15.Феномен релігії.

Термін «релігія» як означення відношення «людина — Бог» був запроваджений у XV—XVI ст. Тоді його вживали тільки в теїстичному значенні, без урахування усіх особливостей феномену, який він позначав. А перед тим мислителі вдавалися до понять «совість», «пошана», «страх» перед Богом. Осмислений погляд на релігію як особливий феномен був започаткований філософією Нового часу, в чому найбільша заслуга німецьких філософів Фрідріха-Іммануїла Канта (1724—1804), Ернста-Даніеля Шлейєрмахера (1768—1834), Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770— 1831), Людвіга-Андреаса Фейербаха (1804—1872), Карла Маркса (1818—1883), Фрідріха Енгельса (1820—1895), французького філософа Огюста Конта (1798—1857), англійських філософів Дейвіда Юма (1711—1776), Герберта Спенсера (1820—1903) та ін. Походить термін «релігія» з латини (religio — набожність), охоплюючи своїм змістом благочестя, святиню, предмет, що співвідноситься у житті людини з абсолютним, ви­щим, надлюдським — Богом, Божеством. Кожна релігія по-своєму іменує цю Вищу Силу. Однак було б некоректно тлумачити релігію лише як відображення зовнішніх щодо людини сил. Бо релігія є формою самовизначення людини у світі, її причетності до явищ, що відбуваються під впливом Вищих Сил, а відповідно, до світу надприродного. Водночас релігія є не лише формою свідомості, а для багатьох людей реальним життям, що ґрунтується на засадах віри. Релігія — духовний феномен, що постає як форма самовизначення людини у світі, виражає її віру в надприродне Начало — джерело буття всього існуючого, є засобом спілкування з ним, входження в його світ, причетності до нього. Поняття «релігія» безпосередньо пов'язане з поняттям «Бог». Релігії без уявлення про Бога не існує. Бог є началом і сенсом кожної релігії. Бог, за релігійними уявленнями, є передусім Абсолютом, вивищеним над людськими, природними силами, здібностями, якостями та відносинами. Він розглядається як творець світу , хоч і не належить до нього.

16. Значення релігії для генезису культури

Говорячи про роль і значення релігії (християнства, ісламу, буддизму) в історії цивілізацій, один із засновників філософії історії - А. Тойнбі - назвав її ядром, що дозволяє зберігати і передавати найважливішу культурну інформацію від цивілізації до цивілізації. 

Релігію як смислове ядро ​​будь-якої культури, звичайно, найбільш активно проповідують релігійні мислителі, насамперед християнські теологи. Яскравий приклад - погляди на співвідношення культури і релігії російського богослова П.А. Флоренського, на думку якого релігія не є частиною культури, вона стоїть над нею. Мета релігії - досягнення безпосереднього зв'язку з божественним і надання впливу на культурну діяльність людей, надання їй сенсу. Подібні ідеї можна виявити у Жака Маритена, провідного представника неотомізму, або Крістофера Доусна, який у своїх лекціях про культуру та релігії, називає релігію «ключем до історії» , вважаючи, що неможливо зрозуміти культуру, якщо не пізнаєш глибину її релігійних ідей. Найбільш яскравим прикладом, що демонструє вплив релігії на культуру, Доусон вважає виникнення ісламу, коли нова релігія породжує нову культуру. Всі говорять однією релігійною мовою, сповідують одні теологічні догми, володіють одними моральними цінностями і підкоряються одному суспільного договору. Таким чином, іслам дає класичний приклад того, як культура може трансформуватися завдяки новому погляду на життя і новому релігійному вченню і як в результаті можуть з'явитися нові соціальні форми та інститути, що виходять за расові і географічні межі і протягом століть залишаються незмінними.

 Для прикладу можна звернутися до широко відомим типологиям світової культури А. Тойнбі, С. Хантінгтона та інші, в яких культурні типи виділяються на основі однієї або кількох панівних релігійних традицій або їх модифікацій: західно-християнський тип культури, східно-християнський, індуїстсько- буддійський, конфуціансько-буддійський і т.д.Відповідно до цими концепціями сучасну культуру Європи, Росії, що стала сьогодні значною мірою світською, все-таки за деякими глибинним параметрами можна віднести до християнського типу. Це стає очевидним, якщо порівнювати європейську або російську культуру з чимось принципово іншим, наприклад з культурою Китаю або Індії.