«Кармелюк»

«У одній хатці, що вкрай стояла к полю, жила удова, а у вдовиці був син, дитина єдина, і звали того сина Іван, а на прозвання Кармель. Смільчака такого, такого красеня, такого розумниці, як цей хлопчик удався, пошукати по цілім широкім і великім світі, та ще удень, при ясному сонцеві, та ще із свічею пломенистою. Найглибші річкові пороги й нутри пере­пливати, у самісінькі пущі лісові забиратись, на височені ' дерева узлізати, у самі пропасні яри спускатись — то було все одно, що вам або нам водиці іспити».

Що це? Казка? Так, казка, але в збірниках народної твор-^ чості її немає, бо казка ця не народна, а літературна. Жанр історичної казки-повісті в нашій літературі і започаткувала

312

Марко Вовчок. Таких творів письменниця написала кілька: «Дев'ять братів і десята сестриця Галя», «Невільничка», не­завершені — «Гайдамаки», «Сава Чалий» та інші. Наведений вище уривок — з казки-повісті «Кармелюк».

Устим Кармалюк (1787 —1835) — історична

Історична особа, національний герой України, легендар- та фольклорна ^нии ватажок народних месників, що діяли на основа початку XIX ст. на Поділлі. Народився Кар­ малюк в сім'ї кріпака на Вінниччині. Відда­ ний за «бунтарство» в солдати, тікає звідти і разом з іншими селянами організовує загін повстанців. Через рік Устима було спіймано, покарано 500 шпіцрутенами і знову віддано в сол­ дати. Незабаром йому вдається втекти, і він ще з більшим завзяттям продовжує боротьбу. За 1817—1835 pp. Кармалюка чотири рази ловили й засуджували до каторжних робіт, і стільки ж разів він тікав, до того ж двічі аж з Тобольської губернії. Ведучи нерівну і невтомну боротьбу, загони Карма­ люка понад тисячу разів нападали на поміщицькі маєтки, захоплювали майно, худобу і роздавали здобуте найбіднішим селянам. Незабаром цей антикріпосницький рух поширився, до повстанців тікали кріпаки не тільки з Поділля. Проти Кармалюка діяли загони жандармів, потім військо. За його голову було обіцяно величезну суму, але ніхто з селян не зрадив свого захисника, навпаки, його своєчасно попереджа­ ли про небезпеку. Так тривало аж 23 роки! І тільки в 1835 р. підступно, із засідки, шляхтичі вбили хороброго борця за волю народну. Така історична основа повісті-казки «Карме­ люк». А фольклорна?

У народних переказах Кармалюк — винахідливий і відваж­ний лицар. Народна фантазія створила про нього безліч легенд. У них розповідається, що одного разу він змалював на стіні тюремної камери човен і виплив на ньому з-за ґрат на волю; іншого разу, як птах, перелетів через море, ще іншого разу... Та хіба перекажеш усі легенди, які склав залюблений у свого захисника народ! У кожній з них Кармалюк не гине, бо селяни не хотіли бачити свого улюбленця переможеним, тому й гі­перболізували його можливості.

У творі Марка Вовчка за основу правлять народні перекази. Тому в повісті не описано ні перебування Кармалюка в солда­тах, ні його смерті.

Починається повість описом українського се- Сюжет ла, трепетної весняної ночі та розповіддю про походження і вдачу Кармалюка, що є експо­ зицією повісті. Зав'язка — сум Івана, його чорні думи, що вилились у пісню «Ой ідуть дні за днями». Картини месницьких ДІЙ, сімейного життя героя розвивають сюжетну лінію. Заклик закутого в кайдани Кармеля сподіватися на ліпші часи — кульмінація твору, а відома пісня «Повернувся я з Сибіру» — розв'язка.

313

Про незвичайний розум, дивовижну силу й Образ відвагу Кармелюкову ви вже знаєте. Ще з

Кармелюка середніх класів відомий вам прийом перебіль­шення. І тут зовнішність героя гіперболізо­вана. На вісімнадцятому році «таким він зробився красенем невимпвленим, невиписаним, що хто його уперше стрічав, той стане перед ним і оніміє, і потім ніколи вже не зміг забути його обличчя красного». Виділені епітети, звісно, казкового характеру.

Письменниця відзначає високий природнй розум, кмітли­вість Кармелюка («куди його послати, то найде дорогу»), його послідовність («за що візьметься, усьому кінець доведе»). Ви­значальними рисами Івана з раннього віку були високорозви-нута товариськість, вразливість натури, співчуття до горя ін­ших, здатність до самопожертви. Коли щось потрібно для товариша, він «з-під землі дістане»; для «бідолахи» Кармель «голівонькою своєю наляже», а задовольнить його прохання. «Голод, холод, усяку біду і напасть він готовий прийняти для іншого».

Через таку вдачу не було парубкові спокою, чутливе до чужого горя серце Кармеля вболівало за муки народні: «Скрізь,— говорить він матері,— де я не піду, де не поїду, скрізь бачу вбогих людей, бідаків роботящих. От що мою душу розриває! От що моє серце розшарпує!» Смутніє Кармелюк з дня у день, до гурту не ходить, ніщо й ніхто його розважити не може, навіть ненька рідная. З туги став Іван пісні складати, виливати в них свою журбу.

Вбогі люди! Вбогі люди! Скрізь вас, всюди бачу, Як згадаю вашу муку, Сам не раз заплачу.

Пісні ті розходилися по краю, примушували людей заду­муватися над своєю долею, збуджували в їхніх серцях дух непокори. Пісні ці засвідчують тонке поетичне чуття Карме­люка, вони — відбиток дум і мрій героя, частина його ніжної душі. І краса рідного краєвиду, і стогін «бідаків роботящих» — усе в тих піснях.

