування національної свідомості в умовах іноземного поневолення та позбавлення українського народу власної державності. Центрами освіти і книгописання у цей період були монастирі: Києво-Печерсь-ка Лавра, Дерманський, Унівський, Зимненський та ін., що збирали під своїм дахом значні культурні сили – переписувачів, художників, проповідників, музикантів, вчених. Книгописні майстерні існували по всій Україні. До ХY ст. книги виконувалися на пергаменті, що ускладнювало їх розповсюдження. З ХY ст. пергамент замінив папір, що полегшило характер оздоблення і позитивно вплинуло на розповсюдження книжок.

Основні пам’ятки книжності цього

періоду: «Пандекти Антіоха» (1393)

переписані у Володимир-Волинському;

«Євангеліє» (1393) з Спаського Крас-

носільського монастиря у Луцьку;

«Київський псалтир» (1397 р.); «Слу-

жебник», «Холмське Євангеліє»,

«Пересопницьке Євангеліє» (ХYІ ст.)

Наприкінці ХY ст. у Кракові

з’являються перші друковані книги,

онані кирилицею:«Октоїх» (1491), «Часослов-

словець» (1491), «Тріодь пісна» (без

дати), «Тріодь цвітна» (1491 р.).

Їх автор - Швайпольт Фіоль засто-

Київський псалтир 1397 р. сував оригінальний спосіб двоколірного друку. Значний внесок у розвиток кириличного книгодрукування вніс білорус Франциск Скорина (поч. ХYІ ст.). Міцну основу для друкарства в Україні заклав Іван Федоров («Апостол», «Буквар» - 1574 р.; «Острозька Біблія» - 1581 р.).

“Апостол” І.Федорова, м. Львів 1574 р.

В цілому ж, саме друкована книга вивела українську культуру із пітьми схоластичного Середньовіччя.

На ХІY-ХYІ ст. припадає розквіт українського епосу – дум, балад, історичних пісень. Однією з головних тем фольклору стає оспівування перемог українського народу проти іноземних загарбників. Поява історичних пісень і дум пов’язана з боротьбою українського народу проти польсько-литовського панування, а також із виникненням козацтва. Головним героєм творів є козак, воїн, захисник рідної землі. До нашого часу дійшли думи про Самійла Кішку, Марусю Богуславку, козака Байду, пісні «Корсунська перемога, «Богдан Хмельницький» та ін.

Архітектура України в цю пору спочатку широко спирається на київські традиції. Для цього періоду характерною є поступова кристалізація національних рис архітектурного будівництва і поява не тільки церковних, але й світських будівель з каменю. Водночас до архітектури проникають елементи народного стилю з дерев’яного будівництва: кам’яні споруди – церкви, замки та міські будівлі втрачають "візантійський" характер. Все частіше їх споруджують з використанням старовинних українських традицій. Зокрема беруться за зразок дерев’яні церкви – трибанні й п’ятибанні. В українському зодчестві часто використовується звичайне дерево, оскільки можливостей для кам’яних будівель було обмаль.

У західних областях поширений

готичний стиль (величний кафед-

ральний собор Успіння Богоматері

у Львові, перебудований згодом у

стилі бароко). В цей період в

містах Західної України будують-

ся також церкви перехідного типу,

які поєднують візантійський

стиль з елементами готичного і

романського.

Значна частина архітектурних

пам’яток була орієнована не на де-

коративний, а на утилітарно-прак-

тичний характер – захист від во-

рожого нападу. Деякі церкви, особ

ливо ті, що стояли поза межами

Львів.Катедра 1370-1404,1474 укріплень, у неспокійну добу постійної татарської загрози,феодальних усобиць і війн брали на себе функції фортець (церква у Сутківцях на Поділлі). У вигляді фортець часто будувалися й православні монастирі, такі як Германський, Уневський, Межирічанський та ін.

Троїцький монастир у Межиріччі,

ХY- XYI ст.

Церква-твердиня у Сутківцях, 1476

Поширені були замки-фортеці (Кам’янець-Подільський, Хотин, Острог, Луцьк). У ХYІ-ХYІІ з’являються видатні пам’ятники українського ренесансу, що знаходяться у Львові – численні будівлі на площі Ринок, Успенська церква, каплиця Трьох святителів.

