40. Розвиток освіти на укр. Землях в 19 ст. Освітня реформа.

У другій половині XIX ст. відбулося територіальне роз´єднання українських земель, завершилося формування української нації. Всі ці явища та процеси залишили помітний відбиток на розвитку культурної сфери. До скасування кріпацтва освіта народних мас перебувала на низькому рівні. Достатньо сказати, що на той час одна школа припадала на майже 10 тис. жителів. Намагаючись підняти рівень освіти, передова інтелігенція організовувала безплатні недільні школи. Першу з них було відкрито 1859 р. у Києві. Невдовзі в Україні їх функціонувало вже 110. Навчання у більшості цих освітніх закладів велося українською мовою. На жаль, 1862 р. недільні школи було закрито царським указом.На початку 60-х років Російська імперія стояла на порозі кардинальних змін та зрушень в освітній сфері. З одного боку, самодержавство розуміло, що чим нижчий рівень освіти народу, тим простіше ним управляти за допомогою централізованого бюрократичного апарату, з іншого — розпочата модернізація суспільства зумовлювала гостру потребу у високоосвічених, кваліфікованих робітниках та піднесення загального освітнього та культурного рівня народу.Під тиском цих обставин царизм 1864 р. проводить освітню реформу, суть якої полягає у створенні єдиної системи освіти. Початкову освіту давали початкові народні училища, що працювали за єдиним навчальним планом та програмою. Мета цих освітніх закладів полягала в навчанні учнів Закону Божого, читання, письма та чотирьох дій арифметики. Навчальний процес здійснювався російською мовою. Наприкінці XIX ст. кількість початкових шкіл в Україні порівняно з 1856 р. зросла приблизно в 13 разів і досягла майже 17 тис. Наступною ланкою, створеною реформою 1869 р. системи освіти, були гімназії, які давали середню освіту. Їх поділялили на класичні та реальні Закінчення класичної гімназії давало право вступу без іспитів до університету, а реальної — лише до вищих технічних навчальних закладів. На початку 70-х років відбулася нова реорганізація, внаслідок якої класичні гімназії залишилися, а реальні гімназії стали училищами. Наприкінці XIX ст. в Україні діяло 129 гімназій, 19 реальних та 17 комерційних училищ.Виникнекли вищі спеціальні заклади: Ніжинського історико-філологічного інституту, Глухівського учительського інституту, Харківського ветеринарного інституту, Південноросійського технологічного інституту в Харкові, Київського політехнічного інституту, Вищого гірничого училища в Катеринославі.У другій половині XIX ст. певні зрушення в освітній галузі відбулися в західноукраїнських землях. По-перше, відповідно до реформи 1869 р. початкові школи вийшли з-під опіки церкви і були підпорядковані світській владі. По-друге, ця ж реформа бодай формально запроваджувала обов´язкове навчання для дітей віком від 6 до 14 років. По-третє, наприкінці XIX ст. було розширено коло навчальних закладів, що давали вищу освіту, — до Львівського університету приєдналися Чернівецький університет ,Львівський політехнічний інститут, Академія ветеринарної медицини). Однак, незважаючи на ці позитивні зміни, рівень освіти в західноукраїнських землях залишався низьким. Радикальні зміни в економіці, позитивні зрушення в освіті зумовили інтенсивний розвиток науки в другій половині XIX ст. Основними осередками, які продукували та популяризували наукові знання, були Харківський, Київський та Новоросійський (нині — Одеський) університети. Водночас у 70—80-ті роки з метою концентрації інтелектуального потенціалу, координації досліджень, організації ефективного обміну науковою інформацією було створено наукові товариства — Харківське, Київське, Одеське товариства дослідників природи; Харківське математичне, Київське фізико-математичне товариства; Історичне товариство Нестора Літописця в Києві, історико-філологічні товариства в Харкові, Ніжині, Наукове товариство ім. Шевченка у Львові та ін.

41.Модерн в Укріїні. Основні риси стилю модерн. Напочатку ХХ ст. культура України, з одного боку, продовжувала розвивати народні, демократичні традиції ХIХ ст., а з іншого – йшов активний пошук нових форм, використання досягнень інших національних культур. Це конкретно виявилося у двох орієнтаціях:• збереження національно-культурних традицій;• орієнтація на західноєвропейський процес в царині художньої культури.Теч.модернізм – була в Україні на початку ХХ ст. як своєрідна художня реакція на певне романтичне, реалістичне й натуралістичне відображення окремих життєвих колізій. Чітко визначеної межової хронології модернізм в українських літературі, театрі і драмі не має, але основне мистецьке навантаження робилося вже тоді на одиницю, а не на спільноту, масу, общину, народ, як було в попередні часи. Власне, увага цілком спрямовувалася на людину та її особисті проблеми, на індивідуальність у контексті загального соціального розвитку. Усі ці мистецькі ознаки найбільше виявилися в українських п’єсах, де увага в ідейно-тематичному розгалуженні та й в сюжеті зосереджується найбільше на становищі особи в навколишньому середовищі, на її душевному стані в певній ситуаційній площині, на її рішеннях при виході з екстремальних чи дуже складних соціальних ситуацій.Модернізм українських драматургів був якоюсь мірою відносним, поміркованим. Автори почасти відмовлялися від стереотипів, народницьких шаблонів, глухої тенденційності в подоланні естетичної глухоти, а найбільше – від форми мистецького мовлення і структурної будови творів. Критика й театрознавство початку ХХІ ст., спираючись на світові естетичні закони, розрізняють у цьому періоді кілька ознак, що вияскравлюють феномен українського модернізму.Це, по-перше, значна увага до власне естетичних, художніх вартостей, а не тільки до суспільних потреб, рішуча вимога незаангажованості сценічного мистецтва, звільнення його від служіння позаестетичним потребам, а відтак і ствердження права митця творити за законами краси й довершеності.По-друге, тодішні молоді театральні сили рішуче висловили вимогу європеїзації української сцени, орієнтації на нові тенденції в усьому світовому театральному процесі. Концепція про “елітарність”, або панськість, театру почала себе відживати, а тому ними більше наголошувалося на потребі всебічного розвитку і поширення нових художніх стилів, почасти заперечувався реалізм як єдиний метод, а з ним загалом позитивізм та раціоналізм як певні способи мистецького осягнення навколишнього світу та його сценічне відтворення.М. Вороний, С. Єфремов, С. Петлюра, І. Стешенко, Г. Хоткевич, П. Карманський, І. Франко, М. Сумцов, С. Русова, Д. Дорошенко стверджували, що, оскільки український реалізм в мистецтві був здебільшого народницьким, тобто в основному розробляв сільську тематику, то антинародництво стало важливою засадою модерністів. На повну силу прозвучали заклики до оновлення та розвитку проблемно-ідейного діапазону літературних творів, як найбільшого відходу від селянської тематики, від показу характерів тільки землеробів, а значить, і пропагування селянської мови. Пильна увага до різнобічного міського побуту, до життя інтелігенції, її мовної палітри означала переважно орієнтацію на культуру літературного мовлення. Однак і тема села не залишалася покинутою чи занедбаною, бо Україна й досі була аграрною державою у своїй основній частині.Нарешті,на противагу реалізмові, модернізм відстоював пріоритет індивідуального над колективним, права конкретної особистості, а не абстрактні інтереси неозначеної постаті чи громади, в жертву якій приносилися особисті поривання одиночок. Наскрізною дією в його основі проходить заклик іти в ногу з сучасністю, бути стійким, цілісним громадянином на своїй землі.

