19. Міф і релігія співвідношення понять

Релігія і міфологія. Питання про співвідношення Релігії та Міфології по-різному вирішувалося вченими різних напрямів. Стара, т.зв. міфологічна школа, яка вперше почала систематично досліджувати міфологічний матеріал головним чином індоєвропейських, але почасти й інших народів, не ставила цього питання у прямій формі, тому що Релігією в той час вважалися лише складні віровчення - християнство, іслам , іудаїзм та інших, Міфологія ж розглядалася як давня поезія. При цьому прихильники міфологічної школи не розмежовували Міфологію в цьому розумінні від народних релігійних вірувань.

Вперше застосував поняття "міф" до християнського віровчення великий історик Релігії, ліберальний богослов Д. Штраус ("Життя Ісуса", 1835). Більше зблизили Міфологію і Релігію етнографи еволюціоністської школи. На думку Е. Тейлора, в основі всієї Міфології лежить примітивне анімістичне світогляд, з якого і вся Релігія черпає свій зміст. Цей погляд по-різному варіювався етнографами-еволюціоністами. Н. Харузіна бачив в Міфології головне джерело для пізнання релігійних вірувань народу, оскільки міфологічний матеріал використовується в культі. Згідно Харузіна, без Міфології - свого роду світогляду первісної людини - не можна збагнути і Релігію. Американський етнограф Д. Брінтона теж підкреслював тісний зв'язок Міфології з Релігією, вважаючи, що сама Міфологія по суті релігійна, а проте, на його думку, не Релігія відбувається з Mіфологіі, a Mіфологія походить від Релігії; справжні міфи є плодами того проникнення в божественне, яке становить реальну і єдину основу всіх релігій.

У сучасній науці панує думка про тісний зв'язок між міфологією і релігією, при цьому залишаються самостійними. Джерела Релігії і міфології різні: коріння Релігії - в безсиллі людини перед сліпими природними і соціальними стихіями; Міфології - в елементарної потреби людського розуму в розумінні й поясненні навколишньої дійсності. 

Хоча Міфологія відіграє й важливу роль в історії Релігії, як би поставляючи матеріал для утримання релігійних вірувань, не вона є найістотнішим елементом Релігії. Ще Робертсону Сміту належить глибока думка про те, що в давніх Релігіях основу становили не вірування, не догмати, а обряди, ритуал, в якому участь членів громади було обов'язковим. У багатьох релігіях міфологічна сторона становить другорядний, необов'язковий, іноді несуттєвий елемент. 

Міфи - це витвір народної фантазії, наївно пояснює факти реального світу. Вони народжуються з природної допитливості людства, на ранніх стадіях його розвитку, на грунті трудового досвіду; в міру розширення цього досвіду, разом із зростанням матеріального виробництва, розширюється коло міфологічної фантазії, ускладнюється її зміст.Маючи різні коріння, Міфологія і Релігія мають спільне - уособлює фантазію. Саме це вже на ранніх ступенях розвитку сприяє включенню міфологічних уявлень в область Релігії.

20. Історія становлення міфології, як науки

Перші спроби раціонального переосмислення міфологічного матеріалу робилися ще в античності, причому переважало алегоричне тлумачення міфології (у софістів, стоїків, піфагорійців). Платон ставив поряд з міфологією філософсько-символічну її інтерпретацію. Евгемер бачив у міфічних образах обожнювання історичних діячів, поклавши початок евгемеричному тлумаченню міфів, поширеному і пізніше. Середньовічні християнські теологи дискредитували античну міфологію, інтерес до неї відродився у гуманістів епохи Відродження, які бачили в ній вираження почуттів і пристрастей людської особистості. Перші спроби порівняльної міфології були стимульовані відкриттям Америки і знайомством з культурою американських індіанців.

