
- •Народна драма
- •Запитання і завдання
- •«Слово про похід ігорів»
- •Запитання і завдання
- •Іван вишенський
- •2 Тут і далі уривки з послань Івана Вишенського подано в перекладах сучасною літературною мовою.
- •«Послання до єпископів»
- •Запитання і завдання
- •І под іменем всего войська в друк дарую.
- •Козацькі літописи
- •Драматургія
- •Запитання і завдання
- •«Сад божественних пісень»
- •Той, в кого совість, як чистий кришталь...
- •Значення творчості
- •Запитання і завдання
- •Запитання і завдання
- •Евей був парубок моторний і хлопець хоть куди козак...
- •Запитання і завдання
- •4 Тут всякії були цехмістри, і ратмани, і бургомістри,
- •Лубенський, Гадяцький, Полтавський,—
- •Він думав, мислив, умудрявся...
- •Для куль — то галушки сушили,
- •Запитання і завдання
- •«Наталка полтавка»
- •Власник, утримувач театру.
- •Втіху подай душі буремній, о ти, мій раю! о раю мій!
- •Запитання і завдання
- •«Маруся»
- •Сентименталізм. Художні особливості повісті
- •Гумор і сатира
- •Висновки
- •Запитання і завдання
- •Чи молитись, чи журитись,
- •Список рекомендованої літератури
- •Запитання і завдання
- •«Гамалія.»
- •«Гайдамаки»
- •1. Єсть у мене діти,
- •А Ярема — страшно глянуть —
- •Запитання і завдання
- •Драматургія
- •1 Гротеск — художній прийом, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного.
- •«Заповіт»
- •«Кавказ»
- •1905 Рік. Індустріальний Харків. Вулицями міста колонами йдуть робітники і співають:
- •«Великий льох»
- •1 Космополітизм -- теорія, що проповідує байдуже ставлення до вітчизни і свого народу, обстоює необхідність заміни національного громадянства світовим.
- •Запитання і завдання
- •«Мені однаково...»
- •Поезія періоду заслання
- •Творчість після заслання (1857—1861 pp.)
- •«Я не нездужаю, нівроку...»
- •За що ж тебе, світе-брате, в своїй добрій, теплій хаті
- •Мрії про нове суспільство
- •З своїм дитяточком малим.
- •Андалькова — у" поле, у" слезах,
- •Що він нам дав, як стяг, на боротьбу,
- •Запитання і завдання
- •Запитання і завдання
- •«Чорна рада»
- •Запитання і завдання
- •Може, чиє ще не спідлене серце
- •Запитання і завдання
- •Творчість
- •«Народні оповідання»
- •«Сестра»
- •«Інститутка»
- •«Кармелюк»
- •Запитання і завдання
- •Запитання і завдання
- •Навчила мене співаночок
- •Кріс, ти був батько, воля — мати, Зелений гай — і школа й хата...
- •Запитання і завдання
- •Українська література другої і третьої чверті XIX століття
«Я не нездужаю, нівроку...»
В останні роки життя соціальний зір Шевченка був особливо гострим, а його революційна пристрасть — особливо бурхливою. Чи не найповніше це виявилось у вірші «Я не нездужаю, нівроку...», написаному наприкінці 1858 р. То був час, коли найважливішою проблемою суспільного життя в Росії було скасування кріпацтва. Шевченко, як і його побратими-росіяни з революційно-демократичного табору Чернишевський, Добролюбов, Герцен, боролися за повне визволення селянства.
Коли читаєш поезію «Я не нездужаю, нівроку...», в уяві постають дорогі риси рідного Тараса — замисленого, зажуреного й чимось надзвичайно стривоженого. Очевидно, поета щось мучить, від чогось він неспокійний і напружено шукає виходу. З перших слів вірша ліричний герой говорить, що з ним щось діється: хоч він і здоровий, та на серці в нього тривожно, а чому — ще сам не знає. Його «серце жде чогось» і дуже болить, його внутрішнє око вже прозріває, але що саме бачить — ще не знає. Нам теж невідома причина страждань ліричного героя, але вони висловлені так задушевно-довірливо, що відразу викликають співчуття. Оцю скаргу на гострий душевний біль, сердечну тривогу-передчуття, отой важкий стан
242
душі героя передано метафорою фольклорного походження сер ие плаче. Настрій гострого відчуття тривоги створює повторення дієслова болить, сполучник і, а найбільше — порівняння мов негодована дитина. Хто хоч раз чув, як кричить вчасно не нагодоване немовля, збагне розпуку душі, глибину ридань поетового серця. Завдяки цим прийомам хвилювання ліричного героя передається читачам.