42.Укр.. культура в добу національної революції 1917-1920рр. Складні й неоднозначні соціальні, економічні та політичні процеси, пов'язані з поваленням царизму, більшовицьким переворотом, розгортанням українських визвольних змагань, справили значний вплив на культурне життя тогочасного суспільства. Без перебільшення можна сказати, що особливо плідними з цього огляду були роки української революції та боротьби за збереження української державності. Відразу після лютневої революції 1917 р. набувають повсюдного поширення національні культурно-освітні організації — «Просвіти», які створювали бібліотеки, різноманітні гуртки й курси, видавали українські книги та журнали. В їхній роботі активну участь брали відомі діячі української культури, науки й освіти. Восени 1917 р. в Україні діяли 952 відділення «Просвіти».Справа українізації, яка постійно наштовхувалася на спротив росіян та зросійщених українців, посунулася вперед тоді, коли Центральною Радою було створено міністерство освіти, а його керівником став В. Прокопович. Тоді було складено широкий план українізації шкіл, а в Києві, Харкові, Одесі відкриті народні університети. Поряд із цим розпочали роботу низка професійних шкіл, Педагогічна академія та Академія мистецтв у Києві. Розвивалася українська видавнича справа. В 1917 р. було видано 677 назв книжок рідною мовою та виходило 63 періодичних видання. Було засновано також український театр, вживалися заходи для заснування українських музеїв. Плідну роботу на ниві науки і освіти проводив відомий вчений і громадський діяч М. Туган-Барановський. Восени 1917 р. з його ініціативи було створено Українське товариство економістів, Багато корисного у сфері культури було зроблено за часів гетьманської влади П. Скоропадського. Саме тоді народний університет у Києві було перетворено на Державний український університет, а Педагогічну академію — на Українську науково-педагогічну академію, яка мала готувати кадри вчителів українознавства для середніх шкіл. Ще один Державний український університет було відкрито в Кам'янці-Подільському. У Полтаві почав працювати на кошти земства Український історико-філологічний факультет. Улистопаді 1918 р. на базі київської Академії мистецтв постала Українська Академія мистецтв, серед професорів якої були визначні українські митці — Г. Нарбут, Ф. Кричевський, М. Бойчук, Ф. Бурачок, О. Мурашко. Гетьманським урядом був затверджений проект закону про Українську Академію наук. її першим президентом став В. Вернадський, а секретарем — А. Кримський. У жовтні 1918 р. засновано Київський інститут удосконалення лікарів. Тоді ж були започатковані Державний український архів, Національна галерея мистецтв, Український історичний музей, Національна бібліотека. Були також засновані Державний драматичний театр, Державний народний театр, Молодий театр на чолі з Л. Курбасом. Г.Юра з групою акторів, що відокремилися від Молодого театру, створив театр ім. І.Франка. Під керівництвом О. Кошиця в Києві постала Українська Державна капела. Жили й творили майстри старшого покоління — письменники Панас Мирний, В. Стефаник, О. Кобилянська, В. Винниченко, С. Васильченко, багато видатних живописців, скульпторів, композиторів. У нову добу входили молодші — П. Тичина, М. Рильський, Д. Загул, В. Кобилянський, котрі почали свою творчість іще до революції.

43.Формування української національної школи. Українська Академія Наук. Міністерство народної освіти зустрічало весь час опозицію у своїй праці. Початкові школи легко переходили на українську мову навчання, якщо були забезпечені відповідними вчителями. Тому велику увагу зверталось на організацію навчання української мови в учительських семінаріях. Складніша була справа з українізацією середніх шкіл. Не можна забувати, що міська людність у значній мірі складалася з росіян, інших національних меншин та з русифікованих українців. Батьківські комітети в середніх школах, як і педагоги в значній частині ставились вороже до українізації. Тому, щоб уникати конфліктів, гетьманське міністерство освіти, за прикладом міністерств Центральної Ради, вважало за доцільніше засновувати нові українські гімназії, ніж українізувати російські. За Центральної Ради в Києві було три українські приватні гімназії. У гімназіях, які залишилися з російською мовою навчання, введено як обов'язкові предмети українську мову, історію та географію України і історію української літератури. 6-го жовтня 1918 року урочисто відкрито в Києві перший Державний Український Університет, а 22 жовтня другий Український Університет у Кам'янці-Подільському. Передбачалося відкриття українських університетів в інших містах Засновано Державний Український Архів, в якому мали бути зосереджені документи історії України, засновано Національну ґалерію Мистецтва, Український Історичний Музей та Українську Національну Бібліотеку, Поміж науковими закладами перше місце належало Українській Академії Наук. Потреба в національній Академії Наук була дуже значна. За Центральної Ради ставилося питання про створення Української Академії Наук. Українську Академію Наук засновано за Гетьмана, її урочисте відкриття відбулося 24 листопада 1918 року. Вона мала три відділи:історично-філологічний, фізико-математичний та соціально-економічний. Президію та перших академіків (по три на відділ) призначив уряд, т падальших членів мали обирати ці академіки. На президента Академії Гетьман запросив М. Грушевського, але він відмовився. Призначений був професор В. Вернадський. Українська Академія Наук була найбільшим досягненням України в галузі культури. Протягом багатьох років вона залишалася науковим осередком,який скупчував біля себе найкращі наукові сили України. До досягнень у галузі культури за гетьманської доби треба ще додати заснування УкраїнськогоТеатру драми та опери, заснування Української Державної Капелі підпроводом О. Кошиця та Державної Симфонічної Оркестри під проводом О.Горілого. За цю добу розгорнулися видавництва підручників всякого типу, на що уряд асигнував велику суму. Взагалі 1918 рік «надовго може бути незрівняним, недосяжним по кількості виданнів і накладів»

