
- •Народна драма
- •Запитання і завдання
- •«Слово про похід ігорів»
- •Запитання і завдання
- •Іван вишенський
- •2 Тут і далі уривки з послань Івана Вишенського подано в перекладах сучасною літературною мовою.
- •«Послання до єпископів»
- •Запитання і завдання
- •І под іменем всего войська в друк дарую.
- •Козацькі літописи
- •Драматургія
- •Запитання і завдання
- •«Сад божественних пісень»
- •Той, в кого совість, як чистий кришталь...
- •Значення творчості
- •Запитання і завдання
- •Запитання і завдання
- •Евей був парубок моторний і хлопець хоть куди козак...
- •Запитання і завдання
- •4 Тут всякії були цехмістри, і ратмани, і бургомістри,
- •Лубенський, Гадяцький, Полтавський,—
- •Він думав, мислив, умудрявся...
- •Для куль — то галушки сушили,
- •Запитання і завдання
- •«Наталка полтавка»
- •Власник, утримувач театру.
- •Втіху подай душі буремній, о ти, мій раю! о раю мій!
- •Запитання і завдання
- •«Маруся»
- •Сентименталізм. Художні особливості повісті
- •Гумор і сатира
- •Висновки
- •Запитання і завдання
- •Чи молитись, чи журитись,
- •Список рекомендованої літератури
- •Запитання і завдання
- •«Гамалія.»
- •«Гайдамаки»
- •1. Єсть у мене діти,
- •А Ярема — страшно глянуть —
- •Запитання і завдання
- •Драматургія
- •1 Гротеск — художній прийом, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного.
- •«Заповіт»
- •«Кавказ»
- •1905 Рік. Індустріальний Харків. Вулицями міста колонами йдуть робітники і співають:
- •«Великий льох»
- •1 Космополітизм -- теорія, що проповідує байдуже ставлення до вітчизни і свого народу, обстоює необхідність заміни національного громадянства світовим.
- •Запитання і завдання
- •«Мені однаково...»
- •Поезія періоду заслання
- •Творчість після заслання (1857—1861 pp.)
- •«Я не нездужаю, нівроку...»
- •За що ж тебе, світе-брате, в своїй добрій, теплій хаті
- •Мрії про нове суспільство
- •З своїм дитяточком малим.
- •Андалькова — у" поле, у" слезах,
- •Що він нам дав, як стяг, на боротьбу,
- •Запитання і завдання
- •Запитання і завдання
- •«Чорна рада»
- •Запитання і завдання
- •Може, чиє ще не спідлене серце
- •Запитання і завдання
- •Творчість
- •«Народні оповідання»
- •«Сестра»
- •«Інститутка»
- •«Кармелюк»
- •Запитання і завдання
- •Запитання і завдання
- •Навчила мене співаночок
- •Кріс, ти був батько, воля — мати, Зелений гай — і школа й хата...
- •Запитання і завдання
- •Українська література другої і третьої чверті XIX століття
Запитання і завдання
1. Які з подій Кулішевого життя є, на вашу думку, визначальними?
2. Приготуйтеся докладно розповісти про взаємини Пантелеймона Куліша з Тарасом Шевченком. Що випливає з цих взаємин?
3. Які факти засвідчують велику обдарованість Пантелеймона Олександровича, його невсипущість і різнобічну діяльність?
4. За що Україна має бути вдячна Кулішеві? .
5. Прочитайте роман «Чорна рада».
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ , .
1. М. Жулинський. Пантелеймон Куліш // М. Жулинський. Із забуття — в безсмертя.— К., 1990.
2. Є. Нахлік. Пантелеймон Куліш // П. Куліш. Твори: У 2 Т.— Т.1.—
К., 1994.
^
279
УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША
Світогляд Куліша дуже складний. В його основі лежить, безперечно, ідеологія українського націоналізму, але є в ньому як козакофільські, так і антикозацькі мотиви, є, на жаль, і захоплення Петром І і Катериною II, на підставі чого видатний український вчений Сергій Єфремов назвав Куліша «дволиким Янусом». Чи мав він рацію?
