1 Процеси накопичення капіталу у світовому масштабі, згідно концепції ф. Броделя і і. Валлерстайна, відбуваються, щонайменше, з XVI ст.

В процесі свого розвитку світове господарство перетворилося на систему, що спонтанно розвивається, здатну в процесі функціонування змінювати свою структуру. Відмінність сучасної світової економіки від такої навіть двадцятирічної давності полягає в тому, що у високорозвинутих країнах відбувається перехід до нового способу розвитку — інформаційно-технологічного, оскільки головне джерело продуктивності полягає в технології генерування знань, обробки інформації і символічної комунікації. «...Специфічним для інформаціонального способу розвитку є дія знання на саме знання як головне джерело продуктивності» [Кастельс, с. 39].

Для пояснення сучасного зрушення в системі світового господарства М. Кастельс в кінці 1990-х років ввів нове поняття: інформаціональна глобальна економіка.

Фундаментальна відмінність між світовою економікою в розумінні Ф. Броделя і І. Валлерстайна і інформаціональною глобальною економікою М. Кастельса полягає в тому, що остання — це не тільки складний процес накопичення капіталу, що розповсюджується на весь світ, але і, що головне, — інформаціональна глобальна економіка працює як єдина система. Світовий капітал управляється цілодобово і в режимі реального часу в масштабі всієї планети [Там же, с. 105].

Вперше в історії трансакції вартістю в мільйони доларів здійснюються за секунди в електронних системах. М. Кастельс відзначає, що частка об'ємів міжнародних фінансових операцій провідних країн по відношенню до їх ВВП з 1980 р. до кінця XX в. виросла більш ніж в 10 разів.

Глобальна економіка стала такою тільки в кінці XX в. завдяки новим інформаційним і комунікаційним технологіям. Можливо, біфуркація на даному етапі полягає в тому, що змінюються принципи стратегічного розвитку на базі інформаційних технологій і комунікацій, які перетворять не тільки підприємництво, але і політику, і міжнародні відносини. «У найближчих 10 років капіталізація світових ринків зросте з 20 до 200 трлн дол., з'являться можливості вирішення багаторічних проблем, про які і не мріялося» [Міні, Шнайдер, 2001, с. 21]. Новий електронний бізнес рівнів В2В — Business-to-Business — системи електронної комерції, де як суб'єкти операцій купівлі-продажу виступають юридичні особи — компанії, який, зокрема, усуває процеси, що не створюють доданої вартості, і В2С (Business-to-Client — системи електронної комерції, де продавцем виступає юридична особа (компанія), а покупцем — фізична особа) стимулюватиме найближчим часом безпрецедентне економічне зростання і якнайглибшу трансформацію бізнесу і економіки, яку Г. Міне и Д. Шнайдер визначають як метакапіталізм. Не дивлячись на надмірний їх оптимізм, як наголошувалося раніше, особливо в щодо найкоротших термінів реалізації принципів електронного бізнесу навіть в старих галузях і країнах, що розвиваються, не доводиться сумніватися в майбутній моделі розвитку світового господарства, що спирається на Інтернет або Інтернет-2 як могутній інструмент для розробки нових технологій ведення бізнесу і накопичення капіталу.

Термін «світове господарство» з'явився в другій половині XIX в. Важливим показником розвитку світового господарства в XIX — початку XX в. є швидке зростання об'єму світової торгівлі: за оцінкою В. Зомбарта, з 2 млрд золотих марок в 1800 р. до 82 млрд в 1900 р. і до 160 млрд в 1913 р. [Зомбарт, 1994, с. 112]. Такий стрімкий розвиток обмінів став результатом зняття обмежень на міжнародний поділ праці з боку головної в ті часи економічної держави світу — Англії. Відкривши «еру вільної торгівлі», вона поставила під сумнів принципи протекціонізму, тобто перш за все обмеження імпорту.

У визначеннях суті світового господарства простежується три підходи:

• один з них визначає світове господарство як систему міжнародних економічних відносин, тобто фактично його суть зводиться до «видимої» частини (зовнішня торгівля; зарубіжні інвестиції; трансферт технологій і тому подібне); у тіні залишається багато опосередковано пов'язаних з «верхівкою айсберга» господарських ланок;

• ширше трактування намагається усунути вказаний недолік першого визначення і відносить до світового господарства «інтернаціоналізовані», тобто ті що беруть участь в міжнародному поділі праці, сектори національного господарства цілком — без урахування ступеня їх світогосподарської «відкритості»; це породжує труднощі кількісних оцінок світогосподарської системи в цілому і її складових зокрема;

• сумативний підхід, при якому світове господарство розуміється як проста сукупність всіх національних економік; один з головних його недоліків — недооблік величезних розмірів, винесених за межі держав, тобто транснаціоналізованих, продуктивних сил, з одного боку, і ігнорування ступеня «відкритості» господарства країни — з іншого.

Дані визначення відносяться до «нормальної» світової економіки, тоді як разом з нею існує прихована, або тіньова, економіка, що не враховується державною статистикою або пов'язана з відхиленням від букви закону. На тіньову економіку доводиться приблизно 15—18% світового валового продукту [Schneider, Enste, 1999J. Багато дослідників вважають її антисистемним і деструктивним чинником світового розвитку і відносять до неї контрабанду; здачу національних прапорів судновласникам для перевезень; офшорні зони (податкові гавані) і тому подібне . У світовому підпіллі знаходиться глобальний ринок наркотиків, який спирається на кримінально-терористичні «технології».

При всій однозначності руйнівного характеру тіньової економіки, що здається, ряд дослідників бачить в деяких з тіньових видів діяльності своєрідний вид боротьби з негативними явищами як в світовій, так і в національних економіках. Нерідко причини криються в непосильному податковому тягарі, неефективності державного управління і надмірній бюрократії.

Істотний вплив на просторову структуру світового господарства після світових криз середини 1970-х і початку 1980-х років надав перехід від фордистської моделі організації виробництва до постфордистської [Сохнув, Sinclar, 1996]. Нова модель, постфордизм, призводить до величезних зрушень в географічному міжнародному поділі праці, що в технологічному плані означає перехід до широкомасштабного розукрупнення підприємств, тобто до просторової дисперсії виробництва, при якій «ідея» і її «втілення» диференціюються в світовому просторі, а також веде до прискореного «включення національних господарств в міжнародні відтворювальні цикли» [Жан, Савона, 1997; Кочетов, 1999, 2002], що спонукає учених розробляти так звані геоекономічні стратегії для оцінки ефективності структур зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів світового господарства всіх рангів.

На основі МПП і міжнародних валютно-кредитних і фінансових відносин в світі складається система обмінів товарами між продавцями і покупцями за світовими цінами — основними регуляторами господарської діяльності в ринковій економіці. Ця система обмінів є «світовим ринком» як загальним поняттям, оскільки насправді існує безліч світових товарних (у широкому розумінні) ринків зі своїми товарними, кон'юнктурними і іншими особливостями.

Як результат міжнародного поділу праці, в світовому господарстві формуються особливі, але взаємозв'язані сектори: міжнародне виробництво; міжнародний ринок капіталу і робочої сили, міжнародний інформаційний простір і тому подібне.