Екзаменаційний білет № 30

1. Особисті немайнові права як об‘єкти цивільних прав.

Особисті немайнові права пов'язані з рівністю, свободою і недоторканністю осіб, випливають з природних прав людини, а також з їх соціального і економічного підгрунтя. Коло особистих немайнових прав є досить широким і обумовлюється рівнем розвитку суспільства. Ці права безпосередньо пов'язані з економічною і правовою сферами життя людини, оскільки від їх наявності, регулювання і захисту залежать підприємницькі відносини тощо.

Охоплювані відповідно до ст. 1 ЦК предметом цивільно-правового регулювання особисті немайнові права як права цивільні мають такі ознаки:

1) нематеріальний характер;

2) особливий об'єкт;

3) специфіка підстав виникнення та припинення;

4) заснованість на індивідуалізації їх носіїв. Під нематеріальним характером особистих немайнових прав ро зуміють відсутність у них економічного змісту. Це проявляється в тому, що такі права не підлягають оцінці (наприклад, у грошовому вира женні), є безоплатними. Об'єктами немайнових прав виступають не матеріальні (духовні) блага, невіддільні від особи, такі, як ім'я, честь, гідність, ділова репутація, здоров'я, таємниця особистого життя та ін. j. Характерною особливістю об'єктів особистих немайнових прав І є те, що у нормальному, непорушеному стані вони не потребують позитивного правового регулювання.

Індивідуалізація носіїв, що найбільш яскраво проявляється саме в особистих немайнових правах, дозволяє відрізнити одного суб'єкта права від іншого, вносить упорядкованість у правовідносини за їх участю, сприяє максимальному захисту їх інтересів.

Особисті немайнові права надають їх носіям право вимагати від всіх інших осіб утримуватися від посягання на них. Наприклад, праву на захист честі, гідності та ділової репутації суб'єктів цивільного права кореспондує відповідний обов'язок усіх інших осіб.

2.Особливості правового статусу держави та територіальних громад як суб‘єктів цивільних правовідносин.

У цивільних правовідносинах окрім фізичних та юридичних осіб можуть брати участь також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК).

Держава, порівняно з іншими суб'єктами цивільних правовідносин, наділена низкою особливостей. Держава є передусім владним суб'єктом публічних відносин (відносин субординації), а це накладає певний відбиток на її специфіку участі в цивільно-правових відносинах.

Здійснення державою публічно-владних повноважень полягає в тому, що держава є не просто носієм влади, а таким носієм, що наділений суверенітетом на певній території (ст. 2 Конституції України). Наявність суверенітету держави означає, що вона в межах своєї території здійснює найвищу владу порівняно з іншими владними суб'єктами (внутрішній суверенітет), а в зовнішніх відносинах є єдиним суб'єктом, діяльність якого не залежить від волі інших суб'єктів міжнародного права (інші держави, міжнародні організації тощо), що виявляється у забороні останнім втручатись у внутрішні справи держави (зовнішній суверенітет).

Територіальна громада є новим суб'єктом правових відносин, під яким слід розуміти жителів, об'єднаних постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр (ст. 1 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Тому, що випливає з вищенаведеного, держава та територіальні громади є близькими, проте далеко не тотожними суб'єктами, які в цивільно-правових відносинах повинні діяти на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

3.Поняття та способи забезпечення виконання зобов‘язань.

Забезпеченням виконання зобов’язання за договором єдодатковий захід майнового впливу на боржника, що стимулює його до виконання свого зобов’язання і задовольняє інтереси кредитора у випадку невиконання або неналежного виконання боржником взятих на себе за договором зобов’язань.

- Забезпечення виконання зобов’язання за своїм змістом теж є різновидом зобов’язального правовідношення, однак, воно має додатковий (акцесорний) характер.

Неустойка

- Ч.1 ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або

інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

- Форми неустойки.

- Штраф – це неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання.

- Пеня – це неустойка, що обчислюється у відсотках від уми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Порука і гарантія

- Ч.1 ст. 553 за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов’язання частково або у повному розмірі.

- Ч.1 ст. 560 ЦК за гарантією банк, або інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку.

Завдаток

- Ч.1 ст. 570 Завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов’язання і на забезпечення його виконання.

Притримання

- Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі боржникові або особі, вказаній боржником, у разі невиконання ним у строк зобов'язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов'язаних з нею витрат та інших збитків має право притримати її у себе до виконання боржником зобов'язання.

 В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно

4.Загальна характеристика договору факторингу.

Поняття договору факторингу.

Відповідно до ст. 1077 ЦК за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника)

Клієнт відступає або зобов'язується відступити фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно зі ст. 1079 ЦК фактором може бути банк або фінансова установа, фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, а клієнтом — фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Боржник у відносинах, що опосередковуються договором факторингу, участі не бере.

Договір факторингу може бути як реальним, так і консен-суальним, проте завжди відплатним. Реальність або консенсуаль-ність договору залежить від того, на яких умовах фактор фінансує клієнта (одразу передає або зобов'язується передати в майбутньому грошові кошти), а також від того, коли (одразу чи в майбутньому) клієнт відступить фактору своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Момент набрання чинності договором факторингу, з огляду на зазначену диспозитивність у цьому питанні, повинен чітко зазначатись у договорі.