Теми для доповідей та рефератів:

1. Мистецтво Древньої Індії.

2. Касти і Варни в історії індійської культури.

3. Мистецтво Японії.

4. Культура епохи Дзьомон (Японія).

5. Традиції в китайській культурі.

6. Філософська концепція буття Конфуція.

7. Мусульманська культура.

8. Специфіка культури Стародавнього Ірану.

Рекомендована Література:

1. Гриценко Т.Б. Культурологія: Навч. посіб./ Т.Б.Гриценко, С.П.Гриценко, А.Ю.Кондратюк.- К.: ЦУЛ, 2009.- С.35-39.

2. Культурологія: Курс лекцій/ Під ред. А.Г.Баканурського та ін..- К.: ВД „Професіонал”, 2004.- С.40 - 62.

3. Абрамович С.Д. Світова та українська культура: Навч. посіб./ С.Д.Абрамович, М.Ю.Чікарьова - Львів: Світ, 2004.- С.42-65.

4. Греченко В.А. Історія світової та української культури: Підручн./ В.А.Греченко- К.: Літера, 2000.- С.38-60.

5. Крижанівський О. Історія Стародавнього Сходу/ О.Крижанівський.- К.: Либідь, 2002.- 592 с.

6. Українська і зарубіжна культура: Навч. посіб.// За ред. М.М. Заковича. - К.: Знання, 2000.- С.110-124.

7. Шевнюк О.Л. Культурологія: Навч. посіб./ О.Л.Шевнюк.- К.: Знання-Прес, КОО, 2004.- С.161-200.

8. Левчук Л.Т. Історія світової культури: Навч. посібн./ Л.Т.Левчук.- К.: Либідь, 2000.- 368 с.

9. Крижанівський О. Віхи політичної історії Стародавньої Індії // Історія України.- 2001.- №7.-С.8-10.

10. Крижанівський О. Культура Стародавньої Індії// Історія України.- 2001.- №18.- С.5-8.

11. Крижанівський О. Соціально-економічне життя Стародавньої Індії// Історія України.- 2001.-№9.-С.7-10.

12. Литвинова Т. Культурные традиции Японии // Краєзнавство. Географія. Туризм.- 2002.- №25-28.- С.23.

13. Зінчук Л. Японія. Історико-культурні особливості .Економіко-географічна характеристика // Все для вчителя.- 2005.- №9-10

Лекція 5. Антична культура

ПЛАН

5.1. Специфіка культури Стародавньої Греції.

5.2. Основні риси давньогрецької культури.

5.3. Походження давньоримської культури.

5.4. Характерні особливості мистецтва Стародавнього Риму.

5.1. Специфіка культури Стародавньої Греції. Щоб зрозуміти специфіку давньогрецької культури, треба взяти до уваги соціальні зрушення тієї історичної епохи. На відміну від країн Стародавнього Сходу, в Греції на момент її культурно-цивілізаційного розквіту (в класичний період) склався не монархічно-деспотичний, а республіканський тип рабовласницької держави. Містами-державами правили колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовласницька демократія, яка виховувала у греків особливий світогляд. Ідеалом суспільства стає вільна і політично активна людина. Саме вона була об'єктом і змістом культури. "Людина - мірило усіх речей: існуючих, що вони існують, і неіснуючих, що вони не існують", - казав грецький філософ Протагор (блиько 480-410 рр. до н.е.). Герой культури Давньої Греції - реальна людина, хоча й наділена часто надприродними можливостями, наданими богами. Навіть грецькі боги мають цілком людську подобу, чесноти і вади. Однак при цьому тільки філософ Сократ (469-399), як можна судити з праць його учня Платона, вперше переосмислив значення напису над входом до одного з найшанованіших давньогрецьких святилищ (у Дельфах), де було викарбувано - "Пізнай самого себе". Початково сенс фрази зводився до запрошення пізнати правдивість віщувань Дельфійського оракула.

Грецька культура базується на міфологічній основі, яка має кілька культурно-історичних шарів. Більшість дослідників вважають, що формування загальновідомого грецького пантеону відбулося лише в архаїчний період.

