78

1.Основні концепції походження етносу.

Походження терміну. Слово «етнос» з давньогрецької мови дослівно перекладається як «не грек», «чужинець», «ідоловірець». Етимологічно воно означає стадо, група (натовп) людей, народ, плем'я, рід, іноземне плем'я тощо З V ст. до н. е. його використовували у значенні «народ негрецького походження». Себе греки позначали словом «демос» (народ) і відрізняли від негреків тим, що останніх іменували «етносом». У такому значенні римляни ввели слово «етнос» у латинську мову. У зв'язку з його латинізацією з'явився прикметник «етнічний» (ethnicos), що вживався у значенні «нехристиянський», «язичницький». Нині термін «етнос» став науковим поняттям, є еквівалентом давньогрецького слова «демос» (народ) у значенні специфічної міжпоколінної історико-культурної і природної, усвідомленої людьми спільноти. Щоб підкреслити саме таке його значення, інколи поєднують обидва слова у словосполученні «етноси-народи». Нині поняття «етнос» вживається як науковий термін для означення всіх історичних типів етнічних спільнот від племен до сучасних націй.В найширшому розумінні, поняття означає весь еволюційний ланцюжок виникнення і становлення Етносу. Часто етнос визначають як міжпоколінну групу людей, об'єднану тривалим спільним проживанням на певній території, спільною мовою, культурою і самосвідомістю. Поняття етносу, як категорії, що узагальнює ознаки етнічних спільнот на всіх етапах історії людства, розроблялося переважно в російській, радянській і пострадянській етнографії. Сучасні теорії етносу. Основи сучасної теорії етносу були закладені в 1920-х С. М. Широкогоровим. Він розглядав етнос як основну форму існування локальних груп людства, а основними ознаками його вважав «єдність походження, звичаїв, мови й укладу життя». У 60-80-і концепція Широкогорова була розвинута радянськими етнографами. Найбільш послідовною її марксистською інтерпретацією стала теорія Ю. В. Бромлея. Він пропонував розрізняти етнікоси (етнос у вузькому значенні слова) як сукупності людей, об'єднаних спільною мовою, культурою і самосвідомістю, і етносоціальні організми (етнос у широкому значенні слова) як етнос, сполучені з територіально-політичними спільнотами. Останні, за Бромлеєм, являють собою самостійні макроодиниці суспільного розвитку. У залежності від приналежності до певної суспільно-економічної формації етносоціальні організми виступають у формі племені, народності (рабовласницької або феодальної), нації (буржуазної або соціалістичної). Значне місце в теорії Бромлея займала деталізована класифікація етнічних процесів — змін етносу, проінтерпретована стосовно до різних епох прогресу людства.У роботах представників іншого теоретичного напряму А. С. Арутюнова і Н. Н. Чебоксарова етнос був розглянутий у контексті теорії комунікації. Етноси представлялися як ареали підвищеної щільності інформації. Особлива увага була звернута на міжпоколінну трансляцію інформації, що забезпечує наступність і стабільність етнічної системи в часі. Стадіальні типи етнічних спільнот — племена, народності і нації розглядалися як три різних типи інформаційної щільності. Концепція Арутюнова і Чебоксарова стала найбільш продуктивним в інструментальному і прикладному відношенні варіантом теорії етносу.Послідовно немарксистський підхід до феномена етносу відрізняє роботи Гумільова. У них етносом представлені як елементи етносфери — особливої біосоціальної реальності, що розвивається за своїми унікальними законами. Етнос, за Гумільовим, може перебувати в «персистентному» (циклічному) і «динамічному» стані. Перехід в останній обумовлений свого роду мутаціями — пасіонарними поштовхами. За Гумільовим, етнос проходить ряд стадій розвитку, і, подібно живому організмові, помирає. Завдяки відвертому нонконформізмові концепція Гумільова набула надзвичайну популярність, особливо за межами професійної аудиторії. При всіх розходженнях концепції етносу мають ряд спільних недоліків. Опора на поняття, обсяг яких сам собою є предметом дискусії (мова, культура, територія), робить побудову теорії і самого визначення етносу вкрай утрудненим. Поняття етносу відбиває повною мірою лише властивості етнічних спільнот індустріальної епохи — націй. Стосовно донаціональних стадій розвитку, з характерними для них культурно-лінгвістичною варіативністю і позаетнічними формами самосвідомості, поняття етносу виявилося непродуктивним (наприклад, категорія «народність»).У західній соціально-культурній антропології поняття етносу уживається порівняно рідко, а побудова його теорії не вважається актуальним. Більш уживаним є поняття «етнічність», що відбиває приналежність до певної нації або етнічної групи. Дотепер зберігає свою значимість дане Максом Вебером визначення етнічної групи: це така група, члени якої «мають суб'єктивну віру в своє спільне походження через схожість фізичного вигляду або звичаїв, або того й другого разом, або ж через спільну пам'ять про колонізацію і міграцію». Важливу роль у створенні теоретичної основи для вивчення етнічності відіграли роботи норвезького вченого Ф. Барта з проблеми співвідношення етнічних і соціальних границь. Цей учений звернув увагу, що характеристики, використовувані для визначення етнічних груп, не можуть зводитися до суми культурного матеріалу, що міститься в межах етнічних границь. Етнічні групи (або етноси) визначаються насамперед за тим характеристиками, що самі члени групи вважають для себе значимими і які лежать в основі самосвідомості.

