11.Глобалізація

Не слід вважати, що глобалізація культури – це встановлення культурної однорідності у всесвітньому масштабі. Цей процес містить у собі культурні зіткнення й протиріччя. Конфлікти й зіткнення різних культур і цивілізацій – головний фактор сучасного багатополярного миру. В умовах глобалізації необхідна нова філософія – філософія взаєморозуміння, розглянута в контексті діалогу Сходу й Заходу, Півдня й

Півночі.У світі різко виросло відчуття власної унікальності й самобутності в народів і регіонів. Захист місцевих національних традицій й особливостей стає глобальним феноменом.Принципово здатність до самозбереження специфічних культур можлива, але реалізується ця можливість тільки за певних умов. Найпершою з них є безумовна значимість національної культури для світового співтовариства; для цього дана культура повинна бути не тільки внутрішньо багатою, але й сприйнятою і необхідною світу, тоді світове співтовариство зацікавлене в її збереженні як загальному надбанні.

Глобалізація замість того, щоб бути засобом збагачення кожної культури всіма іншими в процесі їхнього рівноправного діалогу, перетворилася у форму знеособлювання практично всіх культур.Національні культури повинні зважати на вимоги західної культури, тому що культурним стрижнем глобалізації є саме вона.

Однак дещо в межах дозволеного національна культура може зробити для кращого сприйняття себе. Вона може скористатися тими можливостями, які надає глобалізація. Вона може тиражувати свій образ й “прийти в кожен будинок ”. Не виключено, що не будучи прийнятою із захватом на “кращих сценах миру ”,національна культура знайде відгук в інших регіонах, і вже звідти буде сприйнята більш широко.

12.Предмет, методи , завдання семіотики.

Семіотика (від грец. semeion знак, ознака), наука, що досліджує засоби передачі інформації, властивості знаків та знакових систем у людському суспільстві (головним чином природні та штучні мови, а також деякі явища культури), або у самій людині (зорове, слухове сприйняття тощо). Семіотика — це наука, яка вивчає знаки і знакові процеси.Семіотика — молода наукова дисципліна. Вона сформувалася лише у XX ст., хоча знакові підходи довивчення певних явищ і процесів можна зустріти вже в творах античних та середньовічних вчених.Засновниками цієї науки є швейцарський лінгвіст Фердинанд де Соссюр та американські філософи Чарльз Пірс і Чарльз Морріс .

Семіотика на сучасному етапі її розвитку — це міждисциплінарна наука. Вона не має чітко окресленого предмета дослідження. Будь-яке явище або процес, що розглядаються з точки зору їх знакового втілення, можуть стати предметом аналізу цієї наукової дисципліни.У зв'язку з цим у наш час проводяться дослідження в рамках правової семіотики, семіотики медицини, семіотики кіно, семіотики музики, психоаналітичної семіотики тощо. Усі ці розділи відносять до так званої дескриптивної семіотики.

Дескриптивна семіотика — це семіотика, яка вивчає конкретні знакові системи.

Окрім дескриптивної, науковці також виділяють теоретичну семіотику.

Теоретична семіотика — це семіотика, яка вивчає загальні властивості та відношення, що притаманні будь-яким знаковим системам, незалежно від їх матеріального втілення.

Теоретичну семіотику цікавлять насамперед загальні принципи побудови будь-яких знакових систем, а також загальні принципи щодо їх виникнення і функціонування.

До складу теоретичної семіотики відносять логічну семіотику, яка має справу з аналізом природних і штучних мов у різних аспектах їхнього функціонування.

Виділяються три розділи семіотики:

• Синтактика — вивчає закономірності співвідношення знаків один з одним;

• Cемантика — вивчає відношення між знаком та його смислом;

• Прагматика — вивчає відношення знаків з їх відправниками, одержувачами та контекстом знакової діяльності.__