Космогонічні уявлення давніх греків мають багато спільних рис з уявленнями багатьох інших народів. Вважалося, що споконвіку існували Хаос, Земля (Гея) та Ерос - життєва основа. Гея народила зоряне небо - Уран, який став першим володарем світу та чоловіком Геї. Від Урана і Геї народилося друге покоління богів -титани. Титан Кронос скинув владу Урана. У свою чергу діти Кроноса - Аїд, Посейдон, Зевс, Гестія, Гера, Деметра - під проводом Зевса скинули Кроноса і за­хопили владу над Всесвітом. Верховним богом став Зевс - володар грому, неба та блискавки. Посейдон вважався богом вологи, Аїд - повелителем підземного світу. Дружина Зевса Гера була покровителькою шлюбу, Гестія - богинею домашнього вогнища. Як богиню землеробства шанували Деметру, дочка якої Персефона, викрадена Аїдом, стала дружиною цього бога. Від шлюбу Зевса і Гери народились: Геба - богиня юності, Арес - бог війни, Гефест - бог вулканічного вогню та ковальства. Серед нащадків Зевса особливо виділявся Аполлон - бог світлого начала в природі. Він вважався покровителем мистецтв, богом-цілителем і одночасно смертоносним богом, який розносить епіде­мії. Сестра Аполлона Артеміда - богиня полювання і покровителька молоді. Багатосторонніми були функції Гермеса, спочатку бога достатку, потім торгівлі, покровителя шахраїв та злодіїв, патрона ораторів та спортсменів. Діоніса шанували як бога виноробства.Великою повагою користувалася Афіна - богиня мудрості та війни. Постійна супутниця Афіни - богиня перемоги Ніка, символ мудрості Афіни - сова. Афродиті, народженій з морської піни, поклонялися як богині кохання та краси.

Отже, саме міфи становлять суттєву частину давньогрецької релігії, відіграють вийняткову роль в античній культурі. Початкові релігійні уявлення розвивали поети і письменники, котрі надавали їм художньої форми, морального смислу, а часто і політичного значення. Міфи постійно супроводжували розвиток грецької літератури, даруючи їй протягом багатьох віків найважливіші мотиви. Зображення богів та героїв, ілюстрація міфологічних мотивів завжди були найважливішими темами живопису і скульптури.

5.2. Основні риси давньогрецької культури. Виявлені відмінні риси тієї чи іншої культури дають змогу порівняти її з іншими культурами в просторі й часі, відшукати певні повторення та перспективні тенденції.

Першою відмінною рисою грецької культури можна вважати інтерактивність, тобто здатність до взаємодії з іншими культурами. На відміну від східних культур, які утворювались у басейнах теплих рік і протиставляли себе культурі народів, що перебували за цими межами, грецька культура формувалась у процесі міграції її носіїв.

Море для греків було не перешкодою для контактів, а їх передумовою. Показова щодо цього назва Чорного моря — Понт Евксінський, тобто міст гостинності. Куди б греків не заносила доля, вони намагалися запозичити в місцевого населення все, що було варте уваги. Колонізація відкрила їм очі на далекі країни, розширила їхні культурні горизонти, пробудила нові здібності. Доволі швидко вони перевершили своїх учителів. Якщо у VIII ст. до н. е. грецькі ремісники не вміли виготовляти таких досконалих виробів, як фінікійські, то в VII ст. до н. е. вони потіснили фінікійців у торгівлі аналогічними виробами.

Другою відмінною рисою грецької культури слід назвати демократизм. Це політична культура, в якій існував особливий тип держави "всіх" (вільних, які мають громадянські права), а не держави "поза" й "над", що характерно для східних деспотій. Це створювало атмосферу свободи, творчості, єдності особистого та суспільного, етичного й естетичного (гармонію інтересів). Основні проблеми спільно розв'язували на майдані (ахорі) ті, хто мав право голосу. Коли врахувати, що то були лише чоловіки віком не молодше 20 років, то стає очевидним, що в типовому грецькому місті таких було небагато.

Із демократизмом тісно пов'язана й така риса грецької культури, яку називають атмосферою змагання (агоном) - боротьбою рівних, що походила від культових общинних ігор. Політичні змагання — диспути на майдані, де переможців-ораторів визначали голосуванням, були одночасно політичною й загальносвітоглядною складовою грецької культури. Змагатися могли лише рівні перед законом. Спортивні ігри, про які вже йшлося, найкраще демонструють ту атмосферу змагання, що була властива грецькій культурі.

Четвертою (а можливо, першою, тобто основною) відмітною рисою грецької культури треба вважати антропоцентризм, або орієнтацію на людину як центр дороговказ усіх подій. За Гераклітом (кін. VI — поч. V ст. до н.е.), у грецькій культурі людина розглядалась як смертний бог, а бог — як безсмертна людина Протагору належить знаменита фраза про те, що людина є мірило всіх речей. Вона відповідала реальним відносинам, що склалися в грецькій політиці, архітектурі, філософії, але була надто відвертою, принижувала роль богів, і Протагора (490— 492 рр. до н. е.) вигнали з Афін.