44.Видавнича справа,преса, театральне мистецтво в 20-х рр. Ххст. Кінець XIX — початок XX століття для .українського друкованого слова видався дуже важким. Усе ще не втратили своєї сили горезвісні Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876), за якими не дозволялося не лише друкувати книги українською мовою, а й ввозити їх з-за кордону. Розпорядженням Головного управління у справах друку 1889 року заборонялось брати на розгляд рукописи українських творів, як¬що ті мали якісь відхилення від правил російського правопису. У 1892 році видається нова постанова.А розпорядженням 1895 року їх було поширено навіть на дитячі книжки.Революційні події 1905 року принесли послаблення цензурних заборон. У 1906 році було здобуто офіційний дозвіл на вживання власного фонетичного правопису.Новий період розвитку української книжки почався у 1917 році. Поштовхом для цього стали революційні події в Російській імперії, зокрема утворення Української Центральної Ради (УЦР)та проголошення Української Народної Республіки (УНР).Уже з перших днів існування УЦР приділяла увагу створенню видавництв і друкарень, налагодженню книговидавничої та бібліотечної справи. Наприкінці 1917 року засновуються державні органи керівництва книговидавничою справою. Чимало приватних видавництв отримували від уряду безвідсоткові позики, що сприяло активізації їх діяльності. Зважаючи на це, окрім поновлення або посилення роботи старих видавничих осередків утворилися нові видавництва з'явилося багато приватних друкарень, зокрема М. Грушевського, М. Грінченкової, В. Резніченка тощо. Значну роль у розбудові української культури відігравало театральне мистецтво. Продовжували працювати корифеї сцени – М.Старицький і П.Саксаганський, створювалися професійні та аматорські театри.Справжнім реформатором театру був Л.Курбас, що заснував „Березіль” -експериментальний театр, метою якого було формування засад нового сценічного мистецтва. Тісно співпрацюючи з драматургом М.Кулішем, Л.Курбас прагнув до оновлення театрального мистецтва, виступав проти розважальності і штампу на сцені.

45.Літературні процеси в УРСР та в західних землях України в 20-30-ті рр. ХХ ст. Літературне життя Західної України міжвоєнного періоду ХХ століття було вельми розмаїтим та активним. У цей час реалізовувалося багато художніх концепцій, у літературному процесі виокремлювалися нові літературні течії. Чільне місце в літературі хх ст. посідали католицькі письменники, які, в основному, були об’єднані в групу “Логос”. Їхня творчість визначалася національною та християнською ідеями. 20-ті роки стають часом небаченого розвитку, відкриттів і сподівань в українській культурі. Поширення ж украї­номовної освіти створило українській культурі таке широке підґрунтя, якого вона давно не мала на Західній Україні. Вперше українська культура могла розраховувати на підтримку з боку держави, особливо коли в 1923 р. біль­шовики взяли курс на українізацію з метою розширення свого впливу серед місцевого населення. У 1925 р. після розпаду "Гарту" частина його членів утвори­ли елітарну літературну організацію "Вапліте" на чолі з Миколою Хвильовим. Головними темами прозових творів були наслідки ре­волюції та громадянської війни в житті людини і суспіль­ства. У цей період сталися показові зміни у відносинах між українським Заходом і Сходом. Якщо на межі століть га­лицькі видання відкривалися для письменників з Наддніпрянщини, то в 20—30-ті роки східноукраїнська преса широко публікує галицьких та буковинських авторів. А в Харкові створюється письменницька спілка "Західна Україна" з однойменним журналом. Естетичні погляди "неокласиків" поділяв М.Хвильовий, який виступав проти хуторянства й "масовізму" у літера­турі. Його публіцистика відіграла значну роль у розвитку українського літе­ратурного процесу.

46.Мистецтво авангарду, його основні течії Аванґардне мистецтво ХХ століття виникло на Заході Європи і звідти прийшло в Україну. З появою західноєвропейського аванґардного мистецтва ХХ століття, розпочалося, по суті, і його дослідження. Українське аванґардне мистецтво залишається на сьогодні ще малодослідженим. Тільки наприкінці 80-х років вітчизняні науковці отримали реальну можливість вивчати теоретичну і художню спадщину українських аванґардистів початку століття. 1991 року в Загребі (Хорватія) відбувся міжнародний семінар з приводу виставки “Український аванґард 1910–1930 рр.”, який став своєрідною репрезентацією) українського аванґардного мистецтва на світовому рівні. Одним з активних організаторів цих виставок і найвідоміших вітчизняних дослідників аванґарду України є мистецтвознавець Дмитро Горбачов. Поняття “український аванґард”, введене в науковий обіг зарубіжними дослідниками ще на початку 70-х років, аванґардне мистецтво України є самобутнім феноменом національної культури, що з’явився і розвивався в руслі європейської культури модернізму.Течії авангарду: 1.Експресіонізм. Його суть полягає виключно художніх засобів і прийомів почуттів і переживань художника, станів його душі, частіше всього трагічного наприулад: тривоги, страху, безвиході, туги, нервозності, роз'єднаності, підвищеної емоційності, хворобливої пристрасті, глибокої незадоволеності, ностальгії. 2.Футуризм. енергетичні поля або стану душі передаються за допомогою абстрактних променів. 3.Абстракціонізм Суть його зводиться до того, що відмова від зображення зовнішніх, видимих форм предметів дозволяє художнику зосередитися на вирішенні виключно мальовничих завдань гармонізації кольору та форми. 4.Конструктивізм: на перше місце висувалася функціональність.5. Дадаїзм: Одне з найбільш бунтарських, скандальних рухів авангарду, протест проти всього. 6.Сюрреалізм: грунтується на вірі у вищу реальність; на всевладді мрії, на неутилітарні грі думки. 7. Концептуалізм: На перший план ідея речей, явища, твори мистецтва, документально викладений проект.Отже, світ визнав унікальність українського мистецького аванґарду. У вітчизняній філософсько-естетичній думці вже зроблено перші кроки у вивченні цього культурного феномена. Перед дослідниками українського мистецтва початку ХХ століття стоїть багато важливих завдань.

