Той, в кого совість, як чистий кришталь...

Отже, совість і мудрість у цій поезії не лише протиставлені багатству й знатності — вони піднесені автором над усім дрі­б'язковим, буденним, нікчемним. Не дивно, що народ підхопив твір і почав співати: тут відбито прагнення й настрої трудів­ників. Своїм змістом вірш дещо нагадує відому кобзарську думу «Про Правду і Кривду».

Проблеми, порушені у поезії «Всякому місту — звичай і права», були злободенними для того часу й вимагали негайного розв'язання, тож автор висвітлив їх із властивим йому сати­ричним пафосом'.

Критику суспільних та особистих вад вбачаємо і в поезіях «То яка ж то слава нині?»; «Поспішай, гостю, поспішай»; «Осінь нам приходить, а весна пройшла». Вірші, особливо останній, є прихованим протестом проти самодержавного гніту в Україні. Так, цей час був для народу справді понурою до­щовою осінню, а не порою весняного розквіту. Звертаючись до вельможного панства, поет говорить:

Бог вділив усіх ґрунтами — це пропасти може теж. Жереб мій із бідняками...

Поезія оспівує чистоту душі й серця, непо-

«Чистий можеш, рочність людську. Ці чесноти для порядної

буть собою» людини є і бронею-захистком, і крем'яною

стіною; а запорукою душевної сили є тверда

. _в Бога. Невинність серця — се «священний град», «небе-ний двір», який «не боїться ні підступності, ні стріл». 3-по-еред усіх нагород провидіння Божого непорочність — найпер­ший діамант. На запитання, де той «чудовий, пишний град» людського життя, автор резонно відповідає: «Сам ти град, коли душі є сад високих помислів, сподіванок та мрій». Треба лиш терпляче доглядати той «сад» людської душі.

У творах Сковороди відчутний вплив усної народної твор­чості. Свідченням цього є, скажімо, використання поетом по­стійних фольклорних епітетів («неволя гірка», «зелена дібро­ва», «люта мука», «нудьга проклята»), а також приказок, порівнянь («Всяка тримає свій ум голова», «В серця є власні любов і тепло», «Нічого я не бажаю, окрім хліба і води»).

БАЙКИ

Григорій Сковорода — не лише талановитий поет-лірик, а й видатний байкар. Сковорода надав байці жанрової самостій­ності, в той час як байки його попередників лише ілюстрували твердження, висловлені в творах інших родів літератури. Ско­ворода створив ЗО прозових байок, оцінених Іваном Франком як у «десять разів глибші і краще розказані, ніж Саадієві¹, написані гарною, подекуди граціозною мовою». Відтворити іс­тину й висловити критичне ставлення до суспільних явищ — таке завдання й призначення байки, на думку Сковороди. Тому деякі його байки гостро сатиричні, наприклад «Олениця та Кабан». Олениця назвала Кабана просто кабаном, не відаючи, що той одержав титул барона. Кабан образився. Вибачаючись, Олениця говорить: «Ми, прості, судимо не за одягом та словами, а за справами». А діла Кабана і після одержання дворянського титулу такі ж огидні, якими були й раніше: він риє землю і ламає пліт, тільки тепер це ще нестерпніше, бо Кабан нібито звеличився над іншими звірами.

Розумову обмеженість висміяно в байці «Жайворонки». Мо­лодий жайворонок сприйняв за орла черепаху, коли та з «ве­ликим шумом і грюкотом упала на камінь». З приводу такої нерозсудливості старий Жайворон слушно зауважує: «Не той орел, що літає, а той, хто легко сідає...»

Чванство й самодурство панства засуджено в байці «Голова І Тулуб», в якій бундючний Тулуб у розкішній, франтовитій °^де.!^к^ величається перед Головою — невибагливою, здатною обійтися малим, та кмітливою. Простота і розум протиставлені пихатості й глупості.

