5. Перемога Компартії Китаю у Громадянській війні 1946-1949 рр. І проголошення кнр.

На час закінчення Другої світової війни на неокупованій японцями території Китаю існували два уряди: підтримуваний США гомінданівський уряд Чан Кайші в Чунціні ( СРСР також уклав із ним 14 серпня 1945р. союзний договір) і комуністичний уряд Мао Цзедуна у Яньані. Зрештою, в січні наступного року на ПКК за участю всіх рухів та партій країни було вирішено створити спільні уряд ( на пропорційній основі) та збройні сили ( 50 дивізій Чан Кайші й 10 Мао Цзедуна). Однак Чан Кайші вирішив силовими методами розв’язати майже 20-річну проблему двовладдя в країні. У липні 1946р. він віддав наказ розпочати широкомасштабний наступ проти комуністичних військ, до зими гомінданівці ліквідували «Червоні райони» у Центральному й Північному Китаї. Чан Кайші у жовтні 1947р. оголосив про проведення виборів до парламенту , але Заборона опозиційних до уряду партій прискорила їхній підхід до комуністичного табору, а гігантські військові видатки (70%) бюджету, незважаючи на 2-мільярдну фінансову допомогу від США, паралізували економіку. В гомінданівській армії почався занепад. Економічна катастрофа (траплялися періоди, коли інфляція становила 600% на день) позбавила Чан Кайші підтримки середньої верстви. Водночас комуністи здійснили вдалий політичний маневр, оголосили про "буржуазно-демократичний» характер китайської революції. Винятково вдалим кроком для комуністів була розпочата ще в 1946р. роздача земель селянам у контрольованих НВАК районах. Упродовж 1948р. військове становище гоміндану суттєво погіршилося: армія втратила 500тис. убитими і бл. 1млн. полоненими та перебіжчиками. У вересні-жовтні командувач 4-ю армією КПК у Північно-Східному Китаї Лінь Бяо ( 1907-1971) провів Ляошенську операцію, в ході котрої розгромив оточені сили гоміндану й відкрив дорогу в центральні райони країни. 3 січня 1949р. капітулював деморалізований 250-тисячний гарнізон старої китайської столиці – Пекіна. Навесні 1949р. НВАК продовжила наступ, 23 квітня вона вступила в Нанкін, 27травня – в Шанхай, розпочалися розпад і безладна втеча гомінданівської армії. Бажаючи легітимізувати свою владу, КПК скликала в Пекіні 21 вересня 1949р. Народну політичну консультативну раду. Вона обрала Центральну народну урядову раду на чолі з Мао Цзедуном. На великому мітингу на площі Таньяньмень 1 жовтня 1949р. Мао Цзедун проголосив створення Китайської Народної Республіки.

6. Внутрішня і зовнішня політика Мао Цзедуна.

Після завоювання влади в результаті перемоги у «Визвольній війні» китайські комуністи розпочали прискорене будівництво соціалістичного державно-політичного ладу воєнно-адміністративними методами. Під приводом боротьби з бандитизмом та залишками гомінданівських військ до 1951р. було знищено бл.2млн. чол., репресій зазнали 75% приватних промисловців і 45% чиновників. Уряд націоналізував майже всі приватні підприємства, що відразу ж призвело до суттєвого зменшення промислового виробництва. Оголошений 30 червня 1950р. аграрний закон передав землю селянах і скасовував орендну плату, але водночас влада приступила до створення аналогів радянських колгоспів – «груп трудової взаємодопомоги». До кінця 1956р. колективізація остаточно завершилась, через скорочення посівних площ і безлад у сільському господарстві довелося запровадити карткову систему розподілу продуктів. У 1952р. КПК затвердила програму переходу до розгорнутого соціалістичного суспільства, розраховану на три п’ятирічки. Мао Цзедун оголосив курс на розвиток вільного обміну думками та критику недоліків державного управління. Кампанія здійснювалась під гаслом : «Нехай цвіте сто квітів, нехай сперечається сто шкіл». Для економічного мислення комуністичного керівництва Китаю була характерна стратегія вирішення проблем шляхом використання величезних мас працездатного населення. Яскравим прикладом такої політики став план прискорення проведення індустріалізації КНР, який увійшов в історію під назвою великого стрибка» ( 1958-1962). Офіційним гаслом кампанії стало: « Три роки напруженої праці – десять тисяч років благоденства». У сільському господарстві політика «народних комун» - великих воєнізованих колективних господарств із гранично усуспільненим життям їхніх членів, аж до домашньої птиці та посуду. Ентузіазм населення, який Мао Цзедун вважав « об’єктивною передумовою швидкого економічного розвитку» , комуністичне керівництво Китаю підтримувало цілком сфальсифікованою пропагандою уявних досягнень країни. Реальні ж наслідки « великого стрибка» виявилися кас трофічними: 100млрд. юанів збитків і 20млн. чол., які загинули внаслідок голоду, виснажливої праці та політичних репресій. Мао Цзедун тоді звернувся до самокритики й самоусунувся від управління економікою, проте залишився на посту лідера КПК, офіційним же курівником держави став Лю Шаоци (1898-1969рр.). Бажаючи відвернути увагу співгромадян від економічної катастрофи, керівництво КПК удалося до агресивних кроків у зовнішній політиці: провокування Тайванської кризи 1958р., уведення НВАК до Тібету в 1959р., вторгнення на територію Індії у 195901962 рр. та висування в подальшому територіальних претензій до всіх суміжних країн. Мао рішуче виступив проти викриття культу особистості Сталіна. Маю став згортати всяке співробітництво зі СРСР, передбачене договором про дружбу 1050 року. Влада КНР стала штучно загострювати обстановку на радянсько-китайському кордоні. А у 1972р. Мао здивував світ, ставши на шлях установлення дипломатичних і економічних відносин з США, прийнявши в 1972р. у Пекіні президента Ніксона. Шукаючи нові орієнтири для розчарованого провалом « великого стрибка» населення, КПК запропонувала у 1963р. нову кампанію під гаслом «Весь народ учиться у армії, весь народ – солдати», але загалом комуністичним лідерам не вдалося погасити настроїв невдоволення. Тоді угрупування Мао Цзедуна вдалося до проведення так званої «культурної революції», що мала ліквідувати чотири пережитки минулого, які нібито гальмували розвиток Китаю: культури, звичаїв, поглядів і звичок. Наприкінці травня 1966р. у гімназії при Пекінському університеті було створено перші загони хунвейбінів( «чорно гвардійців»). У грудні до них приєдналися молоді робітники – цзаофані(«бунтівники»). У січні 1967р. розпочалася кампанія «захоплення влади» цзаофанями, країна зруйнувалася в хаос, тому наприкінці літа в Китаї фактично було введено військовий стан, до кінця 1968р. НВАК установила контроль над усіма галузями державного управління. «Культурна революція», що з перервами тривала до самої смерті Мао Цзедуна 9 вересня 1976р., обійшлася китайському народові, за офіційними даними, в 500млд. Юанів, від репресій постраждало більше 100млн. чоловік.