9.Економічний зміст та право власності. Багатоманітність форм власності.

Процес виробництва є не що інше, як привласнення людиною предметів і сил природи в межах певної суспільної форми. Категорія власності досить складна за своїм змістом, адже вона охоплює економічні, юридичні, соціальні та інші аспекти. З економічного боку вона є, зрештою, системою виробничих відносин з приводу привласнення чинників та результатів виробництва. Інакше кажучи, власність є внутрішньою структурою виробництва. Саме вона визначає його організацію.

Через це вона не може бути незмінною. Навпаки, одночасно з виробництвом вона перебувала у постійному русі, періодично змінюючи коректно-історичну форму свого існування. Отже, власність існує завжди, оскільки без неї неможливе виробництво. Проте кожній історичній епосі властива своя специфічна, конкретно-історична форма власності.

Розрізняють економічний зміст власності та власність як юридичну, правову категорію.Економічний зміст власності визначається ступенем розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, тобто самим виробництвом, і є об’єктивною категорією, яка і виражає реально існуючи суспільно-економічні відносини, становить їхній головний зміст. Якюридична правова категорія власність виражає свідомі, вольові дії та відносини між людьми з приводу речей.

Норми права можуть більш-менш повно і чітко відбивати реально існуючі економічні відносини власності.

А оскільки виробництво розвивається, змінюється постійно, то неминуче існує суперечність між дійсними відносинами власності та їхнім юридичним відбиттям. Завдання полягає в тому, щоб, по-перше, правові норми, які виробляються людьми щонайповніше відбивали реально існуючі відносини власності; по-друге, норми права мають періодично проводитись, набули нових якісних характеристик. Усе це означає, що економічний зміст власності та право тісно взаємопов’язані. Проте водночас як економічні відносини, тобто дійсні відносини власності, так і право власності розвиваються певною мірою незалежно, і розрив між ними може досягти значних розмірів.

Конкретно-історичний характер, зміст і форми власності виявляються в єдності трьох елементів:

• об’єктів,

• суб’єктів,

• сутності відносин власності.

Цілком зрозуміло, що для того щоб розкрити природу відносин власності, які умови володіння, розпорядження і використання різних об’єктів і чинників суспільного виробництва. Попри величезні обсяги і різноманітність об’єктів власності, вони все ж поділяються на дві частини.

Передусім це умови (чинники) виробництва. Головним з них є робоча сила, яка набуває різних суспільних форм на різних етапах розвитку людського суспільства. У рабовласницькому суспільстві рабовласник мав повну власність і на засоби виробництва, і на раба. В епоху капіталізму людина стає юридично вільною, однак оскільки вона позбавлена засобів виробництва, то змушена продавати робочу силу.

Робітник є власником своєї здатності до праці, робоча сила є товаром, яка за допомогою вільного найму використовується для здійснення процесу праці. До речі, під час переходу від адміністративно-командної системи до ринкової економіки істотно змінюється становище працівника. Долається формальна "повна зайнятість", яка нерідко приховувала реальне безробіття, замість зрівняльного розподілу встановлюється оплата згідно зі здібностями і вмінням людини і купується робоча сила за її вартість.

Поряд із робочою силою важливими чинниками виробництва є засоби виробництва і предмети праці, які також є об’єктами власності. Той, хто є власником засобів виробництва належить вирішальна роль, адже саме вона визначає сутність усієї сукупності відносин власності.

Значне розширення кола суб’єктів власності має величезне економічне і соціальне значення. Адже власність нерозривно пов’язана з управлінням виробництвом, яке є функцією власності. Отже, роздержавлення власності, приватизація, величезне розширення кола суб’єктів власності означає демократизацію управління власністю, виробництвом, перетворення значної частини суспільства на господарів, які лише можуть ефективно використовувати засоби виробництва, землю, її надра.

В ЗУ "Про власність" зазначається, що надра землі, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, континентальний шельф та виключна морська екологічна зона є об‘єктом пава виключної власності народу України. Право виключної власності від імені народу України здійснює ВР України і місцеві ради депутатів.

Державна власність поділяється на 2 види:

• загальнодержавна (республіканська) власність;

• власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).