Байка «Чиж і Щиглик» навчає скромності й волелюбності, "иж, який потрапив у неволю, бо спокусили його солодкий харч і гарна клітка, тепер зрозумів, що «краще вже сухар з водою, ніж цукор із бідою».

Сааді (1213—1292) —

великий перський поет.

Пафос — пристрасне натхнення, піднесення.

7]

Сюжет цієї мудрої байки — коротенький ді- Зозуля алог Зозулі з Дроздом, якому та скаржиться та Дрізд на своє нудотне життя.

Дрізд відповідає, що йому ніколи нудьгувати,

бо він не лише співає, а й годує, береже і навчає своїх дітей. Звідси мораль байки: хто ставиться до праці, як до покликання, тому ніколи нудьгувати. «Робота наша — джерело радості». Праця на благо суспільства — це «голова, світло і сіль будь-якого заняття». Байка завершується цитуванням давньогрець­кого філософа Сократа: «дехто живе для того, щоб їсти й пити, а я п'ю й їм для того, щоб жити».

У байці оспівано постійну працю як зміст життя. Дрізд сам вигодовує, пильнує і навчає своїх дітей — не так, як Зозуля, котра нудьгує й ніяк не може зрозуміти, чому їй нудно. Дрізд пояснює: «Так ти ж, пані, тільки те й робиш, що, підкинувши в чуже гніздо свої яйця, з місця на місце перелітаєш, співаєш, п'єш та їси». Мораль цієї байки, за словами автора, така: «Співати, пити та їсти — не робота, а лише крихітний хвостик з головного, призначеного нам діла. А хто для того їсть, п'є та співає, щоб охочіше після відпочинку взятися до роботи, як до покликання свого, тому ніколи нудьгувати... і се про нього приказка: «добрій людині щодня свято». Наприкінці узагальнення: «...немає нічого солодшого, як спільна для нас усіх робота. Щасливий той, хто поєднав любе собі заняття із загальним. Воно є справжнє життя».

Значна частина байок присвячена темі сродної праці. Кожна людина, на думку байкаря, наділена певним даром. Треба вчитись розпізнати його. Дехто, знехтувавши природними за­датками, вибирає для себе прибутковий фах, але цим шкодить собі й суспільству. «Не змагай до того, що не дано від приро­ди»,— повчав письменник. Саме ця думка покладена в основу байки «Бджола і Шершень».

Бджоли збирають мед, тому що «для цього на-

Бджола роджені», для них сам процес збирання меду

і Шершень «незрівнянно більша радість від споживання

його». Цього Шершень збагнути не може. Як і слід, наприкінці байки алегорія розкривається: «Бджо­ла — се символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться. Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіж­кою чужого» і проводять життя паразитичне, в розкошах. Ідея байки: праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і красу. А паразитів на зразок Шершня в суспільстві не повинно бути. У праці людина відчуває радість буття, а в безділлі деградує. Така мораль трудового народу. Автор щоденним жит­тям утверджував свою ідею сродної праці.

Байка «Бджола і Шершень» стала популярною, бо її мораль відповідала поглядам народу й була спрямована проти суспільства, у якому пани-нероби споживали результати праці мільйонів.

у байках Сковороди відчувається вплив його попередників v цьому жанрі, починаючи від Езопа до Лессінга, але головне джерело його байок — українська народна казка. Особливість байок Сковороди: мораль, яку він називає «силою», буває в кілька разів більшою, ніж основна частина байки.