Вичерпної відповіді на це запитання немає й досі. І все ж маємо підстави сказати, що Панько Куліш — «це обдарована особа, неповторна і трагічна, навіть трагікомічна, народник без народу, елітист без еліти, літератор без літератури, політик без політичного діяння» (Юрій Шерех).
Ще молодим в історичному нарисі «Книга о ділах народу українського і славного Війська козацького» (1843) Пантелеймон Куліш висловив жаль з приводу занепаду нашого національного життя, втрати історичної пам'яті, що вже само по собі є трагедією. Національна деградація чи не найстрашніша з усіх деградацій — соціальної, релігійної, політичної, моральної. «З сотні українців,— пише Куліш,— може, один пам'ятає славу прадідів, занехаявши їхні звичаї й обряди, не вивчаючи своєї історії. А це національна зрада... Але настане час, коли імена наших славних лицарів, рокотання бандур і наша чудова мова воскресне, а народ стане господарем на своїй землі. Коли українці відчують свою душу, в них виростуть крила, відновиться державність».
У 1846 р. Куліш публікує «Повість про український нарід», за котру його було покарано адміністративним засланням до Тули. У цьому творі читаємо: «Україна могла б стати самостійною, коли б не зрада української шляхти і не московська політика».
1863 рік. У львівській газеті «Слово» надрукований лист Куліша «Голос з України». «Москва,— писав автор,— горне під себе не тільки всю Русь, а й усю Слов'янщину... Москалі забули, що ті їх академії, якими вони так пишаються, заснували київські академіки. У Москві світло знань засвітили ми». Друга теза цього «листа» — єдність українських земель «Україна єдина — заспіває наш брат за Дунаєм або під Полтавою, а у Львові та у Бескидах голос чути. Застогне Галицька Русь, а понад Дніпром у людей серце болить».
Від Куліша вимагали зректися національних патріотичних переконань. Коли письменник категорично відмовився, його звільнили з роботи, а шовіністична російська преса в особі імперських ідеологів Каткова і Аксакова ще довго цькувала його.
Куліш відповів на це чотирма творами: поемою «Іродова морока», поезією «Три брати», публіцистичними статтями «Герценів «Дзвін» та «Гадки про святкування осьмих роковин
280
ЦІевченкової смерті». То була відповідь, гідна великого сина великого народу. «Централізована напівдика російська держава, створена кривавим мечем,— говориться у першій статті,— зайшла в непримиренну суперечність із ходою всесвітньої історії, прогресом суспільно-політичної думки і тому невідворотно вичерпує себе. Зверху донизу по всій Московщині бояться волі, правди і науки... це йде від тоталітарного мислення. А як наслідок — криваве придушення народовладдя, наприклад Запорозької республіки. Герцен — один із небагатьох росіян, не заражених великодержавним шовінізмом».
у другій статті читаємо: «Два потужні деспоти — лях і москаль — роздерли Україну навпіл. Це лукава політика, це наруга над правом. Скільки крові вицідив москаль з України!»
Цей же мотив містить вірш «Три брати». У брата, який вважає себе старшим, «в грудях... люте серце», він «п'є братню
кров».
Проте пізніше в поглядах Куліша відбулись певні зміни, які виявилися у тритомній «Истории воссоединения Руси» та низці віршів: «Гімн єдиному цареві», «Петро да Катерина», «Двоє предків», «К народным певцам». У них автор підносив двох російських царів як «велетнів руського духу», «просвічених монархів», які начебто «спасли культурний світ од розбишак» (українських козаків), оспівував «полночных богатырей» — «орлов Екатерины». Тепер він стверджував, що «козаччина була нам на погибель, і не погибли ми тому, що братня Русь спромоглась на тверду законодавчу і виконавчу власть; тому й очуняли ми, отверезились під її протекцією». А Катерина, виявляється, «правильно зробила, зруйнувавши Запорозьку Січ», «премудро лютих злюк душила», оце «гніздо осине», яке «становило небезпеку для суспільства». Про лютого ката України Петра І, який, за образним висловом Шевченка, «розпинав нашу Україну», Куліш пише: «Ти наш! Без Тебе нам прийшлось би всім пропасти, без подвигів і праць твоїх великих».
