Андалькова — у" поле, у" слезах,

Церневым гасцінцам.

Цей уривок з поеми класика білоруської літератури Янки Купали «Тарасова доля» є переконливим свідченням близькості Шевченкових творів білоруському народові. Вирішальну роль відіграли ці твори в житті видатного білоруського поета Якуба Коласа. «Почав я писати вірші,— признавався він,— після того як прочитав «Кобзаря». Український народний поет, його мова викликали у мене любов до рідної, білоруської...»

Шевченка справедливо називають поетом слова, пензля й співу. Під впливом його живописного слова в нашій уяві по­стають яскраві картини, образи, а саме слово звучить, як пісня. Тому й належить він до числа наймузикальніших поетів світу. Доказом цього є дивовижний факт: переважна більшість пое­тичних творів великого Кобзаря дістала друге, музичне життя. На тексти й мотиви «Кобзаря» сотні композиторів світу ство­рили близько 500 творів (а весь «Кобзар» нараховує 227 назв). Засобами малярства, графіки, скульптури образ Шевченка та героїв його творів змалювали сотні митців.

Творчість Тараса Шевченка має не тільки літературно-ми­стецьке, а й величезне суспільне значення, бо вона сприяла

270

поступу й перебудові суспільства. Наприклад, студенти, ув'яз­нені в Кронштадтській фортеці, не раз співали початок «Єре­тика». Шевченкова муза з новою силою зазвучала в тривожні 1941—1945 роки. З фронту на адресу редакцій надходили численні листи з одним і тим же проханням: «Надішліть, будь ласка, «Кобзар».

Життя і творчість великого Кобзаря є для нас своєрідним моральним кодексом, твори Шевченка роблять людей кращими, ласкавішими, доброзичливішими. «Твори Шевченка,— говорив Костянтин Станіславський,— вічно будитимуть у серцях людей благородні, великі почуття». «Ми переконані,— писав Павло Грабовський,-- Іцо один спогад про подібних людей здатний звеличити і облагородити нашу душу. Без таких людей давним-давно зачерствіло б людське серце і заглохла б нива життя». Царизм репресіями прагнув зупинити потік народної шани й любові до великого сина України, а вийшло Вшанування навпаки. З 1918 року вшанування пам'яті пам'яті великого Кобзаря 9 березня стало в нашій країні щорічним і всенародним. Відкрито па­м'ятники поетові в Києві, Каневі, Харкові та в інших містах України, могилу великого Тараса оголошено заповідником, ім'я Шевченка присвоєно Київському університетові, театрові опери та балету; масовими тиражами видаються його твори, відкрито Державний музей Т. Г. Шевченка, його ім'я присвоєно навчальним закладам і науковим установам, вулицям, бульва­рам, площам, пароплавам...

Починаючи з 1962 року, щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури і мистецтва. За цей час почесного звання шевченківського лау­реата удостоєні Павло Тичина, Олесь Гончар, Павло Заг-ребельний, Володимир Сосюра, Микола Бажан, Григір Тютюн­ник, Юрій Збанацький, Платон Майборода, Станіслав Людке-вич, Олена Кульчицька, Андрій Малишко, Василь Касіян, Іван Драч, Леонід Новиченко, Дмитро Павличко, Микола Він-грановський, Василь Стус, Борис Антоненко-Давидович, Ми­кола Жулинський, Роман Лубківський, Ліна Костенко та інші митці. За рішенням ЮНЕСКО, ювілеї Т. Г. Шевченка відзна­чалися в усіх державах світу, в багатьох із них вийшли пе­реклади « Кобзаря ».

Кожний, хто глибоко вивчає творчість великого сина України,

неминуче переконується, що має вона світове

Світове значення. Ось кілька висловлювань з цього

значення приводу: «Завдяки Шевченкові скарби укра-

творчості їнської душі повною річкою влилися в загаль­ний потік людської культури» (Луначарсь-кий); «Тарас Шевченко не має собі рівних у світовій літературі» (Курелла, Німеччина); «Його геній розрісся, як дерево, прос­тягнувши крону над віками» (Камілар, Румунія); «Поки б'ють­ся серця людей, звучатиме і голос Шевченка» (Хікмет, Туреч-

271

і

чина); «Він був найбільш народним поетом з усіх великих поетів світу. Поезія Шевченка була явищем єдиним і непов­торним. Немає для неї відповідника в світовій літературі» (Якубець, Польща).

Інколи справедливо зауважують, що революційно-демокра­тичних письменників у XIX ст. було не так уже й мало, проте жоден з них не піднявся до таких вершин шани і любові народу, як Шевченко. У своїх творах він випромінював на .скривджених всю силу великої любові, цілий океан ніжності, а трагедію сироти чи вдови підносив до рівня світової трагедії.

«Кобзар» знаменував собою демократизацію світової літера­тури, бо з його сторінок чи не вперше заговорили цілі соціальні материки, які залишалися невідомими для елітарної культу­ри — і це було одкровенням.

Своїм полум'яним словом Тарас Шевченко кував братерство слов'янських народів, про що пророчо писав Михайло Старицький:

І заповіт братерства та любові,