
- •Народна драма
- •Запитання і завдання
- •«Слово про похід ігорів»
- •Запитання і завдання
- •Іван вишенський
- •2 Тут і далі уривки з послань Івана Вишенського подано в перекладах сучасною літературною мовою.
- •«Послання до єпископів»
- •Запитання і завдання
- •І под іменем всего войська в друк дарую.
- •Козацькі літописи
- •Драматургія
- •Запитання і завдання
- •«Сад божественних пісень»
- •Той, в кого совість, як чистий кришталь...
- •Значення творчості
- •Запитання і завдання
- •Запитання і завдання
- •Евей був парубок моторний і хлопець хоть куди козак...
- •Запитання і завдання
- •4 Тут всякії були цехмістри, і ратмани, і бургомістри,
- •Лубенський, Гадяцький, Полтавський,—
- •Він думав, мислив, умудрявся...
- •Для куль — то галушки сушили,
- •Запитання і завдання
- •«Наталка полтавка»
- •Власник, утримувач театру.
- •Втіху подай душі буремній, о ти, мій раю! о раю мій!
- •Запитання і завдання
- •«Маруся»
- •Сентименталізм. Художні особливості повісті
- •Гумор і сатира
- •Висновки
- •Запитання і завдання
- •Чи молитись, чи журитись,
- •Список рекомендованої літератури
- •Запитання і завдання
- •«Гамалія.»
- •«Гайдамаки»
- •1. Єсть у мене діти,
- •А Ярема — страшно глянуть —
- •Запитання і завдання
- •Драматургія
- •1 Гротеск — художній прийом, що ґрунтується на свідомому перебільшенні, контрастах трагічного й комічного.
- •«Заповіт»
- •«Кавказ»
- •1905 Рік. Індустріальний Харків. Вулицями міста колонами йдуть робітники і співають:
- •«Великий льох»
- •1 Космополітизм -- теорія, що проповідує байдуже ставлення до вітчизни і свого народу, обстоює необхідність заміни національного громадянства світовим.
- •Запитання і завдання
- •«Мені однаково...»
- •Поезія періоду заслання
- •Творчість після заслання (1857—1861 pp.)
- •«Я не нездужаю, нівроку...»
- •За що ж тебе, світе-брате, в своїй добрій, теплій хаті
- •Мрії про нове суспільство
- •З своїм дитяточком малим.
- •Андалькова — у" поле, у" слезах,
- •Що він нам дав, як стяг, на боротьбу,
- •Запитання і завдання
- •Запитання і завдання
- •«Чорна рада»
- •Запитання і завдання
- •Може, чиє ще не спідлене серце
- •Запитання і завдання
- •Творчість
- •«Народні оповідання»
- •«Сестра»
- •«Інститутка»
- •«Кармелюк»
- •Запитання і завдання
- •Запитання і завдання
- •Навчила мене співаночок
- •Кріс, ти був батько, воля — мати, Зелений гай — і школа й хата...
- •Запитання і завдання
- •Українська література другої і третьої чверті XIX століття
Творчість після заслання (1857—1861 pp.)
Десятилітнє заслання підірвало здоров'я поета. Автопортрет 1858 р. засвідчує сумний факт: у 44 роки Шевченко схожий на шістдесятилітнього дідуся. Та духом поет став незламним, загартувавшись у горнилі страждань: Шевченко сміливо розпочинав усе нові бої з носіями неправди. Що живило його музу в ті чотири останні роки життя? Зростання селянського руху на сплюндрованій Україні, звідки до нього линули лис-ти-скарги. Наприклад, в одному з листів читаємо: «Пани останню кров висисають, попи, звичайно, службу правлять, а народ бідний терпить та сльози нищечком витирає. Як-то людей там мучать! Як вони кричать та плачуть!» Таких листів поет одержував немало. У відповідь на голови тиранів вогнем спадало його караюче слово. Устами непідкупної Тарасової музи висловлювався гнів народу. Це видно вже з першого твору цього періоду — поеми «Неофіти», яку автор адресує «розпи-нателям народним, грядущим тиранам».
«Неофіти» — твір алегоричний. Зобразивши
«Неофіти» переслідування перших християн римським імператором Нероном, Шевченко показав жорстоку розправу російського царату над народними будите-лями. Що це справді так, свідчить п'ятий розділ поеми, в якому автор, звертаючись до матері заарештованого неофіта (новонаверненого християнина) Алкіда, говорить:
А ти, прескорбная, не знаєш, Де він конає, пропадає!
Ідеш шукать його в Сибір Чи теє... в Скіфію...
Поет назвав Сибір, ніби обмовившись, а насправді зробив це цілком свідомо. Алкід — борець, його мати — узагальнений образ матерів (або дружин), що йшли за своїми синами (або чоловіками) в сибірське заслання. Якщо таких, як Алкід, Шевченко називав своїми братами, то Нерона (читай: Миколу) «величає» зовсім інакше: «А ти собака! людоїд! Деспот скажений!» У сьомому розділі розвінчано культ кесаря, якого називали наступником Бога. Насправді ж царі — звичайнісінькі люди, а Нерон до того ж ще й дурень. Тому поет докоряє тим, хто просить царя помилувати засуджених:
...Горе з вами!
