53. Феномен культури в системі філософських поглядів м.Бердяєва

Український і російський філософ, мислитель, один із засновників європейського екзистенціалізму. Микола Бердяєв вважається одним з найвидатніших філософів ХХ сторіччя. Його творчість відносять до релігійного

екзистенціалізму — філософії існування, яка мала значний вплив на розвиток літератури та мистецтва.

Більш того, він започаткував такий філософський напрямок, як персоналізм, який визнає особистість первинною творчою реальністю, а весь світ — проявом творчої активності «вищої особистості» — Бога.

Народився 18 березня 1874 р. в Києві у родині, в якій панувала україноментальна атмосфера.

Філософська позиція М. Бердяєва ґрунтується на переконанні в наявності глибокої кризи сучасного людства, ознаки якої він вбачав у поширенні науково-раціоналісгичного розуміння світу, яке «розриває» цей світ на суб'єкт і об'єкт. Подолання кризи, за М. Бердяєвим, полягає у «поверненні до буття та живого досвіду, в подоланні всіх штучних і хворобливих перепон між суб'єктом і об'єктом. Має бути створено нову філософію тотожності, за духом близьку до Шеллінгової, але збагачену всіма новітніми завоюваннями».

Центральною проблемою філософських роздумів М. Бердяєва була проблема особистості, яку він розумів як духовну людину, що не є частиною суспільства, а навпаки, суспільство — тільки частина (аспект) особистості. Людина як особистість має більшу цінність, ніж суспільство, держава, нація. Сенс історії, за М. Бердяєвим, існує як «розпад часу», перехід у «новий сон», «світ вільного духа».

Особа розуміється філософом не як мала частина соціального цілого (держави, роду, соціальної групи), а як всесвіт-універсум, мікрокосм. Важливо, що особа не просто маленька копія величезного понадчуттєвого світу, а й абсолютна цінність світу. Кожна людина є особистість, основа її духовного буття і призначення людини полягає саме у можливості відкриття у собі особистості шляхом безкінечного самоутвердження.

Суть людини полягає не в загальному і родовому, а в індивідуальному. Особа має свій неповторний образ.

Індивідуальне буття людини, вважає Микола Бердяєв, є первісним, визначальним. Зовнішня реалізація всього індивідуального і неповторного, що має людина, складає зміст творчості. Творчість – найважливіша характеристика людини як особистості. Свобода у Миколи Бердяєва безпосередньо зв'язана з суттю людини: основна якість духа особистості.__

54. Становлення історії української культури

Категорія "українська культура як цілісна система" порівняно нова. З початком демократичних перетворень у суспільному житті українського народу та з проголошенням державної незалежності України, наша національна культура почала поступово розглядатися й аналізуватися науковцями-культурологами як сааме цілісна система. Та й сам український народ науковцями тепер розглядається як єдине соціально-етнічне

ціле, яке виникло, сформувалося і розвивається в умовах історичної об'єктивності, без штучного поділу. Науковці виділяють такі періоди у розвитку української культури:

1.до прийняття християнства, тобто культура східнослов'янських племен дохристиянської

доби. (перші знахідки, трипільська культура і т.д.)

2. Українська культура княжої доби – Київської Русі та Галицько-Волинського князівства.

3. Розвиток культури періоду литовсько-польскої доби.

4. Козацько-гетьманскьа доба.

5. Від зруйнуваня Гетьманщини до поч. 20 ст.

6. Від початку XX ст. до кінця 80-х років.

7. Сучасний період.

Українська наукова думка створила оригінальні концепції культурно-історичного процесу на українських землях. У сучасному науковому розумінні виникнення власної концепції культурно- історичного розвитку українського народу слід віднести до діяльності Кирило-Мефодіївського братства і, передусім, історичних та літературних праць Миколи Костомарова, Пантелеймона Куліша та творчості Тараса Шевченка. Соціально-політична концепція Кирило-Мефодіївського братства включала низку положень, серед яких основне полягало у визнанні рівних прав усіх народів на національну самобутність, державну та політичну самостійність,вільний розвиток мови та національної культури. Загалом діяльність братства сприяла формуванню національної самосвідомості українського народу, поширенню просвіти, видавничої справи та освіти. Схожі ідеї були висунуті у Східній Галичині членами «Руськоїтрійці» — Маркіяном Шашкевичем , Яковом Головацьким та Іваном Вагилевичем.У XIX ст. Україна дала світу цілу плеяду велетнів національної культури (Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, М. Лисенко,М. Драгоманов та ін.). У розробку теоретично-наукових проблем культурно-історичного процесу найвагоміший внесок зробив Михайло Драгоманов – історик, філософ, фольклорист,літературознавець, громадсько- політичний діяч. Драгоманов був прихильником федеративного устрою, виступав проти унітарних багатонаціональних держав. Людство, на його думку, має організовуватися за націями, а не за державами. Водночас він віддава вперевагу загальнолюдським цінностям. Найсильніший вплив концепція культурно- історичного процесу М. Драгоманова справила на І. Франка та М. Павлика. Проте погляди великого Каменяра були ще більш європейськоорієнтовані. У Франка українськакультура стає цілком самостійним явищем.