Таким чином, визначення відмітних рис культури Стародавньої Греції дає змогу зрозуміти специфіку саме цієї культури, її значення та вплив на всі наступні етапи розвитку світової культури. З усіх рис грецької культури найбільшої уваги європейськими дослідниками було приділено демократії.

5.3. Походження давньоримської культури. Давньо-римська культура не виникла раптово на порожньому місці. Серед її найпомітніших попередників необхідно виділити культуру етрусків. Походження та мова етруського народу досі повністю не вивчені. Більшість вчених вважають, що етруски були малоазійського походження, але точний час їх переселення, як і його обставини, залишаються невідомими. Міста етрусків були добре укріпленими, сполучалися шляхами та мостами. Це були невеликі військово-жрецькі, рабовласницькі міста-держави з царями-жрецями на чолі. Етруски були розумним, талановитим народом, хоча й суворо відданим давнім релігійним традиціям. Як припускають сучасні фахівці-етрускологи, провідним у них був культ, пов'язаний з потойбічним світом. У цьому вони нагадують давніх єгиптян. Тому більшість пам'яток, які залишилися після етрусків, становлять гробниці.

Головними богами етрусків були Гінія, Уні та Менрва. У Греції їм відповідали Зевс, Гера, Афіна, у Римі - Юпітер, Юнона, Мінерва. Це уявлення про трійцю богів етруски перенесли й на архітектуру. Тому багато їхніх храмів мають інтер'єр, розділений на три частини.

Архітектура етрусків близька до грецької, але етруски використовували дерево й сиру глину. Жоден з етруських храмів (окрім фун­даментів) не зберігся до нашого часу.

Волю богів у храмах провіщали численні жреці-ворожбити. Усе життя етрусків проходило у постійних ворожбах за блискавками, за польотом птахів, за нутрощами священних тварин, метою яких було з'ясування волі богів про їхню долю на найближчий час і, за можливістю, відвернення різноманітних нещасть. Ворожба над печінкою - гаруспіція - вважалась особливо дієвою, тому що на нутрощах жертовних тварин, за переконаннями етрусків, відбивався стан космосу.

Про життя етрусків можна довідатися з розписів гробниць. Їх прикрашають картини зі сценами заупокійного культу, зображеннями полювань, бенкетів, змагань, битв, сюжетами з міфології. З них ми дізнаємося про деталі етруського побуту, їхній одяг, меблі, начиння, музичні інструменти.

В етрусків рано розвинулася скульптура. Найдавнішими її зразками є теракотові похоронні урни - канопи для попелу померлих. Вони мають віка (кришки) із зображеннями фігури або погруддя небіжчика. Такого ж типу напівфігури прикрашають віка саркофагів. Майстри показують померлих, ніби живих: їхні очі широко відкриті, на обличчях радісна посмішка. Вони наче забули, що їхнє ложе - це смертний одр. Такими ж радісними були боги етрусків. До нашого часу дійшло кілька скульптур богів, знайдених у святилищі м.Веї. Схоже, що це етруські "Аполлон" та "Гермес". Можна здогадуватися, що ці боги є тільки досконалими людьми, які ще не піднялися з землі у надхмарні висоти. Етруски створили й емблему Риму - статую вовчиці, яка, за легендою, вигодувала засновників міста Ромула й Рема. Фігуру вовчиці відлито з бронзи. Лютий хижак із роззявленою пащею і разом із тим милосердна мати Вовчиця застигла в настороженій позі, ніби прислухаючись до чогось.

Капітолійська вовчиця Канопи, VІ ст. до н.е.

З V ст. до н.е. починається занепад етруських міст. У IV ст. до н.е. Етрурія потрапляє під владу Риму, і з тієї пори провідну роль відіграє вже культура Римської республіки.

5.4. Характерні особливості мистецтва Стародавнього Риму. Достовірні відомості про давньоримську культуру вчені датують лише починаючи з III ст. до н.е. Римська античність запозичує більшість ідей і традицій грецької культури. Історія античного Риму охоплює період із VIII ст. до н.е. по VI ст. н.е., коли паралельно з процвітанням елліністич-них центрів на Заході зростала військова міць Риму. Спершу - невеликі олігархи (влада багатих) на берегах Тибру, потім - уся територія Італії і нарешті - велика держава, імперія, що поглинула всі середземноморські території, увесь античний світ.