47.Українське кіномистецтво першої половини ХХ ст. Творчість О. Довженка. На характер дискусій навколо проблем українського кіно, зокрема проблем сценарних, на його розвиток, безперечно, мали вплив літературні і мистецькі угруповання, організації. Кіномитці встановлюють творчі контакти з літературною організацією «Гарт», що була тоді провідною в творчому житті і позитивно впливала на становлення сучасної проблематики в кіно, стимулюючи боротьбу проти буржуазної ідеології, насаджуваної зарубіжними фільмами. Досить нагадати, що до цієї групи входили О. Довженко, В. Поліщук, В. Сосюра, творчість яких мала безпосереднє відношення і до українського кінематографа. Кіно поступово ставало активним фактором культурної революції, ефективним засобом пропаганди соціалістичних ідей. Українське кіно стає ареною класової боротьби. Вороги революції робили все, щоб перешкодити становленню радянського кінематографа. Фільми, зокрема українські, поступово завойовували екрани республіки, витісняючи дешеві «ілюзіони», зарубіжні «бойовики». Для українського кіно другої половини 20-х рр. характерне широке розкриття теми народу як творця історії і господаря життя. В ці роки воно звертається до відображення гострих класових конфліктів у нашому суспільстві, особливо в селі. Олекса́ндр Петро́вич Довже́нко український письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. Перший серйозний успіх прийшов після виходу на екрани фільму «Звенигора». Олександр Довженко - людина, щедро обдарована багатогранними здібностями й талантом. Довженко першим у світовому кіно виразив світогляд, якісно відмінний від досі зображуваного. Це світогляд нації хліборобської, в якої спокійна гідність зумовлена її способом життя. Середовище і люди — єдине і нероздільне, а їхній спосіб життя є споконвічним, світогляд непохитним. Символіка Довженка була тісно пов'язана зі світоглядом українського народу, з образністю народної поезії. Саме в цьому відмінність фільмів Довженка від фільмів російських авангардистів (формалістів) 20-х років. Сам Довженко весь час тужив за Україною і у останні роки свого життя записав у щоденнику, що помре у Москві,так воно і сталося 1956 року.

48. Музична культура України першої половини 20 ст. Український народ має славу народу дуже музичного. Українська пісня, здобула cобі визнання в цілому світі. Українські селяни, співаючи без усякої науки, керуючись вродженою музичністю, ніколи не співають в унісон, а зразу розбиваються на різні голоси і кожен веде свою партію.Одним з видатних українських композиторів був Микола Лисенко.Вже сучасники учнів Лисенка, ті, що не в нього вчилися, зробили рішучий крок у тому напрямі. Це були Яків Степовий,Сениця. Степовий написав досить багато романсів і взагалі солоспівів на слова різних поетів. ил.Ще рішучіше, ніж Степовий, став на шлях інструменталіста Павло Сениця Особливо між сучасними композиторами Західної України визначаються композитори, що кінчили свою музичну освіту в Празі, в чеській консерваторії у проф. Вітезслава Новака.У Львові 1903 р. заснована музична школа У 30-х роках діяли дев'ять філій музичного інституту - у Бориславі, Дрогобичі,Стрию,Тернополі, Яворові та інших містах. Давні традиції має музично-театральна культура Львова. Тут 1842 р. відкрився приватний міський театр С. Скарбека, один з найбільших у європі.На його сцені дебютували вихованці Львівської консерваторії С.Крушсльницька,М.Менцинський,О.Мишуга,О.Руснак,Ф.Лопатинська, О.Носалсвиич. У 1900 р. розпочав діяльність Великий міський театр.До здобутків театру належать опери “Золотий обруч” Б. Лятошинського ін.У період першої світової війни з'являються стрілецькі пісні. Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на західно-українських землях. Стрілецькі пісні (патріотичні, маршево-похідні. жартівливі та ін.) грунтуються на народних й козацьких традиціях.Попри усі суперечності доби в українській музиці поширювалися ідеї національного й соціального визволення. І навіть за умов радянської влади, яка у культурній політиці орієнтувалася на розвиток інтернаціонального більшою мірою, ніж національного, українська демократична музика зберігала традиції національної єдності.Українські композитори зверталися до здобутків вітчизняної гуманістичної літератури, передусім до творчості Т.Шевченка,І.Франка,ЛесіУкраїнки.Українська музика 20—30-х років позначена інтенсивними новаторськими пошуками. У 1923—1928 рр. діяло республіканське Музичне товариство ім. М.Леонтовича, яке певний час зберігало своєрідну автономію. Навколо товариства гуртувалися композитори-новатори, які орієнтувалися на поєднання національних традицій і досягнень європейської музичної культури. Традиції українського авангарду започаткував В. Лятошинський (1894—1968).У Галичині новітні напрями культивували Д. Січинський.Одночасно посилювався ідеологічний контроль над творчістю музикантів з боку тоталітарної держави. Урядовою постановою 1932 р. ліквідована. Асоціація Сучасних Музик (АСМ), об'єднання композиторів, які орієнтувалися на новаторські західноєвропейські музичні течії (експресіонізм, конструктивізм, джаз). Товариство їм. М. Леонтовича було реорганізовано у Всеукраїнське товариство революційних музикантів утворилася Асоціація пролетарських музикантів України Спілка композиторів України, республіканське Хорове товариство Зазнали репресій чимало діячів музичної культури, у тому числі народні співці-кобзарі.

