РОЗДІЛ 6

ПОЛІСТРУКТУРНОСТЬ СУЧАСНОГО СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

6.1. Поняття світового господарства як результату ускладнення міжнародного розподілу праці

Сучасне світове господарство — продукт тривалої еволюції, тобто природного відбору життєздатних економічних, соціальних і культурних структур, сприяючих виживанню і поступовому підйому життєвого стандарту все більш зростаючої чисельності населення планети. Так, за XX сторіччя реальний об'єм ВВП в світі виріс в 38, а чисельність населення в 4,4 рази [Світова економіка.., 2001].

Це система, яка знаходиться в постійному русі від одного стійкого стану до іншого, кожного разу забезпечуючи підвищення продуктивності виробничого процесу. Рушійними силами нескінченної еволюції виступають, по-перше, міжнародний поділ праці, що розвивається, по-друге, постійні порушення рівноваги світового господарства, що трактують як творчі руйнування [Шумпетер, 1995], що циклічно повторюються, тобто як відбір все більш ефективних технологій і способів виробництва і накопичення капіталу, що дозволяють покращувати умови життя людей. Відбір проходить через численні системні кризи.

Наступає, як пише І. Валлерстайн, системна криза у тому випадку, коли, якщо користуватися мовою сучасної фізики, виникають жорсткі коливання (стан нестійкості) і біфуркація, яка трансформує міжнародний поділ праці, що склався, і світове господарство в цілому, включаючи і його просторову організацію як систему всесторонніх просторово-часових зв'язків. Іншими словами, виникає структурний перехід від існуючої історичної системи господарювання в масштабах планети до іншої системи господарювання. Перехід — явище досить тривале, але необоротне, а його результат є невизначеним (стохастичним), що говорить про нелінійність світогосподарських процесів [Фурсов, 1992, с. 26].

І. Валлерстайн при визначенні ширшого, ніж світове господарство, поняття світової системи, яка, згідно його точки зору, включає три взаємозв'язані («без окремих «логік», як він виражається) арени колективної дії, — економічну, політичну і соціокультурну, використовує теорію диссипативних структур, що забезпечують рівновагу системи за рахунок нестійкості (флуктуації). При нестійких станах навіть незначне зрушення (біфуркація) може привести до кардинальних змін системи в цілому — перевести її на інший рівень і правила функціонування [Валлерстайн, 2001].

Основою формування світового господарства виступає основний процес — міжнародний поділ праці (МПП) як вищий ступінь в розвитку суспільного розподілу праці, що пройшла еволюцію від локального, районного, національного, «зонального» (в рамках «метрополія-колонія») до глобального, такого, що чинить вплив на галузеві і регіональні пропорції включені в МПП країн. Як вже наголошувалося в розділі 1, сучасний міжнародний розподіл праці складається з двох пересічних його видів — міжнародного і транснаціонального. Останнє особливо сильно випробовує на собі вплив інформаційної економіки.

Відомо, що М. Кастельс структурував новітній міжнародний поділ праці, виходячи з чотирьох виділених ним типів, які займають різні позиції в інформаційній глобальній економіці:

1. інформаційна праця в області високих технологічних виробництв, що приносить значну вартість;

2. низькооплачувана праця, що виготовляє великі об'єми товарів;

3. праця з виробництва сировини, що базується на природних ресурсах;

4. знецінена праця зайвих виробників.

«...Наявність цих різних типів праці не співпадає з розподілом по країнах. Географічно вони концентруються в деяких областях планети так, що глобальна економіка є географічно диференційованою. Проте новітній міжнародний поділ праці відбувається не між країнами, а між економічними агентами, розміщеними за чотирма вказаними вище типами праці в глобальній структурі мереж і потоків. Ці чотири вказані позиції присутні у всіх країнах. Навіть маргіналізовані економіки мають невеликий управлінський сегмент функцій, пов'язаних з мережею виробників високої вартості, для того, щоб, принаймні, забезпечувати передачу будь-якого капіталу або інформації, що накопичуються в країні. І, зрозуміло, в наймогутніших економіках є маргінальні сегменти населення у позиції знеціненої праці» [Кастельс, 2000, с. 153].

Рушійною силою світогосподарського розвитку є просторова акумуляція (накопичення) капіталу, яка залежить від пропорцій чотирьох видів праці в країні і, отже, відображає географічну картину розподілу сукупного світового продукту на користь тих або інших країн в конкретний період часу.

Генералізована просторова структура світового господарства відображає нерівномірність просторової акумуляції капіталу¹ і формується в результаті співвідношення економічних і технологічних потенціалів, що описується поняттями Центр, Напівпериферія і Периферія. Під Центром розуміється місце зародження нововведень технологічного і соціально-економічного порядку, а решта простору світу слугує середовищем розповсюдження нововведень [Бродель, 1992; 1993; Wallerstein, 1974; 1988; 1989; Валлер-стайн, 2001].