51. Інтерпретативна антропологія к.Гірца

Кліффорд Гірц – американський антрополог, представник „інтерпретативної антропології”, здійснив значний вплив на розвиток культурної антропології США в другій половині ХХ ст. Проводив польові дослідження в південно-східній Азії та північній Африці. В основу своєї теорії культури він поклав так званий „насичений опис культури”. В одній із своїх центральних праць – „Інтерпретація культур”, намагався переглянути весь попередній досвід дослідження культури. Він вважав себе прибічником веберівської розуміючої соціології, зв’язавши ідею культури з ідеєю образу життя і поведінки, інтерпретувавши соціальну дію як щось, що із середини належить соціальному актору і що має бути досліджено ззовні соціальним теоретиком.

Висунув семіотичну концепцію культури, згідно з якою культура – символічна мережа, що належить семіотичному контексту. людина – істота, яка заплуталася в павутині символічних значень, яку вона сама і створила. Її пізнання на основі наукових експериментів і пошуку об’єктивних законів неможливе, воно досягається лише на основі суб’єктивної інтерпретації, для котрої головним виступає значення.

Головним для антрополога він вважав дослідження етнографічного матеріалу – відношень, установок, зв’язків, символів, якими люди користуються у повсякденному житті, приділяючи максимум уваги практичному значенню цих явищ. Гірца певною мірою можна вважати послідовником ідей Л.Вайта в плані розвитку синтезованих методів пізнання культури. Концепція Гірца – своєрідна реакція на позитивізм. Він намагався здійснити перехід від того, що можна спостерігати безпосередньо, до того, що безпосередньо не спостерігається. В його розумінні культура – зібрання текстів,які потребують тлумачення. Концепція Гірца стане теоретичною основою модерного напрямку в культурології – ігрова концепція культури, тлумачення культури, як гри. Культура – символічна система, фон, на якому розгортається соціальна взаємодія.

Приклад з підморгуванням – звичайне підморгування може в різних ситуаціях означати спазм, вітання, флірт, виклик на двобій і тд – все залежить від спостерігача, який інтерпретує цей знак. Треба навчитися відрізняти змигування від підморгування.

Логічний ланцюг для дослідника за Гірцем: 1. збирання емпіричної інформації 2. здійснення насиченого опису 3. створення тексту 4. інтерпретація (спроба зрозуміти) «Петушиние бои на острове Баи» - В півнячих боях балієць бачить свій життєвий світ,тут проглядається ієрархія соц. відносин, багатство, рівень соц. Впливу, родинна та соціальна солідарність. Півнячі бої – це знаки, які віддзеркалюють соціальні ролі, реакція на соціальні антагонізми та конфлікти, це гра, яка не впливає на дійсність, а показує і навчає. ЇЇ завдання не пом’якшення і розпалювання соц. пристрастей. За допомогою пір’я і крові, натовпу і грошей здійснюється спроба змоделювати реальнее життя, навчити, передати частковий досвід спільноти. Це те саме що театр і літер для європейців.__

52. Культурологічна концепція л.Гумільова

Л. Гумільов - один з найбільш відомих і оригінальних дослідників проблем етногенезу. На основі історичного матеріалу Л. Гумільов показав, що всі процеси етногенезу розгортаються одноманітно, тобто зміна фаз етногенезу в різні епохи підпорядковувалася чіткої внутрішньої закономірності. У своєму дослідженні він виділив фази: - Фаза підйому - інтенсивне зростання пасіонарної напруги, який характеризується зростанням всіх видів активності виниклого етносу, демографічним вибухом. - Акматическая фаза - найвищий рівень пасіонарного напруги, яке максимально збільшує кількість подій етнічної історії. - Інерційна фаза - дає плавне зниження рівня пасіонарного напруги. У цей період відбувається зміцнення держави, накопичення матеріальних і культурних цінностей. - Фаза обскурації - настає тоді, коли пасіонарна напруга спадає нижче нульового рівня. Етнос існує за рахунок матеріальних цінностей і навичок, накопичених у попередню фазу. - Меморіальна фаза - завершує процес етногенезу. Етнічна система вже загубила пасіонарність, але окремі її члени ще продовжують зберігати культурну традицію минулого (фольклорні твори, легенди). Культурологічна концепція Л. Гумільова заперечує циклічність. На його думку, культура розвивається імпульсивно і складається з «кінців і початків». Одні культури служать основою для інших, але ні про які спадкоємність не може бутті й ​​мови. Під культурою Л. Гумільов розуміє сукупність матеріального виробництва і традицій. Фіксувати момент зародження культур не можливо. Можна визначити тільки фазу становлення, яка має певні ознаки. Поява нової культури ініціюється потужним сплеском пасіонарної напруги. Це приводить або до поглинання ряду суміжних культур, або до розширення ареалу за рахунок неокультурених територій. Пов'язуючи культуру з життєдіяльністю людей, Л.Гумільов вважав її однією з властивостей етносу, розрізняв культуру етнічних об'єднань: консорцій, конвіксіямі, субетносів, етносів, суперетносів. Класифікуючи культуру за способом їх взаємодії з природою, Л. Гумільов виділяв два типи: 1) пристосування до природних умов; 2) зміна природних умов. Культура являє собою досить жорстку замкнуту систему, не здатну до самостійного розвитку, тому вона лежить за межами природного саморозвитку і є справою людських рук. Тому культура може або збережуться, або руйнуватися