49/Репресивні акції сталінізму і їх трагічний вплив на розвиток укр. нац. Культури. Сталінізм Із закінченням війни сталінське керівництво різко змінило акценти в національно-культурній політиці, особливо в Україні. Провідником сталінської репресивної політики в культурно-науковій та літературно-мистецькій сфері став головний на той час ідеолог партії А. Жданов, а після його смерті М. Суслов. Так звана "жданівщина" означала справжню війну творчості інтелігенції. Тон нових ідеологічно-каральних акцій проти українського культурно-національного відродження задав Й. Сталін ще 30 січня 1944 р., коли в Кремль було викликано О. Довженка для обговорення кіносценарію "Україна в огні". Спробу видатного майстра слова О. Довженка правдиво змалювати долю українського народу в роки воєнного лихоліття Сталін оцінив як ревізію ленінізму, як "вилазку проти партії, радянської влади". Чорні дні для української культури настали з весни 1947 р., коли Сталін направив в Україну для розправи з провідниками національно-культурного відродження свого соратника Л. Кагановича на посаду першого секретаря ЦК КП(б)У.Величезним ударом в часи сталінізму став відомий вірш Сосюри "Любіть Україну", написаного ще в 1944 р. Лібералізація позитивно вплинула на морально-духовну атмосферу, стимулювала творче, наукове і культурне життя, сприяла підвищенню інтересу до історії України, її культури, традицій, звичаїв, мови. Благотворний вплив "відлиги" відчули всі сфери української культури. Наприкінці 50-х років у республіці діяло близько 70 професійних театрів. На сценах Київської, Львівської, Харківської, Одеської опер, академічних драматичних театрів було поставлено ряд нових творів національної і зарубіжної классики.

50.Національно-культурне відродження в Україні в середині 60 – на поч. 90 рр. та його осбливості. Культура є складним суспільним феноменом, який відігравав і продовжує відігравати величезну роль у життєдіяльності людини.З 1966 р. почалося впровадження загальнообов'язкової десяти­річної освіти. Розширювалась мережа вузів. На Україні було відкри­то ще 5 університетів, в тому числі у Донецьку, Сімферополі, Запо­ріжжі. За статистикою, 84% зайнятого населення мали вищу та серед­ню (повну та неповну) освіту. Проте в кінці 60-х рр. Україна мала на 25% менше студентів на 10 тис. населення, ніж Росія. У 1984 р. була здійснена спроба реформувати освіту. Посилюва­лася ідеологізація школи, запроваджувалося навчання з 6 років. Характерними рисами освіти в Україні були уніфікація, ідеологізація, жорс­ткий партійний контроль. На початку 80-х рр. ста­ло помітно, що рівень підготовки фахівців відстає від світового. У науковій сфері проявлявся застій, мали місце упущені мож­ливості, накопичилося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаменталь­них розробок, втрати передових позицій у світовій науці. Нове національне відродження України, нерозривно пов'язане з ідеєю здобуття дер­жавної незалежності. Роль авангарду в розвитку української культури, ліквідації "білих плям історії" відіграла Спілка письменників України та її центральний орган - газета "Літературна Україна". Публіцистика зайняла провідні позиції. Широкий резонанс мали виступи О.Гончара, Б.Олійника, В.Яворівського. Почали друкуватися заборонені раніше твори В.Винниченка, М.Грушевського, М.Зерова, М.Хвильового, інших репресо­ваних поетів і письменників, представників української діаспори. Суттєві зрушення відбулися в історичній науці. По-новому бу­ло розглянуто і досліджено події Визвольної війни українського на­роду середини XVII ст, діяльність І.Мазепи, С.Петлюри та інших видатних громадсько-політичних діячів України. За пер­ші три роки незалежності кількість першокласників, які навчаються українською мовою, зросла з 43,5% до 67,7%. Відкрито значну кіль­кість приватних гімназій, ліцеїв, навіть вузів. Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів і телесеріалів українською мовою. Складним є розвиток літературного процесу в Україні. З од­ного боку продовжують творити письменники й поети, старшого по­коління: І.Драч, В.Дрозд,П.Загребельний, Л.Костенко, Б.Олійник. З іншого боку література від­чуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем (покупцем ). В сучасному культурному житті України можна відзначити позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного культурного відродження українського народу. Яким буде його май­бутнє, багато в чому залежить від цілеспрямованості в досягненні мети і згуртованості різних верств і ланок суспільства, звичайно, органів державного управління, але щось, хай і невеличке, можливо, непомітне в загальному процесі, залежить від кожною громадянина української держави. Висновок. Протягом XX ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це, здобутки українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними. Складнощі будівництва національної держави за сучасних умов не повинні лякати молоде покоління громадян України, яке має стати гідним кращих національних традицій, повноправно увійшовши у III тис. нової ери в ролі зміцнілого в роки сучасних випробувань, здорового й культурно збагаченого, вповні свідомого майбутніх завдань, національне згуртованого організму.

51. Розвиток українського кіно і симфонічної музики в радянський період. Зважаючи на величезне виховне й агітаційне значення кіно, в Україні було здійснено низку організаційних заходів, спрямованих на його подальший розвиток. У березні 1922 р. було створено Всеукраїнське фотокіноуправління. На початку своєї роботи кіностудії України мали низький мистецький рівень, переважала пропагандистська продукція, яка у примітивній формі відтворювала революційні ідеї. Дещо поліпшилося становище у 1923— 1924 pp.: почала збагачуватися тематика, насамперед за рахунок уведення в репертуар соціальних тем, пов'язаних з національними проблемами. Особливо активізувався цей процес у період українізації: на екрани вийшла низка фільмів з історичними та побутовими сюжетами ("Микола Джеря" за мотивами повісті І. Нечуя-Левицького, "Борислав сміється" І. Франка, "Fata morgana" M. Коцюбинського). Більшість художніх фільмів розповідали про революційну боротьбу в роки громадянської війни та іноземної інтервенції. Це були переважно екранізовані літературні твори. Популярними українськими реалістичними фільмами 20-х років стали "Два дні" ,"Нічний візник та двосерійний фільм «Тарас Шевченко».На вищий рівень вивів український кінематограф О. Довженко. Перший свій фільм "Звенигора" він зняв у 1928 р. О. Довженка намагався поєднати у своїх творах своє бачення сучасності. Фільми "Щорс", "Мічурін" були популярними і водночас необ'єктивністю висвітлювали історичні подій. Музика.У 1920-х роках радянська музика ввійшла у нову смугу свого розвитку. Тепер вона безпосередньо, дедалі більше широко і плідно здійснювала ті можливості, які закладено було у докорінні зміни музичної життя, вчинених у роки радянської влади.Нові значні явища виникли в 20-x роках у монументальних жанрах радянської музики. Чудовий майстер- симфоніст М. Я. Мясковський написав твори, які поєднали гостроту драматичних конфліктів. Найбільш яскрава з його симфоній «Шоста» втілює тему революції. У Восьмий симфонії Мясковський знову прагне відтворити образ народу. У класичної традиції програмного симфонізму написані такі твори минулих років, як симфонічна поема «Мцирі, симфонічна картина-балет «Запорожці» Р. Гліера. Ніде, мабуть, в інструментальної музиці 20-х не відбилася так динамічно, острохарактерно й свіжо радянська життя на той час, її темпи, енергія, характери, говір, її бурхливе кипіння і напружений драматизм, як у Першої симфонії Д. Шостаковича. Тут дужа й самобутня артистична індивідуальність художника. Рік створення Першої симфонії 1925 р. —одна з знаменних дат історія радянської симфонічної музики.