Другий розділ повісті найпоетичніший, він починається роз­кішним пейзажем весняного ранку: «Ранок був ясний-найясний і теплий найтеплий; поле зеленіло, як оксамит зелений, ро синочки блискали, сонечко зіходило, жайворонки співали... по ночнім дощичку порох ледве здіймався над шляхом, свіжість така округи, і широта, і благодать, що не надихаєшся». Під­креслені в тексті пісенні епітети, порівняння та пестливі слова створюють світлий ліричний настрій. Для чого? Очевидно, скажете ви, авторка намагається підготувати нас до сприймання чогось такого ж світлого і в житті героя. Справді, це так. Якось край шляху Кармель зустрів молоду дівчину, що зривала

314

якесь зілля і гірко плакала. Зіскочив з воза парубок, підійшов до неї, розпитав-заспокоїв і підвіз до села, в якому бідолашна служила наймичкою у багачів. За цю часинку, що побули вони разом, закохався Іван у дівчину. Глибину його закоха­ності письменниця передає рядом порівнянь і метафор: «Кар-мелю з нею прощатися все одно, що ніж гострий у серце»; «І здалося їм, що доїхали вони до села хутенько так, як би птах легкокрилий перепурхнув»; «Мина село, лани так по­тихеньку, начеб недужого віз». Закоханість парубка описано по-народному просто і образно: «... зітха Кармель. Дівчина з ума не йде. Перебув день Кармель із своїми думками — важко й солодко; перебув другий день — ще важче, ще солодше; перебув третій день — зовсім вже несила. Голова горить і серденько кипить». Незабаром Іван з Марусиною побралися.

У подружньому житті Кармелюк був щасливий: «жили вони, як риба з водою», любилися вірно, але хіба міг Іван почувати себе до кінця щасливим, коли навколо стільки «людського лиха й вбожества»? Громадське, а не особисте в Кармелюка на першому місці. І вирішив парубок тому запобігти. Та як «зрівняти нерівнеє діло»? Не зна Кармель. Свою скорботу велику виливає знову-таки в пісні:

Куди піду і поткнуся, скрізь багач панує, У розкошах превеликих днює і ночує! Убогому, безщасному тяжкая робота, А ще гіршая неправда — вічная скорбота!

На цю пісню-клич про соціальну нерівність відгукувалися серця бурлаків, наймитів, усіх знедолених. Від слів, що йшли з глибини Кармелевого серця, очі трударів ставали «блискучі» й ясні, кожний «неначе молодів й зацвітав цві­том» — такі в тих піснях була сила й пристрасть. Пісня єднала серця, а серце наказувало кинути все та йти мстити за кривди народні. І став Кармелюк ватажком месників. Вороги називали їх розбишаками, але хіба бувають розби­шаки справедливими? А хлопці з загону Кармелюка діяли так: «попадеться їм багач у руки — вони його оббирали, попадався вбогий — вони його наділяли; нікого не забивали, не різали». Та й сам Кармелюк це засвідчує словами скла­деної ним пісні:

Я ж нікого не вбиваю, Бо сам душу маю!

За справедливість, благородство, відвагу й непереможність любив народ Кармелюка, наділив його ореолом героїчної ро­мантики. В образі Кармелюка яскраво втілено особливість ге­роїв з казок Марка Вовчка, зауважену ще Салтиковим-Щед-ріним: вони з «особливою гарячковістю беруть до серця всяке

315

чуже горе»; їхні серця «закипають гнівом при всякій людській несправедливості».

Образ Кармелюка не подібний до кожного з досі вивчених вами, бо в ньому казкові елементи поєднані з реальними. Іван такий вродливий, що навіть скупа поміщиця добровільно віддає йому всі свої коштовності. Це — від казки, а от те, що його друзі — «вбогі бідолахи», а його кохана — наймичка — це з реального світу XIX ст. Такий Кармелюк Марка Вовчка — героїчний образ народного месника. Твори про мужнього Ус-тима Кармелюка написали Михайло Старицький, Василь Ку­чер, Володимир Канівець, Іван Драч, Микола Зарудний, Олек­сандр Гижа та інші, є й фільми про нього.

Над іншими образами повісті-казки поміркуйте самі: 1. На­ведіть з тексту докази палкої любові матері Кармелюка до сина. 2. Пригадайте і розкажіть, як. проводила вона свого закованого в кайдани сина в Сибір. 3. Обґрунтуйте твердження, що Маруся — це втілення краси і жіночої вірності. Якщо не погоджуєтеся з цим, аргументовано поясніть чому. 4. Охарак­теризуйте взаємини Марусі з Іваном. 5. Як ставиться дружина до благородної, але небезпечної діяльності свого чоловіка? 6. Чиї та які саме пісні співає Кармелюкова дочка? Що під­креслила цим Марко Вовчок?

Глибоко патріотичній ідеї повісті — оспіву-Форма творц ^ванню мужньої боротьби месників народу про­ти гнобителів — відповідає досконала мовно­стилістична форма твору. Вже на образі Кармелюка ви пере­свідчилися, якою пісенно-ліричною є повість. Свіжістю народ­ної поезії віє від пісень, від лексики, від епітетів, порівнянь та метафор. Приклади, що ілюструють цю думку, підшукайте в тексті самі.

Опис легендарних вчинків народних месників вимагає від­повідної форми викладу, і до цього найкраще придався жанр казки, про що вже йшлося. Характеру казки й героїко-роман-тичного ореолу повісті надають гіперболізація якостей голов­ного героя, а головне — сама манера розповіді, притаманна тільки казкам, наприклад: «... по цілім широкім і великім світі, та ще удень, при ясному сонцеві, та ще із свічею пло­менистою».