Суб‘єктом права загальнодержавної власності є держава в особі ВР України.Суб‘єктом права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі місцевих рад народних депутатів. Об‘єктом права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних рад і утворюваних ними органів.

В класичному вигляді існує 3 види власності:

• державна,

• колективна,

• приватна.

10.Одержавлення та роздержавлення,приватизація власності.

Одержавлення:

1)поява і поширення тенденцій щодо спрощення та уніфікації господарських форм.

2)заміна внутрішніх джерел і стимулів розвитку зовнішніми спонукальними мотивами та боротьба за неї на різних рівнях

3)підміна економічних зв’язків, які розвиваються на грунті інтересів централізованими зв’язками,підпорядкованими наказам і дерективам

4)виключення з відносин власності широких верств населення і заміна їх групою розпорядників,які дають від імені держави.

Роздержавлення-це процес обмеження втручання держави в економіку,переведення державних підприємств на комерційні засади господарювання,створення умов для зростання кількості господарюючих суб'єктів. Роздержавлення стало основою першого етапу реформ в Україні,в ході якого визначилися два способи роздержавлення:корпоратизація і комерціалізація.Корпоратизація-підготовчий процес до приватизації великих підприємств шляхом акціонування їх та виведення зі сфери прямого державного управління.Комерціалізація-роздержавлення підприємств комунальної власності,які раніше входили у вертикальну систему торгів,трестів,управлінь,надання їм прав юридичної особи та переведення їх на режим самофінансування. Роздержавлення за своєю суттю є передусім антибюрократичним заходом,його безпосередній результат-звільнення підприємств від прямої і безпосередньоі державної опіки,яка фактично позбавляла їх господарської самостійності,ініціативи й стимулів,а для самої держави ставала непосильним тягарем як з точки зору оперативного управління підприємствами,так і в плані централізованого бюджетного фінансування. Роздержавлення економіки стало початком об'єктивного процесу повернення,створило економічних та соціальних функцій господарюючим субєктам підґрунтя для приватизації .

Форми приватизації:

• продаж (аукціон, конкурс тощо),

• безплатне передавання,

• пільгова приватизація,

• оренда з правом наступного викупу,

• створення спільних і змішаних підприємств,

• дерегуляція державних підприємств (розукрупнення, спрощення взаємовідносин з державою, менш жорсткий контроль з боку держави),

• розвиток кооперативної та колективної власності на основі державної власності,

• комерціалізація державних підприємств,

• акціонування за участю державних підприємств,

• оренда, договірні, контрактні відносини, франчайзинг,

• трастові компанії, довірча власність,

• концесія,

• корпоратизація державних підприємств,

• підвищення конкурентоспроможності, мобільності, гнучкості, ефективності та самостійності державних підприємств

• розвиток конкурентного середовища, поява недержавних форм власності та суб'єктів господарювання, підвищення ефективності всієї економічної системи.

Під приватизацією розуміють створення нових недержавних форм власності зокрема перехід власності в індивідуальне і колективне володіння. Та не слід стверджувати, що державна власність ліквідується, зникає повністю. У світі немає жодної країни де б держава не була власником. В процесі приватизації значна частина державного майна буде вилучена з державної власності.

Способами приватизації є:

• продаж державного майна на аукціоні та за конкурсом,

• купівля-продаж часток держави і капіталу підприємств за конкурсом та на аукціоні,

• викуп майна трудових колективів,

• перетворення державних підприємств в акціонерні товариства з приватним володінням акцій і т. д.

Умови приватизації

Для того, щоб приватизація відбувалася з успіхом, необхідністю є виконання таких умов:

• перша умова - існування суб'єктів державної власності, тобто установ, які за законом мають право на продаж чи купівлю акцій державних підприємств.

• друга умова - існування розвинутої ринкової інфраструктури.

• третя умова-достатня ємність фінансових ринків, які повинні "опрацювати" багато акцій тих підприємств, що приватизуються.

• четверта умова - розподіл власності, яка приватизується.

• п'ята умова - оптимальний розподіл повноважень між центральними і місцевими органами державної влади.

• шоста умова - створення правової основи приватизації.