52. Науково-технічні досягення укр. суспільства в 2 пол 20ст. У другій половині XX століття людство вступило в епоху сучасної науково-технічної революції (НТР). Практично в усіх наукових галузях було зроблено численні відкриття. Особливо важливим було те, що розрив між науковим відкриттям і його виробничим використанням дедалі більше скорочувався. Яскравим прикладом визначних наукових досягнень у другій половині XX ст. є успіхи в дослідженні космосу. Запуск у СРСР 4 жовтня 1957 р. штучного супутника Землі започаткував освоєння людиною космічного простору. У березні 1965 р. космонавт О. Леонов уперше вийшов у відкритий космос. Відкриття в оптиці, механіці, радіофізиці, фізиці твердого тіла, привели до комп'ютерної революції. Вони стали основою для подальшого розвитку таких галузей науки, як кібернетика, автоматика, для удосконалення найновіших технологій. У 1947 р. американські вчені винайшли транзистор, який замінив електронні лампи. Він працював швидше і був порівняно з лампами значно меншим за розмірами. У 1957 р. на цій основі було створено першу в світі мікросхему. У 50 - 60-х роках було здійснено перехід до нових комп'ютерів на транзисторах. З середини 70-х років, коли з'явилися комп'ютери з дуже малими і швидкодіючими мікросхемами, розпочалась епоха масової комп'ютеризації. Відкриття в галузі ядерної фізики і фізики плазми привели до створення нових напрямків - атомної і плазмової технологій. У галузі математичних наук у післявоєнні роки успішно вирішувалися теоретичні проблеми, а також завдання програмного управління новими засобами розрахунків і автоматизації. Визначних успіхів у післявоєнні роки досягнуто у біології і медицині. Наприклад: пересадка людських органів, створення штучних апаратів. Значна частина відкриттів у біології та медицині була результатом інтеграції цих наук з фізикою і хімією. На стиках інтеграційних процесів виникли такі нові галузі і напрями, як біофізика, біохімія, біотехнологія. У генетиці зроблено відкриття, які «народили» нову галузь цієї науки - генну інженерію. Значного прогресу досягнуто в галузі медицини. У 1950 р. вперше в хірургічній практиці здійснено пересадку нирки. Хірург К. Вернард (ПАР) вперше в 1967 р. здійснив пересадку людського серця. У другій половині XX ст. майже вдалося покінчити з інфекційними хворобами, від яких раніше масово гинули люди: чумою, холерою, віспою. Незважаючи на успіхи медицини, окремі хвороби і досі залишаються невиліковними. Розвиток науки і технології після Другої світової війни сприяв значним успіхам у сільськогосподарському виробництві. Ще з 1901 р. за видатні наукові досягнення й відкриття світового значення присуджуються Нобелівські премії названі на честь засновника, Альфреда Б.Нобеля. Цими преміями відзначаються роботи в галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, економіки і літератури. Вони присуджуються також за діяльність по зміцненню миру.

53. Український культурний процес в еміграції. Роль та місце укр. діаспорної культури 20 ст. в історії укр. Культури. Невід’ємну складову частину процесу національно-культурного відродження становить творчість представників української еміграції. Високохудожню спадщину залишив відомий поет, критик і публіцист Є.Маланюк чиї художньо-естетичні принципи формувалися в період втрати Української державності. Поразку УHP. Є.Маланюк — автор оригінальних есе, присвячених філософії української культури. Між українською та світовою культурою будував мости С.Гординський. З 1944 р.— за кордоном. Поет, перекладач, художник, мистецтвознавець. Великий знавець української поетики і мови, він написав низку поетичних збірок. Серед письменників, які викривали тоталітарну систему нищення особи, привертає увагу творчість І.Багряного,належав до літературного об’єднання “Марс”. Був репресований , a 1945 р. емігрував за кордон. Його роман “Звіролови розкрив перед світом національну трагедію поневоленого в центрі Європи народу. Твори написані на документальному матеріалі й особистих переживаннях автора.Світового визнання набула творчість скульптура О.Архипенка , З його ім’ям пов’язаний розвиток скульптурної пластики XX ст. В розвиток музичної культури значний внесок зробив композитор А.Рудницький. Емігрував у США. В його творчій спадщині — опери “Довбуш”. “Княгиня Ольга”. З усіх форм культурного розвитку поза кордонами України, мабуть, найуспішніше і творчо виявила себе українська вища школа. Першою українською вищою школою за кордоном був створений у Відні 1921 р. Український вільний університет. Важливим культурним центром української еміграції був Український науковий інститут у Берліні. Першим ректором інституту став відомий український історик Д.Дорошенко. Після Другої світової війни центр науково-культурного життя української діаспори перемістився до Північної Америки — Канади та США. Висновок Впродовж століть український етнос розвивався у несприятливих умовах. Імперські та тоталітарні режими економічно, соціально сприяли поширенню комплексу культурної неповноцінності української нації або безпосередньо руйнували її культурні структури. Проте культура засвідчила свою міцність. Творчі сили народу не вичерпалися, а культура, створена в еміграції, стала підтвердженням життєдайності творчого генія народу.

