Запитання і завдання

1. Які з подій Кулішевого життя є, на вашу думку, визначальними?

2. Приготуйтеся докладно розповісти про взаємини Пантелеймона Куліша з Тарасом Шевченком. Що випливає з цих взаємин?

3. Які факти засвідчують велику обдарованість Пантелеймона Олександро­вича, його невсипущість і різнобічну діяльність?

4. За що Україна має бути вдячна Кулішеві? .

5. Прочитайте роман «Чорна рада».

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ , .

1. М. Жулинський. Пантелеймон Куліш // М. Жулинський. Із забуття — в безсмертя.— К., 1990.

2. Є. Нахлік. Пантелеймон Куліш // П. Куліш. Твори: У 2 Т.— Т.1.—

К., 1994.

^

279

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

Світогляд Куліша дуже складний. В його основі лежить, безперечно, ідеологія українського націоналізму, але є в ньому як козакофільські, так і антикозацькі мотиви, є, на жаль, і захоплення Петром І і Катериною II, на підставі чого видатний український вчений Сергій Єфремов назвав Куліша «дволиким Янусом». Чи мав він рацію?

Вичерпної відповіді на це запитання немає й досі. І все ж маємо підстави сказати, що Панько Куліш — «це обдарована особа, неповторна і трагічна, навіть трагікомічна, народник без народу, елітист без еліти, літератор без літератури, політик без політичного діяння» (Юрій Шерех).

Ще молодим в історичному нарисі «Книга о ділах народу українського і славного Війська козацького» (1843) Пантелей­мон Куліш висловив жаль з приводу занепаду нашого націо­нального життя, втрати історичної пам'яті, що вже само по собі є трагедією. Національна деградація чи не найстрашніша з усіх деградацій — соціальної, релігійної, політичної, мораль­ної. «З сотні українців,— пише Куліш,— може, один пам'ятає славу прадідів, занехаявши їхні звичаї й обряди, не вивчаючи своєї історії. А це національна зрада... Але настане час, коли імена наших славних лицарів, рокотання бандур і наша чудова мова воскресне, а народ стане господарем на своїй землі. Коли українці відчують свою душу, в них виростуть крила, відно­виться державність».

У 1846 р. Куліш публікує «Повість про український нарід», за котру його було покарано адміністративним засланням до Тули. У цьому творі читаємо: «Україна могла б стати самос­тійною, коли б не зрада української шляхти і не московська політика».

1863 рік. У львівській газеті «Слово» надрукований лист Куліша «Голос з України». «Москва,— писав автор,— горне під себе не тільки всю Русь, а й усю Слов'янщину... Москалі забули, що ті їх академії, якими вони так пишаються, засну­вали київські академіки. У Москві світло знань засвітили ми». Друга теза цього «листа» — єдність українських земель «Ук­раїна єдина — заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а у Львові та у Бескидах голос чути. Застогне Галицька Русь, а понад Дніпром у людей серце болить».

Від Куліша вимагали зректися національних патріотичних переконань. Коли письменник категорично відмовився, його звільнили з роботи, а шовіністична російська преса в особі імперських ідеологів Каткова і Аксакова ще довго цькувала його.

Куліш відповів на це чотирма творами: поемою «Іродова морока», поезією «Три брати», публіцистичними статтями «Герценів «Дзвін» та «Гадки про святкування осьмих роковин

280

ЦІевченкової смерті». То була відповідь, гідна великого сина великого народу. «Централізована напівдика російська держа­ва, створена кривавим мечем,— говориться у першій статті,— зайшла в непримиренну суперечність із ходою всесвітньої іс­торії, прогресом суспільно-політичної думки і тому невідворот­но вичерпує себе. Зверху донизу по всій Московщині бояться волі, правди і науки... це йде від тоталітарного мислення. А як наслідок — криваве придушення народовладдя, наприклад Запорозької республіки. Герцен — один із небагатьох росіян, не заражених великодержавним шовінізмом».

у другій статті читаємо: «Два потужні деспоти — лях і москаль — роздерли Україну навпіл. Це лукава політика, це наруга над правом. Скільки крові вицідив москаль з України!»

Цей же мотив містить вірш «Три брати». У брата, який вважає себе старшим, «в грудях... люте серце», він «п'є братню

кров».

