Лубенський, Гадяцький, Полтавський,—

В шапках, було, як мак, цвітуть.

Як грянуть, сотнями ударять,

Перед себе списи поставлять,

То мов мітлою все метуть.

Очевидно, саме це мав на увазі Шевченко, коли писав, що Котляревський

Всю славу козацьку за словом єдиним Переніс в убогу хату сироти.

А як слід захищати вітчизну, автор показує в образах Низа і Евріала. Вивчіть їх самостійно, відповівши на такі запитання: 1. Як в описі зовнішності Низа й Евріала виявилися симпатії

¹ Етнографія — історична наука, яка вивчає культуру й побут народів світу, їх походження та розселення.

² Обсерватор — спостерігач.

100

поета? 2. Що єднає цих воїнів? 3. Хто з них і як саме сказав

про громадянський обов'язок служіння вітчизні? Випишіть ці слова у свій зошит. 4. Що і як розповів Евріал Низові про свого батька? 5. Який висновок ви зробили з опису вилазки Низа та Евріала в рутульський табір? 6. Як ви розумієте оцю фразу, що стала крилатою:

Любов к отчизні де героїть, Там сила вража не устоїть, Там грудь сильніша од гармат.

Троянці, Розкриттю теми патріотизму українського козацтва, його волелюбності служать також образи інших троянців. Правда, спочатку їхні вчинки викликають у нас рішучий протест і осуд, бо хіба ж можна не обурюватись отаким способом життя:

Щодень було у них похмілля; Пилась горілка, як вода; Щодень бенкети, мов весілля, Всі п'яні, хоч посуньсь куда.

Ось такі троянці — посланці богів. Ці безжурні «голо­дранці» спочатку тільки те й роблять, що тиняються по досвітках і вечорницях, хрестинах і весіллях, п'ють горілку, залицяються до дівчат або й до жінок. Прибувши в Кумську землю, вони

Зо всіма миттю побратались, Посватались і покумались, Мов зроду тутечки жили.

Іронізуючи з бешкетного життя троянців, автор пише, що вони

Пили, іграли, женихались, Ніхто без діла не сидів.

Проте в останніх частинах поеми троянців наче підмінили. Ці бурлаки-побратими, раніше «моторні... швидкі, проворні» тільки для власної вигоди, стають хоробрими, великодушними І навіть дисциплінованими воїнами, незламними в присязі, вірними й волелюбними синами вітчизни, що готові до остан­ньої краплі крові «свою свободу боронити». Вони перемагають І в найбезвихідніших ситуаціях, їхні одчайдушність і лицарство тепер проявляються не в гулянках, а на полі бою. На заклик ^нея: «Козацтво! Рицарі! Храбруйте! — вони відповіли ділом, ^а в навчанні вони були зразком ретельності й тямущості. Відчувається, Іцо автор сам милується своїми троянцями-ко-зарлюгами, жартує з них, але глуму в тому сміху нема. Бо хто буде глузувати з того, кого шанує?

«Сатанинський народ! — вигукнув Ілля Рєпін, милуючись безстрашністю й волелюбністю українських козаків.— Ніхто в усьому світі не відчував так глибоко волі, рівності й братер-

101

ства». Ця характеристика повністю стосується і героїв «Енеї-ди». А що троянці — це козаки, доводить ще один промовистий штрих: вони часто співають пісень «козацьких, гарних запо­розьких»:

Про Сагайдачного співали,

Либонь, співали і про Січ,

Як в пікінери набирали,

Як мандрував козак всю ніч.

Полтавську славили Шведчину,

І неня як свою дитину

З двора проводила в поход.

Троянці нікого не бояться: для них найсвятіше — бойове побратимство, «ні сто не вдержить їх гармат». Вони були сприйняті читачами того часу як рештки запорожців, що після розгрому Січі немало поблукали, поки осіли, хто на Кубані, хто за синім Дунаєм. І ми теж милуємося безстра­шністю й винахідливістю цих кремезних та засмаглих під вітром і сонцем простакуватих, та добрих козаків, нам до серця їхні веселощі, дотепи, їхня співуча душа. Нам спів­звучна провідна думка автора: в боротьбі за інтереси вітчи-зни-матері людину не повинно зупинити ніщо. Наче за нас усіх висловив своє захоплення широтою і силою троянців-запорожців академік О. І. Білецький: «Які люди! Це люди винятково здорової і могутньої плоті. Це люди неймовірної сили, із залізними м'язами, громовими голосами. Цей люд­ський світ — апофеоз тілесності, неймовірної витривалості, здоров'я, яке хлюпає через край, повнокров'я. Це пройди­світи і в той же час лицарі, герої, титани... Спробуйте позмагатися з таким народом».

Образ Енея

Я — кошовий Еней, троянець — Скитаюсь по миру, мов ланець,—

говорить сам про себе головний персонаж поеми. Еней в бу­денному житті «моторний і завзятіший од всіх бурлак», він же гульвіса, що «вміє бісики пускать»: легко зводить жінок, так же легко їх кидає, і з цього приводу в нього — ніяких докорів сумління. Такої легковажності героя вимагав стиль бурлеску. До того ж його гультяйство тимчасове і знічев'я, з нудьги. Еней проворний, «зна воєнне ремесло», прославився «умом і храбрістю своєю», але в той же час він може на кілька років «забути» дане йому важливе доручення державної ваги. Пристрасть свого героя до міцних напоїв поет вдало передає гіперболою: «Еней тоді купався в бразі». Головний герой поеми має суперечливу вдачу: то він сміливий, то «піджав хвіст, мов собака, мов Каїн, затрусивсь увесь». То він «хлопець хоть куди

102

козак», а то — боягуз і плаксій. І все-таки автор любить Енея, ладен пробачити йому деякі вади за те, що він

..моторний,

Ласкавий, гарний і проворний,

І гострий, як на бритві сталь.

Дотепність Енея, цього козака-веселуна, підкреслена таким влучним порівнянням, особливо імпонує письменникові, бо що то за козак, коли він не жартує й не може вчасно кинути влучне слово.

Еней у другій половині поеми — це хоробрий отаман і дипломат, мудрий державний діяч-організатор та дбайливий командир-батько, що турбується про своїх воїнів-дітей. Коли вони відпочивають,

Еней один не роздягався,

Еней один за всіх не спав;