54.культурні перетворення в Україні в перші роки незалежності. Відродження національної кулбтури та історичної памяті. Проголошення волею народу незал У призвело до радикальних змін в су-ві, які суттєво позначились на становищі ку-ри. Склад нова соц і культ ситуація, породжуючи нову соціокультурну реальність. Осн особливістю нової соцкульт дійсності є насамперед те, що наше су-во занходиться в періоді перелому, зміну типу своєї організації існування. Радикальне реформування су-ва активно формує нову культ реальність, яка хар й новими відносинами між людьми в цілому (як суб’єктами), новими уовами свого розвитку, особливою системою цінностей, норм і правил, культ потреб і засобів їх задоволення. Основною рисою є зміна статусу, а відповідно ролі й функцій націон ку-ри, яка стає одним із визначальних факторів прогресу су-ва, його державності, формув націон ідентичності. Базовою основою всіх змін в сусп свідомості є структурні зміни у формах власності на засоби вир-ва, у формуванні нових виробничих відносин, які породжують нові класи і верстви су-ва, нову психологію, мораль, людські взаємини. Ку-ра соціалізується, соц класово увиразнюється і спосіб життя:набувають нового, часто захзорієнтованого іміджу. Розподіл культ цінностей набуває соц ознак. Соц-культ ст.-ра укр. Су-ва стає більщ різноманітною, підкреслюючи соц диференціацію су-ва. Одним із проявів збагачення змісту духовного життя су-ва є формув його специфічних ст-р в окремих регіонах Укр. Відпов дотих давніх традицій, які в них побутували, складання інфраструктури сфери культури та культ потреб місцевого середовища. Достатньо чітко визначились особливості духовного життя Львівського культ-худ комплексу, Харкова та Одеси. Нові умови дали можливість виявитися тим культурним потребам, які раніше заборонялися. Зявлялись незнані раніше суб’єкти культури, д-ть яких пов’язана з недержавними формами культурно-дозвіллєвої д-ті, задоволенням нових потреб. Утв конкурентноспроможні державні культурологічні ст.-ри, що відкриває нові шляхи вдосконалення культ д-ті. Радикальні зміни відбув в системі худ к-ри, в худ житті су-ва. Нові соц-худ відносини склад між осн учасниками-субєктами цього процесу, між митцем, творчими спілками. Культ трансформація, щи триває в су-ві, пов’язана з появою нових духовних потреб, які були пробуджені зростаючим інтересом до націон ку-ри, а також потоком нових культ цінностей - як вітчизняних так і заруб.Після здобуття Україною незалежності в 1991 р. почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою, почалися радикальні реформи. Ми можемо говорити про те, що в суспільстві склалася нова соціокультурна ситуація, яка характеризується іншими соціально-економічними умовами, формами власності, характером стосунків між людьми, соціальною структурою, системою цінностей. Принципово новий статус в наші дні отримала національна культура. Одним з найважливіших для розвитку культури є питання про національну мову. У 1989 р. Верховною Радою був ухвалений “Закон про мови в Українській РСР". Статус української мови як державної закріпила Конституція України. З прийняттям нового законодавства почався процес переходу на українську мову державних органів, засобів масової інформації, установ культури, освіти. Життя вже виявило багато труднощів, які стоять на цьому шляху. За переписом 1989 р. українці становили 72% населення республіки, серед них рідною українську мову назвали 67%, російська мова переважає на сході України, в Криму. американського соціолога І.Бремера, 54% росіян у Львові і 65% у Києві згодні з тим, щоб їхні діти навчалися в українських школах і майже всі росіяни у Львові та Києві визнають, що їхні діти повинні вільно володіти українською мовою. У Симферополі так думають 54 % росіян. Фінансові проблеми перешкоджають збільшенню тиражів українських книг, комерційна література в основному привозиться з Росії. Скорочуються тиражі книг. Оптимальним показником вважається, коли на душу населення друкується 12-14 книг на рік. Якщо в 1991 р. в Україні цей показник становив 3,6, то в кінці 90-х - 0,99. Населення значною мірою позбавлене можливості читати періодику.

55.обливості розвитку укр. культури доби незалежності, здобутки та втрати.Провідним науковим центром залишається Академія наук України, яка з 1994р. має статус національної. Однак і в ній нагромадилися серйозні проблеми. Низький рівень фінансування створює труднощі в матеріально-технічному та кадровому забезпеченні науки. Окремі інститути втратили за останні роки 50—60% свого кадрового складу.Загальна чисельність наукових кадрів в Україні 1994 р. становила майже 300 тис. осіб, що вдвічі більше, ніж у Франції. З них понад 80 тис. — доктори і кандидати наук. Однак наукові результати набагато нижчі, ніж у Західній Європі та Америці. Щороку внаслідок міграції Україна втрачає до 10 тис. дипломованих спеціалістів. Особливо відчутні втрати серед генетиків, фізиків-теоретиків, фізіологів, біохіміків. Зростає і внутрішній «відплив умів». Останнім часом понад 20% науковців перейшли до комерційних структур.Засновані Академія наук вищої школи, Українська академія аграрних наук, Академія медичних, наук, Академія мистецтв, у 1989 р. відновило свою діяльність Наукове товариство ім. Т. Шевченка. Процеси оновлення широко охопили також українську літературу та мистецтво. Відбувається переоцінка суспільних ідеалів, історичних явищ.У 80-х — на початку 90-х років до читача повернулися із забуття твори М. Грушевського, В. Винниченка, М. Кулі-ша, М. Хвильового, М. Зерова, О. Олеся, СМаланюка, В. Стуса та ін., чия діяльність у відстоюванні української Суперечливі процеси спостерігаються і у сфері засобів масової інформації. У 1994 р. в Україні виходило 892 періодичних видання, що розповсюджувалися на всій її території, і 2 015 місцевих періодичних видань. Переважна більшість їх — російськомовні. Це ж спостерігається і в постійно зростаючій кількості електронних засобів масової інформації.Певні зрушення відбулися в театральному, кінематографічному, образотворчому мистецтві, музиці. У 1992 р. утворено Всеукраїнську музичну спілку. Діють 43 концертні організації, 139 художніх колективів. У 90-ті роки започатковано велику кількість фестивалів та конкурсів — оперного мистецтва, органної та фортепіанної музики, піаністів та скрипалів. Популярність здобули такі фестивалі, як «ЧервонаРута», «Пісеннийвернісаж», «Зірки світового балетуФільми, створені на державних та незалежних кіностудіях України, беруть участь у кінофестивалях, реалізуються на внутрішніх та міжнародних кіноринках. На приблизно 40 тис. щорічних вистав буває майже 20 млн глядачів. Розвиток театрального мистецтва 90-х років пов'язаний з новаторською діяльністю таких режисерів, як І. Борис, Р. Віктюк, С. Данченко та ін.У містах і селах України споруджено десятки нових пам'ятників, у тому числі Т. Шевченку, Б. Хмельницькому, княгині Ользі, князю Ярославу Мудрому та ін. У 90-ті року в Україні з'явилося 26 нових історико-культурних заповідників, шість з яких одержали статус національного. Попри всі труднощі відроджується в Україні пісенна творчість, розвивається сучасна українська пісня. Плідно працюють поети-піснярі Ю. Рибчинський, М. Луків, С. Га-лябарда, В. Крищенко, композитори О. Бурмицький, О. Бі-лаш, І. Карабиць, О. Морозов, А. Горчинський. Нові пісні дарують глядачам і слухачам Р. Кириченко, О. Білозір, Відроджуються національні свята та обряди.Відбулися зрушення в культурному житті національних меншин, що проживають в Україні. Розвивається система національних шкіл, бібліотек, преси, наукових центрів, радіо і телебачення, театрів, творчих колективів.