Водночас у творах Куліша проглядає надія на реформи згори, на мирне співжиття українців з москалями і збереження національної своєрідності України в межах російсько-української чи всеслов'янської імперії. Зокрема, у вірші «Старорус — малорус до Нової, Великої Русі» сказано так: «Вкупі з вами в вольнім храмі заспіваєм», «Топімо ж у Дніпрі ненависть братню дику, сиорудьмо втрьох одну імперію велику».
На щастя, своїх ілюзій Куліш невдовзі позбувся. Глибоко вражений і обурений емським указом 1876 p., що був смертним вироком духовному життю українців, він пише у книзі-сповіді «Хуторская философия»: «Два народа (український і російський — Б. С.) родственные по происхождению, но противоположные по идеалам».
Новим спалахом проти російського шовінізму були вірші збірки «Хуторна поезія». Уже перший з них — «Історичне
281
L
Свободи ворог, ворог жизні, Ти був великий душогубець, Катюга розуму і мраколюбець.
Неприхованим закликом протидіяти «тиранському вбиванню національного духа» є «Зазивний лист до української інтелігенції». Інакше і не скажеш, коли букварі й підручники дозволялося друкувати по-жмудськи, по-самоїдськи, по-тун-гузьки, а ось по-українськи — «строжайше запрещено».
«Шкода нам звати москаля дядьком,— писав Куліш,— бо він хоче, щоб ми забули, хто ми і яке наше національне право, хоче, щоб ми не мали в світі ні пуття, ні честі, ні поваги... Україна — це Старорущина, а Московія — то геть пізніше державне утворення. Наше слово загартоване в устах Олегів, Святославів, Володимирів і ще тогді, як Москва і не наклюнулась».
Ця ж думка є провідною в передмові до поеми «Куліш у пеклі»: «Отечество наше — древня Русь Київська, родоначальниця Руси Московської, так як і наша, староруська мова — родоначальниця мови й письменності спершу польської, а потім і московської».
У «Слов'янській оді» Куліш розвінчав панславізм як най-реакційніший вияв російського шовінізму. Царська імперія з її ненаситним експансіоністським устремлінням постає у вірші вселенською тюрмою народів:
Обманщице, кого ти не лестила, Кому м'яких не слала ти перин? Ще мало ти людей занапастила, Що вірили обіцянкам твоїм?
Святою ти себе провозгласила І небеса під себе осягла, А на землі — твоя нечиста сила Слав'янську кров сторіками лила.
Обняти світ залізними руками Силкуєшся, щоб людському уму Спорудити з продажними попами Вселенськую, безвихідну тюрму.
І всіх слов'ян скликаєш воєдино: Зливайтеся! Я — море, ви руч'ї. Корітеся і нахиляйте спини.
У мене ви дознаєте впокою, Як праведні у Бога за дверми: У багнищі стоячою водою Гнистимете з московськими людьми.
282
Українську національну ідею Пантелеймон Куліш утверджував не лише в поетичних і публіцистичних творах, а й як науковець. Він створив самостійний український алфавіт, який точно відбиває звукову систему нашої мови. Створив Куліш і правопис, граматику, відому під назвою «кулішівка». За нормами цього правопису видавався журнал «Основа». Кулішева абетка і його «Українська граматика» засвідчили світові власне національне обличчя української культури, а в Україні це явище було очисною громовицею. У «Пояснювальній записці» до «Граматики» її творець писав: «Найперше діло в отця-матері повинно бути, щоб дитину своєю рідною мовою до розуму довести... З тих-бо письменних мало добра бува, що чужоземцями через науку робляться і до свого рідного люду слова промовити по-своєму не вміють».