2. Етнос , визначення , риси , структура.

Етнос – особливий вид сусп угрупування, яке виникає не по волі людей, а в результаті природно-

історичного процесу; — це стійка культурна спільнота, котра має спільну історичну територію або зберігає

символічний зв'язок з нею, спільні культурні та психологічні риси, що сформувалися впродовж століть.

Характерні риси етносу:

• етнічна стійкість (здатність до збереження протягом тривалого часу)

• етніч самосвідомість (усвідомлення членами етносу факту належності до

нього та відмежування від інших подібних утворень, яке базується на логічній антитезі «ми - вони»

і є зафіксованим у етнонімі (самоназва))

• наявність етніч мови як засобу спілкування і відмежування.

• Наявність культури і особливо тих її компонентів які мають найбільш

масовий і традиційний характер (мат.: тип житла тип одягу тип господарських знарядь, духовна

сфера: обряди звичаї вірування)

У сукупності всі наведені характеристики творять етнічний або національний характер.

Нормальне протікання етногенезу забезпечується двома факторами :

Ендогамія (внутрішньо етнічний шлюб)

Наявність спільної території.

Історичні форми етносу

Економічна 1а формація Первісне (докласове) суспільство (етнос - плем’я)

Рабовласницьке і феодальне суспільство (форма існування - народність)

Індустріальне суспільство (етнос - нація).

постіндустріальне сусп з 2 пол.20ст. в ек.розв.країнах починає свій розвиток період інформаційного сусп.

Ознаки інф.сусп: 1-ств. Штучного інтелекту, 2- опанувати ядерну систему, 3- опанув навколоземного

простору

Структура етносу включає:

1) мову (мову, манеру спілкування, міміку, жести),

2) побутову культуру (одяг, приготування їжі, вид і обстановку житла),

3) звичаї і традиції (свята, обряди, типові моделі поведінки, трудову та іншу діяльність),

4) етнічну самосвідомість (самоідентифікацію – усвідомлення себе приналежним до тієї чи іншої етнічної

групи);

5) етнічну спорідненість, солідарність (усвідомлення спільності походження, інтересів, потреб з іншими

представниками цієї групи );

6) самоназву (етнонім, наприклад, росіяни).

Етнос може бути поділений на субетноси - групи людей, що відрізняються своєрідністю культури, мови і

певною самосвідомістю. У такому випадку кожен з членів етносу входить до якої-небудь з його складових –

субетносу. У членів такого етносу існує подвійна етнічна самосвідомість: свідомість приналежності до

етносу і свідомість приналежності до субетносів. серед безлічі властивостей, притаманних різним

спільнотам людей, до етнічних зазвичай відносять ті відмітні властивості, для яких характерні стійкість і

наочність.__