ПРИТЧІ

Григорій Сковорода є також автором ряду притч-оповідей алегорично-повчального характеру. Притча за жанром спорід­нена з байкою, бо вона, так само як байка, має сюжет, діалог, мораль. У притчах Сковорода висловлював свої філософські, естетичні й педагогічні погляди. Наприклад, у притчі «Вдячний Еродій» йдеться про велику роль природних нахилів людини у справі виховання й навчання: «Сокола досить швидко навчиш літати, але не черепаху. Орла за хвилину призвичаїш дивитися на сонце і мати з цього задоволення: але не сову... Усяка справа має успіх, коли природа сприяє. Не заважай лише природі і, коли можеш, знищуй перепони, очищаючи їй шлях. Клубок сам собою покотиться з гори, забери лише камінь, що лежить на перепоні. Не вчи яблуню родити яблука: вже сама природа її навчила. Загороди її лише від свиней, зріж будяки, почисть гусінь. Вчитель і лікар не є вчитель та лікар, вони лише служники природи, єдиної справдешньої і лікувальниці, і навчительки... Виховання йде від природи». У притчі Ско­ворода протиставляє дві системи виховання — демократичну і реакційну. Письменник на боці першої, він прихильно ста­виться до Еродія — розумного птаха, ставлення якого до дітей є винятково теплим. У діалозі Еродія з мавпою Пітеком, яка уособлює реакційну систему виховання, Сковорода викладає основи своїх педагогічних поглядів.

Притча «Вбогий Жайворонок» навчає судити про людину не за обличчям, а за розумом і серцем. Вістря твору спрямоване проти зажерливості панів, їхнього паразитичного існування. Жити треба чесно: стережися «споживати чуже добро,— радить Сковорода.— Що не поклав — не руш!» Письменник закликає До гуманності: «Хай болить тобі горе ближнього».

Глибокими і водночас складними ідеями сповнені філософ­ські твори Сковороди, зокрема «Етика», «Розмова п'яти подо­рожніх про справжнє щастя в житті» тощо. Про що ж вони? Що людина, яка створює матеріальні та духовні цінності, від Природи має право на щастя. «Для цього .не треба їздити за ^м°Ря, колінкувати перед сильними світу сього: щастя завжди ¹ всюди з тобою», тільки треба пізнати себе -— і ти пізнаєш ^Весь світ. Щоб стати щасливим, не треба багатства, влади. В ДНому з листів філософа читаємо: «Чим тобі допомагає скіпетр, ° палац, або золото, якщо загубиш і вб'єш найціннішу душу свою, тобто самого себе?» Гідність людини визначають не гроші ^и знатне походження, а чесне життя.

73

Людина — «коваль свого життя», не раб,— писав великий

гуманіст,— і тільки від неї залежить, яким буде її життя і майбутнє наступних поколінь. Прозираючи думкою в май­буття, Сковорода замислювався, якою буде людина прийдеш­нього суспільства. Йому мріялось, що людина в майбутньому буде досконалою — розумною, доброю, порядною, справедли­вою. Тоді виникало запитання: як же досягти такої доскона­лості?

Поширенням знань насамперед. У філософських працях і листах Сковорода утверджував культ розуму.. Він був переко­наний, що світ безмежний не тільки в просторі, а й у часі, що він увесь час змінюється: «Коли зогниває на ниві старе зерно, виходить з нього нова зелень і зігнивання старого є народженням нового».

Життя, за Григорієм Сковородою,— це пос-

«Розмова, звана тійний і безперервний пошук істини. І ця

Алфавіт, істина, порівнюючи з людським життям, не-

чи Буквар тлінна. Без її пошуку не може людина вповні світу». бути щасливою. «Бути щасливим, — - пише він Щастя У «Розмові...», — пізнати себе чи свою при-

в розумінні роду, взятися за своє споріднене діло і бути

Сковороди ³ ним у злагоді з загальною потребою». Ви­хідна позиція філософа така: «Природа — всьому початкова причина і рушійна сила». А основною мо­ральною засадою є «Праця — живий і невсипущий рух усієї машини... Багато хто, потоптавши природу, вибирає для себе ремесло наймодніше і найприбутковіше, але сим лише ошукує себе ».

