33. Сучасна критика класичного еволюціонізму.

Критика еволюціонізму з'явилася відразу після того, як на початку 19 ст. з'явилися еволюційні ідеї. Ці ідеї полягали в тому, що розвиток суспільства і природи управляється природними законами, вони стали відомі освіченій публіці завдяки книзі Джорджа Комбе «Будова тіла людини». Після того, як Дарвін опублікував «Походження видів», він поступово переконав більшу частину наукового співтовариства, що еволюція – гіпотеза, заснована на дослідних даних.

У 30-х і 40-x роках століття вчені розробили синтетичну теорію еволюції (СТЕ), яка об'єднала ідею дарвінівського природного відбору із законами спадковості і даними популяційної генетики. З цього часу існування еволюційних процесів і здатність сучасних еволюційних теорій пояснити, чому і як протікають ці процеси, підтримується переважною більшістю біологів. Після появи СТЕ майже вся критика еволюціонізму здійснюється релігійними діячами, а не вченими.

Проте багато християн, які вірять в те, що Бог є творцем світу, не вважають еволюціонізм загрозою своїм переконанням, приймаючи цю теорію і процес як допустимі. Серед цих «Теїстичних еволюціоністів» є теологи, які стверджують, що вони змогли побачити в еволюції божественний задум. Частина західних християн відкинула еволюціонізм як «єресь», проте більшість зробила спробу примирити концепцію еволюціонізму з біблійною версією творіння.

На противагу раннім аргументам проти еволюції, які були або повністю науковими, або повністю релігійними, деякі сучасні аргументи іноді змішують обидва типи. Зокрема, американські рухи «Науковий креаціонізм» і «Розумний задум» піддають сумніву емпіричну основу науки і стверджують, що існує більше число доказів створення всього живого розумною істотою або створення світу згідно опису в Біблії. Багато аргументів проти еволюції стосуються доказів еволюції, а також методології, моральності та наукової прийнятності еволюційної біології. Проте наукове співтовариство не визнає валідності цих аргументів, посилаючись на те, що критики неправильно інтерпретують концепцію наукової теорії. Класичний еволюціонізм розглядає зміни як строго лінійні висхідні і розвиваються за єдиним сценарієм. При цьому вважалося, що існуючі в даний час примітивні суспільства показують нам, що являло собою розвинуте суспільство в минулому, а розвинуте суспільство показує, якими стануть примітивні суспільства в майбутньому. Теорія класичного еволюціонізму неодноразово піддавалася обгрунтованій критиці. При цьому в якості аргументів висувалися такі: багато історичних подій мають обмежений і випадковий характер; ріст різноманіття людських популяцій (племен, культур, цивілізацій) не дає підстав говорити про єдиний еволюційний процес; наростаюча конфліктогенність соціальних систем не відповідає еволюційним поглядам на зміни; наявні в історії людства випадки відступів, провалів і загибелі держав, етносів, цивілізацій не дають підстав говорити про єдиний еволюційний сценарій; еволюціоністський постулат про неминучу послідовність розвитку піддається сумніву тим історичним фактом, що одні стадії можуть бути пропущені, а проходження інших – прискорено.Наприклад, більшість європейських країн у ході свого розвитку минули стадію рабства; деякі не західні суспільства не можна оцінювати за єдиною шкалою розвитку та зрілості – вони просто якісно відмінні від західних, не можна ототожнювати еволюцію з прогресом, тому що багато суспільства в результаті соціальних змін виявляються в кризовому стані і / або деградують.

Одне з основних джерел плутанини та неоднозначності у дебатах між креаціоністами і прихильниками еволюції – саме визначення еволюції. У контексті біології, еволюція є генетичними змінами в популяції організмів протягом поколінь. Тим не менш, слово має безліч інших значень в інших областях, від соціокультурної еволюції до хімічної еволюції, еволюції зірок і галактик. Цей термін може навіть означатиь еволюцію (в сенсі розвитку) метафізики, еволюцію духу і т. д. Коли біологічна еволюція прирівнюється до процесів розвитку взагалі, це може викликати підміну одного поняття іншим.