19. Рушійні сили розвитку особистості.

Основними рушійними силами «саморуху» розвитку особистості є:

1. Суперечність між зовнішнім і внутрішнім. Внутрішні суперечності, вимагаючи свого розв'язання, спонукають людину до активності. На місці старих суперечностей з'являються нові, які для свого розв'язання потребують нових засобів, більшого напруження сил, самовдосконалення. їхня поява зумовлюється тим, що мотиваційний бік розвитку особистості випереджає його змістову й операційну сторони.

2. Закономірно виявляється на всіх вікових етапах, є розходження між новими потребами та прагненнями особистості, яка розвивається, і досягнутим нею рівнем оволодіння необхідними для їхнього задоволення засобами.собливості протікання нервово-психічних процесів особистості тощо.

3. Суперечність між ближчими, безпосередніми, індивідуальними мотивами і віддаленішими, опосередкованими, що зумовлює формування рефлексу свободи на основі внутрішньо-інтенційної спрямованості ви найкращих виявах І виводить розвиток людини на шлях автентичності.

4. Суперечність між очікуваним, бажаним, майбутнім і наявним, між тим, чого прагне особистість і чим вона володіє, що спонукає до дії у тривалому часі й поєднує ЇЇ минуле, теперішнє та майбутнє.

5. Суперечності, які виявляються в діалектичному процесі становлення пізнавальної сфери учня. Вони спричинюють перехід від нижчих до вищих ступенів розвитку мислення, від безпосереднього до опосередкованого мисленнєвого пізнання школярем об'єктивної дійсності, від первинного синтетичного відображення різних об'єктів до аналітичного виділення їхніх різноманітних ознак і до вторинного синтетичного відображення та об'єднання у групи.

6. Суперечності між свідомими і несвідомими тенденціями у поведінці та діяльності індивіда. Відомо, що деякі настанови, які складаються у ході свідомої діяльності, мають здатність переходити у сферу несвідомого.

7. Емоційної сфери, є суперечності, пов'язані з полярними, тобто протилежними емоціями (задоволення - незадоволення, радість - сум тощо). Розвиток емоційної сфери спричинює рух особистості від ситуаційних емоційних станів до стійких почуттів, які формуються через усвідомлення та подолання протилежних переживань.

8. Суперечності, пов'язані з розвитком довільної регуляції поведінки та діяльності учня, формуванням його самостійності та волі.

20. Розвиток самосвідомості в онтогенезі.

Ми розуміємо під спілкуванням взаємодію двох і більше осіб, в ході якого вони обмінюються інформацією з метою налагодження відносин і досягнення загального результату. Партнери по спілкуванню поперемінно виступають то як суб'єкти, то як об'єкти активності. Предметом їх активності (точкою її додатки) служить інша людина, причому як особистість, а не як фізичне тіло.

Природно тому думати, що в результаті спілкування виникають своєрідні продукти, які визначаються сутністю подібної взаємодії. Серед продуктів особистісного спілкування одне з головних місць займає свідомість, усвідомлення та самосвідомість. Дійсно, будучи спрямованим на інших людей, спілкування забезпечує людині їх відображення, побудова їх образів. Але так як людина і сам одночасно служить предметом активності інших людей, він отримує можливість для відбиття своїх власних якостей, для побудови образу самого себе. Процес самопізнання і самооцінки відбувається в спілкуванні через посередництво іншої людини (Петро усвідомлює себе через Павла) і з його допомогою (на основі з'ясування його відносини, оцінки в ході бесід).

У спілкуванні на ділові та пізнавальні теми відбувається практичне і, відповідно, теоретичне співпрацю людей, матеріалом для якого стають явища і об'єкти навколишнього середовища. У дискусіях і навіть без них, просто в процесі обговорення різноманітних тем, учасники взаємодії досягають усвідомлення своїх поглядів на світ, які поза спілкування могли б залишитися на більш низьких рівнях відчуття і переживання, не проектуючи в полі ясного свідомості або відбиваючись в ньому не повністю і з спотвореннями.

В цілому можна стверджувати, що досвід спілкування служить (поряд з досвідом індивідуальної діяльності) вирішальним чинником становлення і розвитку свідомості, усвідомлення, самосвідомості. В сукупності обидва ці види досвіду складають практику, яка є критерієм істини.

Потреба у спілкуванні як прагнення до самопізнання і самооцінці

Згідно нашим поглядам, прагнення людини до самопізнання і самооцінці становить саму серцевину його потреби в спілкуванні, її природу. Тому виникнення основ самосвідомості і свідомості можна вивчати, спостерігаючи становлення і розвиток комунікативних потреб.

Прагнення до самопізнання і самооцінці виникає у дітей вперше тільки в спілкуванні з близькими дорослими, які відносяться до немовляти як до майбутньої особистості та суті, вже обдарованій свідомістю. Без такого відношення (при «дефіциті спілкування», по Н. М. Щелованова) у дітей не складається «перша духовна потреба» (А. В. Запорожець), і вони впадають у стан психічного маразму (госпіталізм).

1. Протягом перших 7 років життя розвиток потреби у спілкуванні з дорослими, а з 3 років - і з однолітками обумовлює формування ставлення дітей до себе. У фундаменті комунікативної потреби лежить прагнення дітей до доброзичливого увазі інших людей, а над ним надбудовуються в послідовному порядку прагнення до співпраці, повазі і до спільності думок і оцінок з оточуючими людьми.

2. У контактах з дорослими дитина оцінює себе шляхом порівняння з ідеалом, зразком; в контактах з однолітками - шляхом порівняння з рівними собі істотами. Обидва способи однаково необхідні йому для розвитку самопізнання, хоча і забезпечують останнім по-різному.