Падіння Карфагена в 146 р. до н. е. було переломною подією; починаючи з цього часу, Рим завоював Грецію. Гордий Рим, непохитний і суворий, схилив голову перед великою грецькою культурою. Власні художні традиції римлян були досить бідними. Рим сприйняв і асимілював весь пантеон грецьких божеств, давши їм тільки інші назви. Зевс став Юпітером, Афродіта - Венерою, Арес - Марсом і т.д. Але римська релігія, а відтак і художня фантазія, були більш прозаїчними і раціональними, ніж у греків. Римляни були тверезими практиками.

Римська культура із самого початку несла в собі зерна занепаду, тому що рабовласницький Рим був останнім актом рабовласницького суспільства, він вийшов на сцену історії тоді, коли протиріччя цього суспільства досягли загрозливої гостроти. Навіть коли Рим знаходився в зеніті слави, тобто в період пізньої республіки і ранньої імперії Августа (кінець І ст. до н.е. — поч. І ст. н.е.), потім при Антонінах (II ст.), у його мистецтві було більше зовнішньої ефектності, ніж справжньої величі. Велич Риму штучно підтримувалась багнетами легіонерів. Державу постійно трясли загрозливі повстання рабів, починаючи з відомого повстання Спартака.

Опанувавши грецьку культуру, римляни збагатили її чудовими відкриттями в галузі будівельної техніки. Римляни першими стали використовувати в будівництві міцний і водонепроникний матеріал - римський бетон, створили і вдосконалили особливу систему великих суспільних будівель із цегли й бетону, широко використовували поряд із грецькими ордерами такі архітектурні форми, як арка, склепіння, купол.

Ось як характеризує особливості культури Стародавнього Риму Л.Любімов у праці „Мистецтво стародавнього світу”: "Культ корисності і навіть пафос. В ім'я держави! Бо пафос Риму мав дуже конкретну основу. Це був не пафос боротьби зі смертю, як у Єгиптян, не пафос боротьби із Звіром, як у багатьох стародавніх цивілізацій, не пафос краси, що облагороджує світ, як в Елладі, це був, як ми бачили, пафос державності, що переростає в пафос світового панування. Панування як самоціль... Корисним, потрібним було лише те, що задовольняло такі потреби чи то акведук, що з навколишніх гір доставляв воду в столицю світу, чи тріумфальна арка, що надихала на нові ратні подвиги."

Характерні особливості мистецтва. З проголошенням Римської імперії (І—V ст. н.е.) перед мистецтвом було поставлено завдання звеличувати особис­тість правителя і прославляти його владу. Дев'ять грандіозних акведуків постачали водою імператорський Рим. Римський письменник Юлій Фронтін впевнено заявляє, що не можна порівняти ці "величезні кам'яні споруди з безкорисними пірамідами Єгипту чи з найуславленішими, але святково пустопорожніми будівлями греків". У цих словах ключ до розуміння чи не найважлив ішого стимулу римського мистецтва - культу корисності і навіть пафосу.

Будуються численні монументи римських імператорів

І—II ст. н.е., коли Рим досяг вершин своєї могутності. Владу імператорів підкреслюють грандіозні пам'ятники

Тріумфальна арка Тита архітектури (ансамблі міст, знамениті імператорські бані - терми, амфітеатри).

Римська архітектура не може порівнятися в художніх цінностях з грецькою, але вона велична, досить ефектна і у своїх інженерно-будівельних досягненнях значно вища від простої балочної конструкції грецького храму. Типи римських будівель різноманітніші, світські не менш визначні, ніж культові, і багато з них закріпились у світовій архітектурі на віки (наприклад, базиліка зі склепінчастим перекриттям).

Уже в архітектурі Стародавнього Риму відбився утилітаризм мислення його громадян. Римляни будують дороги, міцні стіни, мости, водопроводи - акведуки. Найдавнішою вимощеною каменем дорогою є так званий Аппіїв шлях (будівництво його 312 р. до н.е. розпочав Аппій Клавдій).

У І-II ст. був побудований знаменитий Колізей - амфітеатр, що вміщував одночасно п'ятдесят тисяч глядачів, які через вісімдесят входів могли швидко заповнити і звільнити амфітеатр. Тут відбувалися гладіаторські бої і травля звірів. Одночасно на арені Колізею могли змагатися 3000 пар гладіаторів. Арена амфітеатру мала дерев'яну рухому підлогу, що могла підніматися й опускатися. Вона могла заповнюватися водою із підведеного до будівлі рукава акведука, і тоді в Колізеї влаштовувалися морські битви.