27.Властивості темпераменту.

Властивості темпераменту - найстійкіші індивідуальні властиво­сті, які виникають у ранньому дитинстві, зберігаються впродовж життя і виявляються в поведінці, спілкуванні, діяльності, проявах емоцій і почуттів, стилі мислення.

Систему психологічних властивостей темпераменту утворюють:

1)   чутливість (сензитивність).

2)  реактивність (величина реакції на вплив).

3)  активність. Її ознаки - зосередженість, цілеспря­мованість, енергійність, з якими людина впливає на світ, долає перешкоди на шляху до мети.

Активна людина настирлива у подоланні труднощів, довше зберігає бадьорість і не «опускає руки» у важких ситуаціях, схильна доводити справу до кінця;

4)   співвідношення реактивності і активності. Реак­тивні люди діють переважно під впливом випадкових зовнішніх або внутрішніх причин («забажалось»), активні - свідомо визначають лінію поведінки, діють залежно від планів, намірів;

5)   темп реакції (швидкість перебігу психічних про­цесів і реакцій - рухи, мова, винахідливість тощо).

Ознаки його високого розвитку - швидші й енергійні­ші рухи; швидка і впевнена розмова, відповідь на запи­тання; оперативне згадування;

6)    емоційна збудливість.

7)    екстравертованість-інтровертованість. Екстра­версія - спрямованість психічної активності особисто­сті назовні, до якої спонукають враження, зумовлені впливом зовнішніх обставин у певний момент. Інтроверсія - спрямованість психічної активності особистості всередину (на себе), до якої спо­нукають раніше пережиті враження, думки про майбут­нє.

8)   пластичність і ригідність. Проявляються в легко­сті (пластичності) чи труднощах (ригідності) пристосу­вання до зовнішніх впливів.

9)   тривожність. Проявляється у схильності сприй­мати все нове як загрозу для себе, відчувати при цьому незвичайний страх і неспокій.

10)   товариськість.

11)    опірність, працездатність (здатність і сила про­тидіяти втомі, іншим несприятливим умовам праці, наприклад стресу).

28. Емоційно-вольова діяльність людини.

Людина не лише пізнає світ в процесах сприймання, уяви та мислення, але разом з тим і відноситься так чи інакше до певних фактів життя. Різноманітні реакції психіки на об'єкт або ситуацію пов'язуються з виникненням емоцій. Це означає, що вони (об'єкт, ситуація) сприймаються не лише такими, якими є насправді, а й у своєму емоційному значенні.

Емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, туга, радість, любов, надія, смуток, відраза, гордість і т. п. Психологія колишнього часу перелічувала безліч подібних переживань. Те загальне, що є між емоціями, почуттями і потягами, викликає потребу в загальній груповій назві. Блейлер (1929) об'єднав почуття й емоції під загальною назвою «афективність».

Часто слова «емоція» та «почуття» використовують як синоніми. Проте ці поняття необхідно відрізняти. Почуття - це внутрішнє відношення людини до того, що відбувається в її житті, що вона пізнає або робить, яке переживається в різноманітній формі. А емоція, в більш вузькому значенні, - це безпосереднє, тимчасове переживання якогось певного більш постійного почуття.

Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, в якому сприймання та розуміння будь-чого, знання про щось виступає в єдності з особистим відношенням до явища, яке сприймається та розуміється. В усіх цих випадках говорять про переживання почуття як про особливий емоційний стан людини. Разом з тим, переживання почуття являється психічним процесом, який має свою динаміку.

Емоційний процес включає в себе три основних компоненти.

Перший компонент - це емоційне збудження, яке визначає мобілізаційні зрушення в організмі. В усіх випадках, коли відбувається подія, яка має значення для індивіда, і така подія констатується у формі емоційного процесу, відбувається зростання збудливості, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів.

Другий компонент - знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна - коли вона оцінюється як негативна.

Третій компонент - ступінь контролю емоції. Слід розрізняти два стани сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація та контроль, та крайнє збудження (паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контроль практично неможливі.

Емоції завжди суб'єктивні. Вони передусім виконують функцію відображення суб'єктивного відношення людини до оточуючого середовища та до себе самої.

В еволюційному розвитку психіки емоції виконували найпростіші, хоча і життєво необхідні функції. Вони прогнозували зміни навколишнього середовища, причому робили це комплексно, цілісно, без детального аналізу.

На відміну від мислення емоції не тільки усвідомлюються та осмислюються, але й переживаються. Переживання -безпосереднє відображення людиною свого власного внутрішнього світу.

Відображуючи можливі події, емоція являється важливим компонентом будь-якого навчання. Вона підкріплює життєво важливі знання та «відсіває» ті, які не представляють для людини особливого значення. Головна функція емоцій - оцінка дійсності в особливих еталонах.

Такаож емоції виконують функції мотивації, діагностики, моральну, визначають спрямованість діяльності, відіграють роль у міжособистісній взаємодії. Сукупність всіх перерахованих функціїй зумовлюють загальні - регулятивну - роль емоцій в психічному житті людини.