Цю ж думку поет культивує у віршах: «До рідного народу» («Єдиний скарб у тебе — рідна мова») та «До Ганни Барвінок»:
Так, ми на те у наш убогий мир прийшли, Щоб мову з мов людських, скалічену, забвенну, З народних уст узять і в перло возвести.
«Українська граматика» Куліша знаменувала собою відродження освіти в Україні. Нею автор нагадував, що Україна має власну історію як держава з суцільною грамотністю своїх громадян. Цей підручник з радістю зустріли всі свідомі українці, а Тарас Шевченко у «Щоденнику» записав: «Як чудово, розумно й благородно складено цей новий буквар! Дай, Боже, щоб він прищепився в нашім біднім народі. Перший вільний промінь світла, спроможний проникнути в невольничу голову».
Куліш був переконаний, що тодішню Україну, яка так збайдужіла до своєї історії, мови, культури, буде «судити рідне слово», адже національний ренесанс неможливий без використання рідної мови в усіх сферах життя.
Крім суто літературної, Куліш активно займався перекладацькою роботою: переклав українською мовою Біблію, «Га-млета», «Короля Ліра», «Ромео і Джульетту», «Макбета» та інші видатні твори світової літератури.
«Хоч же б і всі ви поробились письменними,— писав Панько Куліш, — а проте своєї мови рідної і свого рідного звичаю вірним серцем держітеся. Тоді з вас буде громада шанована, і вже на таку громаду ніхто своєї лапи не наложить».
Своє призначення українця і письменника Куліш вбачав у тому, щоб відродити українську націю, виховати свідомих громадян.
Що було головною опорою світогляду Пантелеймона Куліша і основою його національної ідеї? Хутір. Це означає, що праця протиставлена розбишацтву, ледарюванню, порядок — анархії, освіта — неуцтву. Хутір означає цивілізацію й культуру землеробства, культуру побуту. Хутір — це бастіон утвердження всього національного — мови, етнопедагогіки, звичаїв, обря-
283
довості. Ось що можна вичитати у знаменитих кулішівських «Листах із хутора». Це збірка перших памфлетів в українській літературі. Ідея, яка пронизує цю збірку,— розвивати українство, його культуру і свою національну цивілізацію на основі широкої освіти і поєднання здобутків світової науки й культури із збереженням власних традицій. Тоді українство ніколи не виродиться. За висунення такої системи поглядів видатний український поет і літературознавець Микола Зеров слушно назвав Куліша «піонером культури на Україні». Хуторянська філософія «несамовитого Панька» певною мірою була ілюзорною, тому спрацювала лише частково. Але в основному ця ідея була чистою, здоровою і глибоко національною. Речник цієї високої ідеї непохитно вірив, що прийде час, коли «зійде наше сонце, сонце духовної національної ідеї».
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. У чому суперечність світогляду Пантелеймона Куліша?
2. Як Куліш викрив імперську політику Росії щодо України?
3. Проаналізуйте «Слов'янську оду».
4. Як Куліш утверджував високу національну ідею в наукових працях?
5. Розкрийте концепцію хутора в системі національних поглядів письменника.
ПРОЗА
«Страшно подумати,— писав Куліш у листі до відомого професора філології Осипа Бодянського,— що народ (український.— Б. С.), котрий настільки активно брав участь у подіях роду людського, не в змозі був розповісти про своє життя в історичному романі». Цю прогалину в українській історичній прозі, бодай частково, вирішив заповнити Пантелеймон Куліш — і зробив це блискуче, доказом чого є його прозові твори 40-х pp. Йдеться передусім про роман «Михайло Чарнишенко, або Малоросія вісімдесят літ назад» — про останні часи гетьманщини, романтично-ідилічне оповідання «Орися», пронизане національним духом, поетикою народних казок та легенд. Це й нариси з історії України та оповідання «Січеві гості», «Мартин Гак» і «Брати».