Діячі французького Просвітництва розглядали міфологію як продукт неуцтва й обману, як марновірство. Романтична філософія міфології отримала завершення в Шеллінга, вона трактувала міфологію як естетичний феномен, що займає проміжне положення між природою і мистецтвом і містить символізацію природи. Основний пафос романтичної філософії міфу складався в заміні алегоричного тлумачення символічним.

У другій половині XIX століття один одному протистояли дві основні магістральні школи вивчення міфу. Перша з них спиралася на досягнення наукового порівняльно-історичного мовознавства і розробляла лінгвістичну концепцію міфу (Кун, Шварц,Мюллер та ін) Згідно з точкою зору Мюллера, первісна людина позначала абстрактні поняття через конкретні ознаки за допомогою метафоричних епітетів, а коли первісний зміст останніх виявлявся забутим або затемненим, в силу семантичних зрушень виникав міф. Згодом ця концепція була визнана нежиттєздатною, але сам по собі перший досвід використання мови для реконструкції міфу отримав продуктивний розвиток.

Друга школа – антропологічна (еволюціоністська) – склалася у Великобританії в результаті перших наукових кроків порівняльної етнографії. Міфологія зводилася до анімізму, до декого уявлення про душу, яке виникає у дикуна з роздумів про смерть, сни, хвороби. Міфологія ототожнювалася, таким чином, зі своєрідною первісною наукою, ставала не більше ніж пережитком розвитку культури і не мала самостійних значень. Серйозні корективи в цю концепцію вніс Фрайзер, витлумачивши міф переважно не як свідому спробу пояснення навколишнього світу, а як зліпок магічного ритуалу.

Згодом інтерес у вивченні міфології перемістився в область специфіки міфологічного мислення. Леві-Брюль вважав первісне мислення дологічним, коли колективні уявлення служать предметом віри і носять імперативний характер. До механізмів міфологічного мислення він відносив:

• недотримання логічного закону виключеного третього (об'єкти можуть бути одночасно і самими собою і чимось іншим);

• неоднорідність простору;

• якісний характер уявлень про час і т.д. У сучасному світі вивчення міфу триває.

21. Міф – визначення, ознаки

Міф - це пояснення явищ, вияв віри, що переживається як дійсність. У первісній к. Міф відбиває й узагальнює вірування, обгрунтовує моральні норми, доводить доцільність культів і обрядів, містить практичні правила людської поведінки. М- колективний досвід, мудрість предків. М-я – засіб самовираження людини. Це найдавніша форма проявів творчих здібностей людини.

Міф (грец. — казка, переказ, оповідання) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства.

Види міфів

• Космогонічні - міфи про створення Всесвіту;

• Теологічні - міфи про походження богів;

• Міфи про священний шлюб;

• Солярні й астральні;

• Етимологічні - міфи, що пояснюють походження явищ або предметів;

• Есхатологічні - міфи про загибель Всесвіту (Апокаліпсис Іоана Богослова);

• Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи);

• Героїчні міфи (про героїв, засновників племен — грецькі міфи про Геракла);

• Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея);

Слід зазначити, що деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та леґенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, леґендою — історії про героїв-людей, застосовані на історичних постатях та подіях.

Ознаки міфів:

• Символізм

• Генетизм

• Міф має відношення до реальності;

• Емоційне в змісті міфу домінує над логічним

• Внутрішня конструкція міфу – протидія добра та зла;

• В основі міфу лежить дещо незвичайне, чудесне;

• Міф спирається на глибинні властивості характеру людини ( наприклад, страх );

• Міф служить для зрозуміння навколишнього світу, а не для розваги чи повчання.

Ознаки міфу: 1 Міф – антропологічний феномен, орієнтований на емоційно-образне відображення дійсності; 2. Міф – цілісне і самодостатнє утворення; 3. Внутрішня конструкція міфу – протидія “добра” та “зла”; 4. В основі міфу лежить дещо незвичайне, “Чудесне”; 5. Міф спирається на глибинні властивості характеру людини ( наприклад, страх );