Людина народжена для щастя, людина повинна бути щас­ливою. Але як цього досягнути? Григорій Сковорода певен, що це внутрішнє джерело спокою, яке треба постійно очищу­вати. Щастя, на думку філософа, не за морями, не в царських палатах, а в наших думках, в нашому серці, в любові.

Любов! Це найдорожчий «скарб, радість; життя і слава», найважливіше джерело людського щастя. «Поки я усвідомлюю самого себе,— пише Сковорода,— поки душа керує тілом, я буду дбати лише про те, щоб усіма засобами здобути любов благородних душ».

Любов! пр почуття не лише найсолодше і найприємніше, а й животворне. Тому людина без любові — однаково що поз­бавлена сонця, напівмертва. Слід відрізняти істинну любов від удаваної. Не в матеріальному істинна любов, не в багатстві. Сковорода навчає: «Міцна і вічна любов виникає із спорідне­ності вічних душ, які зміцнюються їх доброчесністю. Доки людина поводиться чесно, «доти і любов зростає, подібно до того, як дерево непомітно з роками росте і само стає сильнішим, ніж смерть». Різко виступаючи проти несправжньої любові, за єднаючу й оберігаючу любов, наш великий філософ і сьогодні запитує нас: «Що є огиднішим за любов вульгарну, удавану,

74

• навпаки, що є більш божественним, ніж любов християнська,

тобто істинна?.. Хіба не любов усе поєднує, будує, творить, подібно до того, як ворожість руйнує? Любов — це початок, середина і кінець, альфа і омега».

Любов, на думку Сковороди, не виникає між негідними, підступними людьми. «Як гниле дерево не склеюється з іншим гнилим деревом, так і між негідними людьми не виникає дружба». Щоб тебе любили, спершу сам полюби, бо «любов викликається любов'ю». Хто любить, той і щасливий.

Щастя, за Сковородою, і в любові до природи, бо, пізнаючи природу і себе в ній, людина вповні зазнає почуттів захоплення і радості від сприйняття прекрасного. Зливаючись з природою, людина виявляє свої кращі духовні якості. Щастя і в тому, щоб не бути бездіяльним, ніколи не переставати вчитися, ці­кавитись науками, любити їх.

Не може бути повного щастя без любові до рідного краю. Тож шукаймо щастя на своїй землі, а не за морями. Аби стати щасливим, учить нас філософ, нещадно викорчовуй із себе скупість, марнолюбство, дух нетверезості, розкіш, честолюб­ство, страх перед смертю і духовні злидні. Основа нашого щасливого буття на землі — здорова душа, бо з хворої душі виникають тілесні хвороби.

Варто, гадаємо, прислухатись і до поради уникати самітності і постійно працювати. Але щастя не в будь-якій праці, а тільки в праці за покликанням, в процесі якої людина реалізує свої фізичні й розумові здібності. «Якщо ти усвідомлюєш, для чого ти народжений і працюєш з приємністю, ти щасливий. Ори землю або носи зброю, займайся купецькою або мистецькою справою — роби те, для чого народжений... Повне щастя най­перше не в досягненні якогось результату, а в самому процесі праці за покликанням».

Отже, твори великого любомудра допомагають нам збагнути шляхи і способи досягнення щастя, без якого наше життя не має жодного сенсу.

Одним із свідчень глибини творів Сковороди є їх афорис­тичність. Не одна крилата фраза пішла мандрувати по світу з його писань: «Ні про що не турбуватись — значить, не жити, а бути мертвим»; «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю»; «Не все те отрута, що неприємне на смак»; «З усіх утрат втрата часу найтяжча»;

* Визначай смак не за шкаралупою, а за ядром»; «Як нерозумно випрошувати те, чого можеш сам досягти»; «Один у багатстві бідний, а інший у бідності багатий»; «Краще голий та прав­дивий, ніж багатий та беззаконний».

Займався Сковорода і перекладацькою діяльністю. Найбіль-^Ще він переклав давньоримського поета Горація.