Проте пізніше в поглядах Куліша відбулись певні зміни, які виявилися у тритомній «Истории воссоединения Руси» та низці віршів: «Гімн єдиному цареві», «Петро да Катерина», «Двоє предків», «К народным певцам». У них автор підносив двох російських царів як «велетнів руського духу», «просві­чених монархів», які начебто «спасли культурний світ од роз­бишак» (українських козаків), оспівував «полночных богаты­рей» — «орлов Екатерины». Тепер він стверджував, що «ко­заччина була нам на погибель, і не погибли ми тому, що братня Русь спромоглась на тверду законодавчу і виконавчу власть; тому й очуняли ми, отверезились під її протекцією». А Катерина, виявляється, «правильно зробила, зруйнувавши Запорозьку Січ», «премудро лютих злюк душила», оце «гніздо осине», яке «становило небезпеку для суспільства». Про лютого ката України Петра І, який, за образним висловом Шевченка, «розпинав нашу Україну», Куліш пише: «Ти наш! Без Тебе нам прийшлось би всім пропасти, без подвигів і праць твоїх великих».

Водночас у творах Куліша проглядає надія на реформи згори, на мирне співжиття українців з москалями і збереження національної своєрідності України в межах російсько-україн­ської чи всеслов'янської імперії. Зокрема, у вірші «Старорус — малорус до Нової, Великої Русі» сказано так: «Вкупі з вами в вольнім храмі заспіваєм», «Топімо ж у Дніпрі ненависть братню дику, сиорудьмо втрьох одну імперію велику».

На щастя, своїх ілюзій Куліш невдовзі позбувся. Глибоко вражений і обурений емським указом 1876 p., що був смертним вироком духовному життю українців, він пише у книзі-сповіді «Хуторская философия»: «Два народа (український і росій­ський — Б. С.) родственные по происхождению, но противо­положные по идеалам».

Новим спалахом проти російського шовінізму були вірші збірки «Хуторна поезія». Уже перший з них — «Історичне

281

L

оповідання» — є протестом проти варварського московського насильства над Україною. А у вірші «На незабудь року 1847» цареві Миколі І дано таку вбивчу характеристику:

Свободи ворог, ворог жизні, Ти був великий душогубець, Катюга розуму і мраколюбець.

Неприхованим закликом протидіяти «тиранському вбиван­ню національного духа» є «Зазивний лист до української ін­телігенції». Інакше і не скажеш, коли букварі й підручники дозволялося друкувати по-жмудськи, по-самоїдськи, по-тун-гузьки, а ось по-українськи — «строжайше запрещено».

«Шкода нам звати москаля дядьком,— писав Куліш,— бо він хоче, щоб ми забули, хто ми і яке наше національне право, хоче, щоб ми не мали в світі ні пуття, ні честі, ні поваги... Україна — це Старорущина, а Московія — то геть пізніше дер­жавне утворення. Наше слово загартоване в устах Олегів, Свя­тославів, Володимирів і ще тогді, як Москва і не наклюнулась».

Ця ж думка є провідною в передмові до поеми «Куліш у пеклі»: «Отечество наше — древня Русь Київська, родоначаль­ниця Руси Московської, так як і наша, староруська мова — родоначальниця мови й письменності спершу польської, а потім і московської».

У «Слов'янській оді» Куліш розвінчав панславізм як най-реакційніший вияв російського шовінізму. Царська імперія з її ненаситним експансіоністським устремлінням постає у вірші вселенською тюрмою народів:

Обманщице, кого ти не лестила, Кому м'яких не слала ти перин? Ще мало ти людей занапастила, Що вірили обіцянкам твоїм?

Святою ти себе провозгласила І небеса під себе осягла, А на землі — твоя нечиста сила Слав'янську кров сторіками лила.

Обняти світ залізними руками Силкуєшся, щоб людському уму Спорудити з продажними попами Вселенськую, безвихідну тюрму.

І всіх слов'ян скликаєш воєдино: Зливайтеся! Я — море, ви руч'ї. Корітеся і нахиляйте спини.

У мене ви дознаєте впокою, Як праведні у Бога за дверми: У багнищі стоячою водою Гнистимете з московськими людьми.