Кого благати ви прийшли?
Кому ви сльози принесли?
Кому ви принесли з сльозами
Свою надію? Горе з вами;
Раби незрячії! Кого?
Кого благаєте, благії,
Раби незрячії, сліпії!
Чи ж кат помилує кого?
Останнє риторичне запитання містить у собі чітку промовисту відповідь: кат нікого не помилує, він тільки вбиває, вішає. Треба позбутися ілюзій щодо царя, сподіватись на самих себе у покращанні власної долі.
І мечі в руках їх добрі, Острі обоюду, Окують царей неситих В залізнії пута...
Поет закликає зробити з царями те, що вони чинять з народом. Так уже першим твором після заслання Шевченко розвіював марні надії на доброго царя і кликав народ до збройної боротьби проти монархів. Далі поет пророкує цареві ганебний кінець:
...Лютуй, лютуй, Мерзенний старче! Розкошуй В своїх гаремах. Із-за моря Уже встає святая зоря. Не громом праведним, святим Тебе уб'ють. Ножем тупим Тебе заріжуть, мов собаку, Уб'ють обухом.
За мільйони замучених у тюрмах і на каторзі, за розстріляних і повішених, за криваві сльози вдів та сиріт — смерть царям!
240
Твір «Юродивий» не закінчений; очевидно, <Юиодивий» це ВСТУП Д° сатиричної поеми. У творі Шев-
ченко змальовує сучасну йому Україну, якою правлять «цар-фельдфебель» та його помічники — «капрали» й «унтери» (Микола І та його підручні). Він із сарказмом пише, що ці кати «добра таки чимало натворили». Далі розкрито зміст цього «добра»: «оголений», тобто обікрадений народ _ «мільйони полян, дулетів і древлян», пригнуті до землі, тисячі «чепурних киянок» віддано на поталу та безчестя п'яним мерзотникам, які
До того люд домуштрували, Що сам фельдфебель дивувались І маршировкою, і всім...
Навіть лютий кріпосник-цар здивований жорстокістю воєначальників та жандармів, їхніми знущаннями з величезної кількості заарештованих та засланих на каторгу, але це здивування приємне: цар осипав катів почестями. А як реагували на таке знущання освічені дворяни? «...Дивились і мовчали та мовчки чухали чуби». За це громадянське боягузтво, за догідливість людоморам, за знущання з «братів-кріпаків», за фальшиве краснобайство про любов до «менших братів» поет гнівно таврує ліберальну інтелігенцію:
Німії, подлії раби, Підніжки царськії, лакеї Капрала п'яного! Не вам, Не вам, в мережаній лівреї • Донощики і фарисеї,
За правду пресвятую стать
І за свободу. Розпинать,
А не любить ви вчились брата!
Далі Шевченко відверто говорить, що він чекає не дочекається, коли царі, губернатори, весь отой «проклятий рід» виздихає і коли на місце прогнилого самодержавного ладу стане демократичний із «праведним законом» — конституцією. Скориставшись відомим випадком, під час якого в соборі якийсь сміливець дав ляпаса управителеві канцелярії губернатора Писарєву, поет вдається до художнього узагальнення; величає сміливця святим лицарем, козаком, а всім іншим докоряє:
Тоді, дурні, і вам було б На його вийти з рогачами. А ви злякалися...
Що це, як не заклик повстати проти «капралів» і «унтерів», самодержавства? Адже між рядками проглядає думка: та й зараз ще не пізно, якщо не боятися ворогів.
Столицю Російської імперії автор називає смітником історії, смердючим гноєм, у якому безбожний цар, правди гонитель
241
жорстокий, творець .їла скоїв страшні злочини супроти народу, за що повинен відповісти. Мають нести відповідальність і церковники, які закривали очі на те,
Як сотнями в кайданах гнали В Сибір невольників святих, Як мордували, розпинали І вішали.
Отже, руська церква — спільник царизму в переслідуванні кращих представників народу, борців, які страждають у «темних вертепах і бездонних норах» Сибіру як злочинці. А вони ж — «сгюбодники святої волі», і правду про них повинен знати весь світ. Поет обіцяє це зробити. Власне, він це вже зробив поемами «Сон», «Кавказ» і вступом до поеми «Юродивий». Отже, творчість після заслання знаменується посиленням ан-тицарських, революційних мотивів.
У цей період Шевченко написав автобіографічний триптих «Доля», «Муза» й «Слава» та одну з кращих поем про велич матері — «Марія», ряд переспівів біблійних мотивів та дав-ньослов'янських літературних пам'яток («Плач Ярославни» тощо); вірш «Марку Вовчку», в якому називає молоду письменницю, заступницю знедолених, своєю донею. У ці роки поет виступив з такими програмними творами, як «Я не нездужаю, нівроку...», «Світе ясний» та «Ісаія. Глава 35», котрі й розглянемо.