31. Воля як складний психологічний феномен. Різновиди вольових актів.

За Арістотелем поняття волі повязується з проблемою породження не всякої дії, а лише дії на основі розуму, роздумів.

За Декартом воля розглядається у контексті породження будь-якої дії. Тривалий час домінувало саме таке розуміння.

Воля — здатність людини свідомо контролювати свою діяльність і поведінку та активно керувати ними, переборюючи перешкоди і підпорядковуючи їх свідомо поставленій меті.

Згідно з видатним психологом С. Л. Рубінштейном, становлення волі - це становлення суб'єкта, здатного до самовизначення. Самовизначення не слід розуміти як абсолютну невизначеність нічим. Мова йде про дотримання міри між власним впливом людини на свої вчинки та впливом інших сил. Джерелом такої детермінації є не якийсь загальний «закон мотивації», а сутність людини, її неповторне «я».

Саме воля, на думку багатьох дослідників, є тим психічним процесом, який відрізняє людський спосіб існування. Завдяки волі ми маємо вищі - довільні - форми інших психічних процесів (уваги, процесів пам'яті, та ін.), які не властиві жодній істоті, окрім людини.

Воля невідємна від свідомості, від свідомих дій. Вона передбачає регулювання поведінки особистості, панівну роль людини в регулюванні дій у зв’язку з пізнаною необхідністю.    Вольові дії, виконуючи дві взаємопов'язані функції, — спонукальну, яка забезпечує активність людини, і гальмівну, яка виражається у стримуванні, виявляються:

- у ситуації вибору рівних за значеннями мотивів і цілей;

- за відсутності в індивіда актуальних потреб у дії;

- за наявності зовнішніх і внутрішніх перешкод і т. ін.

Одним із характерних виявів волі є поведінка людини в умовах ризику.    Ризик — це характеристика діяльності за умови невизначеності для суб'єкта її наслідків і наявності передбачень про можливі негативні наслідки на випадок неуспіху (покарання, біль, травма, втрата престижу тощо).

Ризик буває:

- ситуативний (ризик на виграш, величина виграшу на випадок успіху перевершує величину втрат на випадок неуспіху);

-надситуативний (безкорисливий, або "ризик заради ризику");

- виправданий;

- невиправданий.

У структурі волі мотивація є засобом саморегуляції поведінки й діяльності людини.

До цих засобів належать емоції, бажання, потяг і т. д.

Потяг — це мотив діяльності, який становить ще недиференційовану, недостатньо чітко усвідомлену потребу.

Бажання, як мотив діяльності, характеризується достатньо точно усвідомленою потребою.    Слабка воля. Крайній ступінь слабовілля знаходиться за межею норм психіки. Наприклад, абулія та апраксія.    Абулія — виникла на основі патології мозку відсутність спонукання до діяльності, нездатність при розумінні необхідності винесення рішення до дії чи виконання її.    Апраксія — порушення довільної регуляції рухів і дій, які унеможливлюють здійснення вольового акту.    Лінощі — прагнення людини відмовитися від подолання труднощів, стійке небажання здійснити вольове зусилля.

32. Загальне уявлення про діяльність у психології.

Живим істотам від природи властива активність, яка забезпечує життєво важливі зв'язки організму із середовищем. Джерелом активності живих істот є потреби, що спонукають її до відповідних реакцій, дій. Потреба — це стан живої істоти, в якому виявляється її залежність від конкретних умов існування. Проте активність тварин і діяльність людини суттєво відрізняються за психологічними ознаками. Активність тварин характеризується як поведінка і обмежується інстинктивними та умовно-рефлекторними діями, спрямованими на пристосування до умов життя і задоволення різноманітних біологічних потреб у їжі, розмноженні, захисті. У потребах тварини предмет їх задоволення постає як безпосередній стимул активності й визначає сам спосіб задоволення потреби.

Людська діяльність за сутністю є соціальною. Вона сформувалася історично, у процесі праці. Людина не лише пристосовується до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх потреб, що виникли й розвинулися історично. Діяльність людини характеризується свідомістю і цілеспрямованістю. Особистість як суб'єкт діяльності, задовольняючи свої потреби,взаємодіє із середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну й розумову активність у досягненні поставленої мети.

Свідомий характер людської діяльності виявляється в її плануванні, передбаченні результатів, регуляції дій, прагненні до її вдосконалення.

Отже, діяльність людини — це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.