Успенська церква та вежа Корнякта Дворик будинку Корнякта.

м.Львів,1580

Ренесанс згодом переростає в пишну архітектуру бароко, яке розвивається в Україні у трьох різновидах: шляхетське бароко, козацьке бароко та народне бароко. На українському грунті бароко стає провідником нового, ренесансного світовідчуття, відкриває шлях ідеям гуманізму та Контрреформації.

Софійський собор Церква Б.Хмельницького у Суботові

(перебудова у стилі бароко) (козацьке бароко)

Отже, складна суспільно-політична обстановка в Україні в польсько - литовську добу не змогла зупинити культурного поступу українського народу: українська культура не тільки не занепадає, а продовжує досягати все вищого рівня в різних галузях: книжності, народній творчості, архітектурі та ін.

6.3. Система шкільництва в Україні в польсько-литовську добу. Виховання і навчання в українських землях в польсько - ли-товську добу базувалось на освітніх традиціях Київської Русі. За князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого шкільна освіта стала частиною загальнодержавної та церковної політики. Ще у ті часи в Україні було утворено три типи шкіл:

1) палацова школа підвищеного типу, що утримувалась за рахунок князя, – це прототип державного навчального закладу;

2) школа «книжного вчення», основною метою якої була підготовка священників і ченців;

3) світська школа домашнього навчання, де навчалися діти ремісників та купців.

Школи організовувались за грецьким зразком. Виходячи з державних потреб, у давньоруських школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (переважно грецьку і латинську). Викладання в школах провадилося церковнослав’янською мовою.

Після входу в склад Речі Посполитої одним із засобів полонізації й окатоличення українського народу стали католицькі освітні школи. Єзуїти відкривали елементарні та середні школи з двома відділеннями – нижчим і вищим. До нижчого належали гімназії, що мали п’ять класів. На вищому відділенні три роки вивчалася філософія і чотири роки - богослов’я. У 1570 р. єзуїтами була заснована Віленська колегія, яка вважалася найбільшим навчальним закладом Східної Європи. Всього в Україні діяли 23 єзуїтські колегії. Найбільшими були колегії у Ярославлі (1574 р.), де навчався Б.Хмельни-цький, Львові (1608 р.), Луцьку (1614 р.), Києві (1647 р.), Вінниці, Перемишлі та ін. Викладання велось латинською мовою.

Наприкінці ХYІ - першій половині ХYІІ ст. в Україні існувало паралельно чимало православних, католицько-єзуїтських та протестантських шкіл. Їхні програми були майже однаковими, проте основна увага приділялась вивченню основ віровчення й теології, тому мета цих шкіл була різною. У цей період школа стає основною ідейною зброєю в руках православних у боротьбі з експансією католицизму, єзуїтів - у контрнаступі на протестантизм.

Що стосується протестантських шкіл в Україні ХYІ ст., то їхньою характерною рисою була особлива присутність світського начала. Ці школи створювались не як вузько богословські заклади, а спрямовувались, передусім, на виховання широкоосвіченої ерудованої людини, готової до участі у політичному і культурному житті суспільства і, разом із тим, здатної відстоювати принципи протестантського віровчення.

В.Біднов, характеризуючи рівень освіти тих часів, зазначав: «Знання, що давали католицькі і протестантські школи, були значно вищі тих, що виносила наша молодь зі своїх православних шкіл, і більш відповідали практичним потребам Польсько-Литовської держави, а тому наші молоді люди, особливо з вищих сфер громадянства, охоче йшли до тих шкіл, щоб підготуватися до заміщення адміністративних, судових та інших посад».

Таким чином, протестантські та католицько-єзуїтські школи користувалися популярністю у шляхтичів та міщан, оскільки навчання в них базувалось на передових досягненнях західноєвропейської науки. Згодом такі методологічні принципи освіти взяли на озброєння передові діячі православної церкви, які започаткували реформу шкільної освіти в Україні.

6.4. Братства та їхня роль у розвитку освіти. Вагомий внесок у розвиток української культури внесли церковні братства. Їх виникнення припадає на кінець ХYІ ст., коли православна церква зазнала глибокої кризи, втратила свою монополію у суспільному житті, а католицька, уніатська та протестантська церкви активно боролись за поширення свого віровчення в українських землях. Внаслідок реакції на тиск католицизму та з метою відстояти свої права на розвиток власної культури, православна церква починає рух за створення братсв.