282

Українську національну ідею Пантелеймон Куліш утверджу­вав не лише в поетичних і публіцистичних творах, а й як науковець. Він створив самостійний український алфавіт, який точно відбиває звукову систему нашої мови. Створив Куліш і правопис, граматику, відому під назвою «кулішівка». За нор­мами цього правопису видавався журнал «Основа». Кулішева абетка і його «Українська граматика» засвідчили світові власне національне обличчя української культури, а в Україні це явище було очисною громовицею. У «Пояснювальній записці» до «Граматики» її творець писав: «Найперше діло в отця-матері повинно бути, щоб дитину своєю рідною мовою до розуму довести... З тих-бо письменних мало добра бува, що чужозем­цями через науку робляться і до свого рідного люду слова промовити по-своєму не вміють».

Цю ж думку поет культивує у віршах: «До рідного народу» («Єдиний скарб у тебе — рідна мова») та «До Ганни Барвінок»:

Так, ми на те у наш убогий мир прийшли, Щоб мову з мов людських, скалічену, забвенну, З народних уст узять і в перло возвести.

«Українська граматика» Куліша знаменувала собою відрод­ження освіти в Україні. Нею автор нагадував, що Україна має власну історію як держава з суцільною грамотністю своїх гро­мадян. Цей підручник з радістю зустріли всі свідомі українці, а Тарас Шевченко у «Щоденнику» записав: «Як чудово, ро­зумно й благородно складено цей новий буквар! Дай, Боже, щоб він прищепився в нашім біднім народі. Перший вільний промінь світла, спроможний проникнути в невольничу голову».

Куліш був переконаний, що тодішню Україну, яка так збайдужіла до своєї історії, мови, культури, буде «судити рідне слово», адже національний ренесанс неможливий без викори­стання рідної мови в усіх сферах життя.

Крім суто літературної, Куліш активно займався перек­ладацькою роботою: переклав українською мовою Біблію, «Га-млета», «Короля Ліра», «Ромео і Джульетту», «Макбета» та інші видатні твори світової літератури.

«Хоч же б і всі ви поробились письменними,— писав Панько Куліш, — а проте своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас буде громада шанована, і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не наложить».

Своє призначення українця і письменника Куліш вбачав у тому, щоб відродити українську націю, виховати свідомих гро­мадян.

Що було головною опорою світогляду Пантелеймона Куліша і основою його національної ідеї? Хутір. Це означає, що праця протиставлена розбишацтву, ледарюванню, порядок — анархії, освіта — неуцтву. Хутір означає цивілізацію й культуру зем­леробства, культуру побуту. Хутір — це бастіон утвердження всього національного — мови, етнопедагогіки, звичаїв, обря-

283

довості. Ось що можна вичитати у знаменитих кулішівських «Листах із хутора». Це збірка перших памфлетів в українській літературі. Ідея, яка пронизує цю збірку,— розвивати україн­ство, його культуру і свою національну цивілізацію на основі широкої освіти і поєднання здобутків світової науки й культури із збереженням власних традицій. Тоді українство ніколи не виродиться. За висунення такої системи поглядів видатний український поет і літературознавець Микола Зеров слушно назвав Куліша «піонером культури на Україні». Хуторянська філософія «несамовитого Панька» певною мірою була ілюзор­ною, тому спрацювала лише частково. Але в основному ця ідея була чистою, здоровою і глибоко національною. Речник цієї високої ідеї непохитно вірив, що прийде час, коли «зійде наше сонце, сонце духовної національної ідеї».

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. У чому суперечність світогляду Пантелеймона Куліша?

2. Як Куліш викрив імперську політику Росії щодо України?

3. Проаналізуйте «Слов'янську оду».

4. Як Куліш утверджував високу національну ідею в наукових працях?

5. Розкрийте концепцію хутора в системі національних поглядів письмен­ника.

ПРОЗА

«Страшно подумати,— писав Куліш у листі до відомого професора філології Осипа Бодянського,— що народ (україн­ський.— Б. С.), котрий настільки активно брав участь у подіях роду людського, не в змозі був розповісти про своє життя в історичному романі». Цю прогалину в українській історичній прозі, бодай частково, вирішив заповнити Пантелеймон Ку­ліш — і зробив це блискуче, доказом чого є його прозові твори 40-х pp. Йдеться передусім про роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія вісімдесят літ назад» — про останні часи геть­манщини, романтично-ідилічне оповідання «Орися», пронизане національним духом, поетикою народних казок та легенд. Це й нариси з історії України та оповідання «Січеві гості», «Мар­тин Гак» і «Брати».