Постмодернізм і його прояви в сучасній укр.. культурі. Період застою у 70-80 рр. знову приніс політику заборон і обмежень, політизацію та заідеологізованість мистецтва. Наперекір цьому творилися мистецькі цінності – романи Гончара, Загребельного, Р. Федоріва, Р. Іваничука, поезії В. Стуса, музика Є. Станковича, В. Сильвестрова, М. Скорика, розвивається мистецьки вартісна україномовна естрадна музика В. Івасюка, діяльність “Червоної рути”.постмодерністської культури. Оп-арт – це дивовижні композиції абстрактних геометричних форм. Кінетичне мистецтво – твір рухається, завмирає і знову відроджується. Світлове мистецтво – спроектовані на екрані рухливі комбінації кольорових променів. Хепенінг – живі картинки з учасників без логічного мотивування. Гіперреалізм – фото або муляж для відтворення дійсності.Від 1980-х рр. настає третій етап розвитку духовної культури ХХ ст. – в умовах т.зв. інформаційного суспільства. З глобальним поширенням інформаційних мереж вони (мережі) не лише намагаються, а вже сформували новий тип громадськості, колективізму і особистості, яка усе більше автономізується у своїй самодостатності, не так у реальній, як у віртуальній дійсності.Нова культурна реальність одержує назву постмодернізму, пов’язану з настроєм утоми, розчарування в ідеалах і цінностях Відродження й Просвітництва з їх вірою в прогрес, торжество розуму, безмежність людських можливостей і одночасно як розчарування в ідеалах модернізму з його пафосом радикалізму, Постмодернізм характеризується “ентропійним” станом культури, відзначеним есхатологічними настроями, еклектичним змішанням художніх мов, взаємопроникненням стилів, вторинністю образів, іронічним відношенням художника до них і самоіронічним – до себе. У мистецтві постмодернізму присутнє ігрове освоєння середовища буття людини і культури, світу-хаосу (як він розумівся представниками модернізму), прагнення включити в контекст сучасного мистецтва весь досвід світової художньої культури шляхом її іронічного цитування і коментування. Постмодернізм у мистецтві означає відхід від модерністського екстремізму і нігілізму, осмислення і синтез досвіду всіх попередніх мистецько-стильових традицій.Постмодернізм в архітектурі намагається подолати національно-історичну та психологічну обмеженість функціоналізму. Література постмодернізму просякнута іронією, що переборює серйозний модерністський трагізм. У музиці доби постмодернізму (від кінця 1970-х рр.) радикальне новаторство поступилося місцем синтезуючим тенденціям, поновленню та зміцненню спадкоємних зв’язків з основами традиційної музичної мови, апелюванням до різних історичних пластів музики.

57. Сучасна політична культура укр. суспільства.Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів.За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається За ідеологічною спрямованістю для політичної культури України характерний розкол суспільства на прихильників комуністичних і соціалістичних цінностей, з одного боку, та консервативно-ліберальних - з іншого. Особливості політичної культури в умовах сучасної України: - заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів; - низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави; - правовий нігілізм; - нерозвиненість громадянських позицій; - недостатньо розвинутий індивідуалізм; - підданські відносини до будь-якого центру реальної влади. Сучасній Україні загалом властива прихильність до західноєвропейських політичних цінностей, але помітними є риси ментальності та культури східних народів, зокрема орієнтація на харизматичних лідерів, Політична культура українського народу на сьогодні ще не є цілісною, бо відсутні окремі її компоненти, а багато з існуючих мають ще несформований характер. Політична культура – це особливий різновид культури, спосіб духовно-практичної діяльності й відносин, що відображають, закріплюють та реалізують головні національні цінності та інтереси, формують політичні погляди та цінності, знання та навики участі громадян у суспільно-політичному житті України. Політична культура, насамперед, повинна сприяти усвідомленню загальноісторичної відповідальності українців як нації, а також вихованню всіх соціальних і етнічних груп у дусі патріотизму, постійному підвищенню значущості суверенної держави та єдності народу України. В Україні помітною є проблема, яка полягає в тому, що надто багато громадян, особливо молодих, виявилися психологічно не готовими до розбудови своєї держави. Це прикро, але факт, що на сьогодні ми не спостерігаємо такого "вибуху" патріотизму, національної самосвідомості, котрий став би консолідуючим фактором економічного, політичного, духовного відродження, на базі якого формувався б наш менталітет, міцніла держава, формувалася б нова генерація громадян. За підсумками різноманітних досліджень, проведених останніми роками, абсолютна більшість молодих людей (близько 80%) підтримувала дії, спрямовані на побудову незалежної, самостійної Української держави. Отож, молодіжна політика тієї чи іншої держави має бути складовою загальної цілісної концепції розвитку того чи іншого суспільства. А політична культура в демократичному суспільстві повинна спрямовуватися на виховання молоді, яке неодмінно має опиратися на українські традиції, ментальність, історію, без яких неможливе формування політичної культури молодих громадян.