Іван вишенський

Біографічних відомостей про Івана Вишенсь-Штрихи кого збереглося дуже мало. Невідомі навіть я життєпису точні дати його народження й смерті. Наро­дився він між 1545 — 1550 pp. в містечку Судова Вишня, що недалеко від Дрогобича на Львівщині. Хто були його батьки, як проходило дитинство, де і в кого здобув освіту — теж невідомо.

Вишенський у зрілому віці жив у різних містах Галичини, Поділля, Волині, зокрема в Луцьку і Острозі при дворі князя Острозького. У віці ЗО— 35 років Іван з Вишні, як він сам себе звав, несподівано постригся в ченці й оселився в Греції на Афоні. Коріння цього вчинку оповиті вічною таємницею. Ми можемо тільки здогадуватись, що коли на такий рішучий крок, тобто на повне зречення всіх принад земного життя, зважується людина буйного темпераменту, великого життєлюбства й невсипущої енергії (а саме таким був Іван Вишенський), то мусило в його житті статись щось надзви­чайне, може, нещасливе кохання. У статті «Іван Вишен­ський, його час і письменницька діяльність» Іван Франко писав: «Він покинув панський двір, і службу й достаток, покинув товариство розумних та освічених людей, одним сло­вом, покинув усе, що в життю дороге чоловікові, і пішов робити таку службу, яка йому в ту пору для загальної справи видавалася найкориснішою, пішов служити тій справі молит­вою і словом».

На Афоні Вишенський пробув більше сорока років, жив у кількох монастирях, потім осів у самітному скиті¹ серед лісу, заховавшись від усього світу, та ще й дав обітницю мовчання. Дав, та не дотримав слова, хоч твердого характеру і стійким у переконаннях був. Не дотримав обітниці й заговорив, бо відчув нестерпну тугу за покинутим краєм. Любов до батькі­вщини перемогла релігійний фанатизм. У кожного, хто при­бував з України, скитник докладно розпитував про життя земляків і, дізнавшись про знущання шляхти й ксьондзів над народом, написав «Послання до всіх, в Лядській землі живу­щих», за ним — друге, третє... Його полум'яні послання, надіслані в Україну, швидко стають популярними і поширю­ються в рукописних списках; надруковане було тільки одне. А чому — легко зрозуміти, якщо прочитати хоча б одне з них: Брестська унія трактується в них як насильство й ошу­канство.

На заклик братств Вишенський прибуває в Україну, багато подорожує, пише нові твори. За щирість і правдивість, за безстрашну прямоту, з якою він викривав панівну верхівку, ^и незганьблене сумління його дуже любили.

Скит —

'Полеміка — суперечка з приводу якогось важливого питання.

житло християнського ченця-пустельника.

46

47

Через два роки Вишенський повернувся на Афон, наказав себе замурувати в кам'яній печері. У 20-х роках XVII ст. в голоді, молінні й роздумах помер цей аскет, письменник і політичний борець. «Була се натура проста й сильна, що не вміла кривити душею... Яка то щира і сміла душа і яке живе та міцне слово були у нашого письменника!» — із захопленням відгукнувся про нього Іван Франко.

Іван Вишенський писав послання і полемічні Творчість трактати¹, в яких обстоював життєві інтереси

народу, викривав жорстоких панів та єпис­копів, мріяв про справедливий суспільний лад.

Найвизначніші твори Вишенського — це вже згадуване «По­слання до всіх, в Лядській землі живущих», «Послання до князя Острозького», «Послання до єпископів», «Викриття ди-явола-світодержця» та інші.

«ПОСЛАННЯ ДО ВСІХ,

В ЛЯДСЬКІЙ ЗЕМЛІ ЖИВУЩИХ»

(«ТОБІ, КОТРИЙ МЕШКАЄ В ЗЕМЛІ,

ЩО ЗВЕТЬСЯ ПОЛЬСЬКА»)

Головною темою цього першого твору Івана Вишенського, який має підпис «Іван, чернець з Вишні, від святої Афонської гори», є зображення занепаду релігійності й моралі в Польській державі. Автор вважає своїм громадянським обов'язком звер­нутися до всіх українців, литовців, поляків, що живуть на території Речі Посполитої. Вихідною позицією послання є плач, стогін і волання землі. Це дає полемістові право поставити запитання: «Де-бо нині в Лядській землі віра, де надія, де любов, де правда і справедливість суду, де покора, де єван­гельські заповіді, де благоговійне і благочестиве християн­ство?»² У цьому розгорнутому риторичному питанні вже міс­титься відповідь: нічого з переліченого тут не залишилося. Далі автор називає причини духовного занепаду народів Речі Посполитої: «священики офірують черевом, а не духом. Пани починилися над своїми підлеглими вищими від Бога...» Пов­сюдно запанували «гордість, хитрість, махлярство й лиходій­ство... Замість правди панують брехня, кривда, облудність, наклепи, лицемірство, облесність і насильство антихристове. Замість віри, надії й любові панують безвір'я, відчай, нена­висть, заздрість і мерзота. А замість доброчесного життя — розпуста, плюгавство й нечистота гидка панує».

Чи ж може порядна людина, істинно віруюча, миритися з оцим масовим занепадом моралі? Ні, не може. Що ж робити?

'Трактат — наукова праця, де докладно розглянуто якесь конкретне питання чи окрему проблему.