47. Становлення психологічної антропології р.Бенедикт

Основний внесок Рут Бенедикт в антропологію є ідея про існування якогось внутрікультурних інтегратора. Концепцію етосу культури застосовується в значно більш обмежених в рамках, ніж це робила Рут Бенедикт. Етос культури, або точніше було б сказати, центральна тема культури, з точки зору сучасної антропології, не є внутрікультурних інтегратором. Робота Бенедикт була одночасно і кроком вперед по відношенню до Боаса, оскільки поклала початок систематичним теоретичним пошукам підстав функціонування етносу і тих психологічних складових, які є єдиними для всіх членів етнокультурної спільності, а також зафіксувала увагу на понятті культурних моделей, які в процесі розвитку науки інтерпретувалися різним чином, але завжди залишалися в центрі уваги. Уявлення про гнучкості й пластичності людської природи, її залежності від конфігурації даної культури теж має певну цінність для сучасної психологічної антропології та культурної психології. Її можна співвіднести і з культурно-історичною психологією Л. Виготського та А. Лурії, і з поняттям "культурного екіпіровки", як вродженою схильністю людини до прийняття тієї чи іншої культури, і з основним положенням культурної психології М. Коула про культуру як про одну з найважливіших со-ставлять психології, і з поняттями інтенціональних світів і інтенціональних особистостей Р. Шведера. Однак надмірний акцент на пластичності людської психіки, ігнорування проблем індивідуальної та соціальної психології, фактичне ототожнення культури і особистості як тісно корелюють між собою систем (конфігураціонізм) призвів до уповільнення розвитку психологічної антропології і появі таких тупикових напрямків, як дослідження національного характеру в стилі Г. Горера . Очевидним кроком назад порівняно з Боасом була відмова від розподільчої моделі культури, до п'ятдесятих років майже ігнорують-вавшіх антропологами в значній мірі саме зважаючи впливу теорії Рут Бенедикт. Однак, її теорія була першою психолого-антропологічної теорією, і як така має неминуще значення.

48. Розвиток теорії психологічної антропології в працях м.Мід

Роботи Маргарет Мід (Mead, 1901 - 1978) відрізнялися тим, що вона, як вірна учениця Боаса, на відміну від своєї старшої подруги Рут Бенедикт, ніколи не займалася створенням теорій. Це не означає, що в її роботах немає концептуальних узагальнень. Але вони ніколи не домінували і ніколи не передували теоретичного матеріалу. Вони виводилися з досвіду дослідницької роботи (що не означає, звичайно, що вони завжди були правильними) і завжди носили більш-менш фрагментарний характер, були як би "зауваженнями з приводу". Маргарет Мід "здійснила значно більшу етнографічне дослідження, ніж середній антрополог, в основному сосредотачивала своє польове дослідження на конкретних проблемах." Мід допомогла визначити коло методологічних проблем, які були центральними для школи Культура і Особистість. Крім того, розробивши багато технічні підходи до вивчення емпіричного матеріалу і методологію навчання їй сту-дента - саму модель поведінки псіхоантраполога і його відносини з тубільцями. Тому можна майже без перебільшення сказати, що вона створила еталон проведення польового дослідження, що залишався актуальним з двадцятих по шестидесяті роки. Основним внеском Маргарет Мід у антропологію є синтез концепцій Боаса з рядом інших не менш важливих наукових підходів, таких, в першу чергу, як психоаналіз і функціоналізм, що утвердилося в психологічній антропології та сприяло її розвитку. Причому утвердилося в чому і та вільне трактування цих підходів, характерна для Мід, що слід вважати не недоліком, а навпаки гідністю, оскільки така установка дозволяла вільно і творчо розробляти все нові концепції в пошуках наукової істини. Для Мід характерний інтерес до психології розвитку, абсолютно відсутній у Бенедикт. Її захоплювали дослідження процесів сприйняття і навчання культурі, вивчення способів комунікації і несвідомих установок, що свого часу було затребувано культурної психологією і без чого немислима сучасна антропологія.