Творчість

Літературна спадщина Марка Вовчка значна: дві книги «Народних оповідань», повісті «Інститутка», «Кармелюк», «Три долі», «Павло Чорнокрил», «Сестра», «Дяк», «Гайдама­ки» та інші. Ще більше написала письменниця російською

мовою: збірка «Рассказы из русского народного быта», повісті «Тюлевая баба», «Записки причетника» та інші. Всього пись­менниця створила близько ста оригінальних творів і майже стільки ж переклала.

За тематикою творчість Марка Вовчка різноманітна. У ній — життя дітей, кохання юних, побут дорослих, сите й тупе іс­нування міщанства, фальш ченців, паразитичне животіння дво­рян тощо. Проте в більшості творів зображено життя покрі-паченого селянства і ставиться основне питання того часу — боротьба проти кріпацтва. На думку Івана Франка, такі твори Марка Вовчка, як «Ледащиця», «Інститутка», глибоко розкри­ли суть кріпацького лихоліття. Оскільки це питання найбільше хвилювало всіх чесних людей того часу, вся Україна і Росія зачитувалися творами письменниці. Як згадують сучасники, читачі плакали над гіркою долею її героїнь-селянок. Прига­дайте оповідання «Горпина», вивчене в 6-му класі, яке вражає трагізмом життя жінки-кріпачки, бо страждання Горпини такі жахливі, що не знайдеться серця, яке б не здригнулося, не пройнялося співчуттям до матері, що збожеволіла від горя. А якщо це так, якщо читачів і досі хвилюють та обурюють картини свавілля кріпосників, то що ж говорити про читачів, для яких це була не історія, а жива дійсність? Сучасники письменниці вдруге після Шевченкових творів читали разючу правду про суспільство, в якому жили.

Теми, сюжети її творів, прототипи героїв, гарна українська мова — все від глибокого знання життя народу та фольклору. Це два головні джерела творчості письменниці. Третє — літе­ратурне: вплив «Кобзаря» Шевченка, зокрема його мотивів жіночої недолі в ліричних віршах і поемах, образів скорботних Наймичок, Відьом, Сліпих. Марко Вовчок у прозі продовжила тему жінки-страдниці з поетичних творів великого Кобзаря. Зазначимо ту особливу роль, яку відіграв Опанас Маркович у формуванні художнього мислення письменниці.

«Народні оповідання»

Є дві книжки «Народних оповідань» Марка Вовчка: перша побачила світ у 1857 p., друга — в 1862 р. За спогадами сучасників, враження від цих творів було таке, ніби самі кріпаки зійшли зі сторінок оповідань і заговорили простою мовою про свою стражденну долю, про нестримне бажання скинути столітні рабські пута. Саме тому деякі критики спо­чатку сприйняли ці оповідання не як самостійні оригінальні твори, а як майстерні розповіді, записані письменницею з уст кріпаків. Таке враження складається тому, що Марія Марко­вич, як рідна, зайшла в нужденну хату кріпака й усім серцем сприйняла його злигодні та прагнення, як свої власні, перей­нялася його болями, повірила в глибоку щирість почуттів, у велику чистоту помислів простого трудівника. Про цей демо-

зоз

302

кратизм та глибоку народність оповідань Марка Вовчка чудово сказав видатний російський критик Дмитро Писарєв: «... Його устами промовляє сама Україна зі своєю розкішною природою і зі своїм поетичним народом, який любить свою минувшину, свою волю й свою поезію; в цьому злитті автора з народом, у цьому цілковитому відчутті духу народу... і полягає вся його сила, вся таїна його чарівної принадності».

До першої книжки «Народних оповідань» увійшли твори «Сестра», «Козачка», «Горпина», «Одарка», «Сон», «Викуп» і «Чумак», до другої — «Три долі», «Не до пари», «Два сини» й «Ледащиця». Два оповідання з першої книжки ви вивчали в попередніх класах. Пригадайте назви цих творів, їх зміст, характери героїв. В інших «Народних оповіданнях» — та ж трагедія виснажених, підірваних тяжкою працею, затурканих панами селянок — дівчат і матерів, яких кріпосники катують фізично й морально, розлучають з рідними. Жінки хворіють, божеволіють, гинуть, а все ж жагуче прагнуть волі.

В оповіданнях Марка Вовчка діють діти, парубки, літні чоловіки та діди, але, як правило, в центрі кожного оповідан­ня — жінка, бо саме їй було найтяжче в кріпацькому ярмі. А чому найтяжче, ви вже знаєте з розділу «Мати-українка». Ось, наприклад, Настя з оповідання «Ледащиця». Дівчиною вона була «хороша, як квітка, палка, легка, станом струнка, волосом чорнява, а що вже очі!» їй по ночах усе «давня воля сниться», а вдень — жах, знущання лютої кріпосниці, неза-служені образи, тяжкі побої. Від того вже у шістнадцять років Настя «станула, як віск. Ясні очі веселі стемніли, і стала вона похмура, як її мати», котру «якась хмара повила... навіки». Отже, передчасно, ще змолоду старіє кріпачка. Змолоду ста­ріє! — вдумайтеся тільки в зміст цієї фрази.

«Щире, кипляче» серце Насті не могло знести щоденної наруги та катувань, і кріпачка вирішила сама здобути собі волю. Та нерівні були сили в цій боротьбі, і хоч виборола Настя волю, та дісталася вона їй дорогою ціною — ціною життя. Отже, у цих оповіданнях переконливо показано, що під'яремне становище спотворює людину. І навпаки: воля об­лагороджує. Кріпачка Чайчиха (мати Насті) постійно «непри­мітна, покірна, брови здвигнуті, чорні очі ямкуваті, огнем блискотючі». Коли ж оповідачка глянула на цю жінку вже вільну, то вперше побачила, «які в неї очі добрі, який усміх ласкавий», наче то не Чайчиха «мовчуща, понура», а зовсім інша, значно молодша жінка.

«Як свічка», стануло життя покаліченого на війні Василька з оповідання «Два сини», який у перший день повернення з війська сказав матері найстрашніші для неї слова: «Я, мамо, до вас умирати прийшов!» Уявіть собі, як було слухати таке матері-вдові, та ще й від єдиного сина, бо другого, Андрія, на війні скосила ворожа куля. Трагедія одинокої матері, як і Шевченкової «Сови», кричить розпукою з оцих простих, тихо

304

вимовлених слів: «Тільки мені й потіхи, що коли присняться мої діти. Як живії, вони стоять перед душею моєю. Проки­нусь — пусто!»

Василька покалічено фізично. Та наскільки жахливішим є моральне каліцтво! Наприклад, дівчину-кріпачку Одарку з од­нойменного оповідання п'ятнадцятирічною дівчиною примуси­ли стати покоївкою. Розпусник-кріпосник звів Одарку, а потім uof фував її своїй невістці. Мов якусь річ. Від образ, від постійних знущань панів Одарка захворіла і невдовзі померла.