60.Реформи Марії-Терезії і Йосифа іі кінця хvііі ст. Та їх вплив на зх.Українські землі

Інкорпорація зх.українських земель до складу Австрійської імперії збіглася у часі з першою хвилею модернізаційних реформ у цій державі. Ці реформи запроваджувалися у життя в 70—80-х роках XVIII ст. Марією-Терезою та Йосифом II. Вони базувалися на ідеях освіченого абсолютизму і мали на меті шляхом посилення державної централізації та встановлення контролю правлячої династії за всіма сферами суспільного життя залучити імперію до нових історичних процесів та не допустити її відставання від основного суперника — сусідньої Пруссії. Серйозні зрушення зумовили імперські реформи у сфері релігії:церква підпорядковувалася державі; змінився статус священиків, 1773 p. було ліквідовано орден єзуїтів, який до цього мав значний вплив на суспільне життя імперії. У 1779 р. був виданий патент (імператорський наказ), який зобов’язував поміщиків поводитись з селянами «по-людськи». Найбільше значення для Галичини мали реформи Йосифа II, який у 1781-1782 p. проголосив особисте звільнення селян і визначив невеликий розмір панщини — 30 днів на рік. Також було заборонено збільшення поміщицьких землеволодінь за рахунок «прирізки» селянських земель. Суд над селянами мав здійснюватися не поміщиком, а спеціально призначеним чиновником. Тепер всі конфлікти з поміщиками селяни розв'язували через порівняно незалежний суд. До середини XIX ст. у Східній Галичині майже не було села, яке б не судилося з поміщиком, переважно за ліси, пасовища, які майже скрізь записувалися за поміщиками. Поряд з цим за сприяння імператора пропагувалися нові способи ведення землеробства, розповсюдження нових сільськогосподарських культур та ін. Також підтримувалися ремесла, торгівля, вводилось нове управління містами. Створювалася нова система освіти. У Львові в 1784 р. був відкритий університет. Однак після смерті Йосифа II (1790 p.) реформи припинилися, а значна частина їх була скасована.

61.Соц.-екон. І політичний статус українських земель у складі імперії Габсбургів наприкінці хvіі – початку хіх ст.

У 1867 р. Австрія перетворилась в дуалістичну Австро-Угорську монархію. Галичина і Буковина ввійшли до складу австрійської частини імперії, а Закарпаття – до угорської. Виникли парламентарні форми політичного розвитку. Розпочалася активна боротьба за автономний статус Галичини у складі монархії, що відбувалася в умовах гострого українсько-польського протистояння. Посилення польських позицій супроводжують розкол в українському таборі на прихильників української ідеї та на орієнтованих на Москву. Але це протистояння привело до остаточної до перемоги прихильників нац.ї ідеї. Сталось це завдяки активізації громадського руху, створенню товариства «Просвіта» та літературно-наукового товариства, політичного товариства.

62.Конституційні реформи 1860-х р. В імперії Габсбургів, їх вплив на українську суспільність

Нове пожвавлення українського руху в Західній Україні було вик­ликане прийняттям нової Конституції 1860 р., за якою краям було над­ано автономних прав і дозволено мати свої законодавчі органи — крайові сейми. У Галицькому сеймові українцям вдалося зайняти 49 депу­татських місць. «Народовці» які відбивали інтереси української нац.ї буржуазії та уніат­ського і православного духовенства. У 1868 р. народовці засновують громадське товариство «Просвіта», що мало на меті поширення освіти та пробудження нац.ї свідомості. Першим головою товариства став Анатоль Вахнянин. «Просвіта» стала основою для виникнення нових товариств, що займались певними напрямками діяльності: економічним — «Сільський господар, Маслосоюз», «Крайовий Кредитовий Союз»; освітнім — «Руське Педагогічне Товариство»; молодіжним — «Січ», «Сокіл». При допомозі меценатів Василя Симиренка та Єлизавети Скоропадської-Милорадович наро­довці засновують у Львові Літературне товариство імені Тараса Шевченка, яке в 1892 р. було перетворене на Наукове товариство і стало центром української науки. Друкованим органом народовців з 1880 р. стала газета «Діло». Лідером народовців був Д.Танякевич. Представниками лівого, радикального крила нац.-визволь­ного руху Сх.ї Галичини, Північної Буковини, Закарпаття, яке фор­мується в 70-і рр. XIX ст. були українські революціонери-демократи І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький, які пов'язували вирішення ук­раїнського нац.го питання із соціальним визволенням ук­раїнського народу, а також возз’єднання усіх українських земель. Під впливом М. Драгоманова вони 4 жовтня 1890 р. засновують Першу Українську Політичну Партію — «Русько-Українську ради­кальну партію». Політична програма якої базувалась на основі етичного і наукового соціалізму, демократії, соборності України. Партія мала представників у Віденському парламенті.