Під впливом прогресивної громадськості польський король Стефан Баторій у 1574 році видав декрет про дозвіл віленським громадянам відкривати і утримувати братські школи. Починаю-чи з 1575 року це право було поширене на всі православні братства Великого Польсько-Литовського князівства і Галичини.

Першу братську школу було засновано в 1568 році у Львові при Успенському братстві. ЇЇ засновниками були міщани, члени братства Юрій Рогатинець та Дмитро Красовський, культурно-освітні діячі Стефан та Лаврентій Зизанії. У програму школи входило вивчення «семи вільних мистецтв», які складалися з предметів тривіума - граматики, риторики, діалектики та квадріума – арифметики, геометрії, астрономії, музики. Поряд з церковнослов’янською й грецькою у цій школі вивчали польську та слов’янську мови.

Гетьман Запорізького війська Петро Конашевич-Сагайдачний за кілька днів до смерті заповів для школи 1500 золотих, відсотки від яких мали йти на утримання вченого викладача, знавця грецької мови. Завдяки цим коштам програму братської школи в перший період її діяльності вдалося поставити на високий рівень. При Львівській Успенській братській школі була власна бібліотека, в якій зберігалися грецькі та латинські видання творів Аристотеля, Платона, інші філософські трактати. Поряд з ними бібліотека мала твори римських поетів Вергілія, Овідія, Цицерона, істориків Лукіана, Валерія Максима тощо. Велика увага приділялась вивченню музики. Взагалі вважається, що саме братські школи започаткували музичну освіту в Україні.

Львівська Успенська братська школа користувалась великим авторитетом. ЇЇ перший ректор – грецький і український культурно-освітній діяч Арсеній Еласонський в 1586-1588 роках ук-лав «Порядок шкільний», що став одним із найстаріших шкільних статутів Європи. Головною ідеєю статуту була ідея станової рівності. В ньому наголошувалось, що «багаті над убогими в школі нічим не можуть бути вищими, крім тільки наукою». Навчання у братській школі мало демократичний характер. «Порядок шкільний» був взірцем для всіх інших братських шкіл. А підручники, написані викладачами Львівської Успенської братської школи, поширювались в Україні, Білорусі, Росії і Молдові. Педагогічна, літературно – філософська і видавнича діяльність Львівської братської школи сприяла піднесенню української культури.

На поч. ХYІІ ст. активізувався рух зі створення братських шкіл у Центральній Україні. Було створено Київську братську школу, яка стала ідейно-культурним осередком національно-визвольної бо-ротьби українського народу. Першим ректором став Іов Борецький, котрий раніше очолював Львівську школу, а також викладав там латинську і грецьку мови. В організації Київської школи І.Борецький спирався на попередній досвід. З братською школою в Києві пов’язані імена таких видатних діячів культури, як Мелентій Смотрицький, Касіян Сакович, Захарія Копистенський та ін.

У цілому наприкінці ХYІ – поч. ХYІІ ст. в Україні діяло близько 30 братських шкіл: у Перемишлі, Луцьку, Кременці, Кам’янець-Подільському, Городку та інших містах. Відповідно до статутів братських шкіл, учитель мав бути носієм високих моральних якостей, на нього покладалась чимала частина відповідальності за виховання учнів. Стосунки між вчителями та учнями визначались успіхами останнього, а критерієм оцінки виступали знання, а не матеріальний достаток чи приналежність до майнового стану.

Основою створення братських шкіл були добровільні пожертви членів братства. Саме цей фактор і визначив їх становий характер. Діти з бідних сімей і сироти навчалися безкоштовно.

Таким чином, зміст навчання і виховання в братських школах значною мірою був проникнутий ідеями гуманізму, про що свідчить інтерес до античної літератури й філософії, звернення до європейської філософської думки. Найяскравіше дух гуманізму якраз виявляється в педагогічних засадах братських шкіл. Основним змістом педагогічної діяльності було усвідомлення цінності людської особистості, суспільної значимості освіти й виховання.