Шукаючи відповіді на запитання, чого ж крається його душа, автор приходить до висновку, що так бентежно все єство його очікує волі. Адже воля рідного народу для Шевченка — найпалкіше бажання, заповітна мрія, здійсненню якої він присвятив своє життя. Тому й хвилюється поет, тому й не спиться йому ночами.
Сподіваючись волі, можна дочекатися «лихої, тяжкої години». Цими двома епітетами якнайкраще передано облудність реформи, що її готували пани, ними розвінчано «куцу волю», як потім назвав народ скасування кріпацтва. А ось і сама відповідь:
Добра не жди, Не жди сподіваної волі — Вона заснула: цар Микола ' '"•' її приспав.
'/:
»• Ясніше й сміливіше не скажеш: від царя та поміщиків не сподівайтеся волі. Навпаки, вони все зробили для того, щоб її задушити. І щоб не було в читачів жодних сумнівів у тому, хто є головним винуватцем горя народного, поет — перший у художній літературі — без вагань вказує: цар Микола. Це — громадянська мужність. Проте Шевченкова сміливість сягає ще далі: він з пристрастю трибуна звертається до уярмлених із закликом:
А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру —
Та й заходиться вже будить.
Ось відповідь на запитання: що робити? Ця відповідь вибухнула з глибин наболілого серця Кобзаря. І хоч уже в «Гайдамаках», а потім у «Неофітах» образом свячених ножів, мечів та обуха, яким уб'ють царя, було сказано чимало, але то не були прямі заклики. А тут недвозначний наказ народові: гартувати бойовий дух, готуватися до революції. Алегорія сталити обух і гострити сокиру була зрозуміла всім. Вірш був написаний Шевченком як відгук на підготовку царським урядом селянської реформи. На противагу лібералам, які покладали надії на цю реформу, Шевченко розумів облудність царських обіцянок. Не реформа, а селянська революція — у цьому провідна ідея вірша «Я не нездужаю, нівроку...». Якщо ж до
243
цього заклику не прислухаються, гнобителям вдасться остаточно приспати волю, обдурити народ. Лицемірно вдаючи, що роблять все для блага народного, пани і далі будуть на крові трударів «храми, палати мурувать», а з нікчемним царем завжди знайдуть спільну мову, бо він же сет (свій у народній мові означає: кревний, свояк).
Про те, що образ сокири в творах Шевченка не має нічого спільного з отим усеросійським закликом «К топору зовите Русь!», свідчать, зокрема, оці слова:
Минуло все, та не пропало. Остались шашелі: гризуть, Жеруть і тлять старого дуба. А од коріння тихо, любо Зелені парості ростуть. І виростуть. І без сокири»
У цьому образі старого дуба, що з нього, точеного шашелями, виростають зелені парості невичерпного, незнищенного і переможного життя, — на думку Євгена Маланюка, — сконцентрована вся органічна філософія Шевченка.
f~, . ~І Світе тихий'»
Якщо в поезії «Я не нездужаю, нівроку...» йшлося про знищення старого світу, то у вірші *Світе ясний! Світе тихий!» — про те, яким буде нове суспільство. За жанром це ліричний роздум про долю рідного краю, про сучасне і майбутнє людства. Початкове звертання до «світу-брата», тобто до народу, — проникливе і зворушливе. Тарас Шевченко непохитно вірить у силу, кремінну міць народу, його світлий розум, волелюбність, чисті поривання до правди. Цю віру підкреслюють позитивні епітети: ясний, тихий, вольний, несповитий.
Благоговіння поета перед величчю народного духу переходить в зойк болю: