Традиційне суспільство

Традиційне суспільство (до індустріальне) — це най триваліша із трьох стадій, її історія нараховує тисячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Переважає натуральне господарство — абсолютна більшість населення (понад 90 %) зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак — поділ праці є нескладним. Цьому суспільству властива інерційність, низьке сприйняття нововведень. Якщо користуватися марксистською термінологією, традиційне суспільство — це первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне суспільство.

Індустріальному суспільству

Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно — починаючи з ХVIII ст., внаслідок промислової революції, що охопила спершу Англію і Голландію, а згодом і решту країн світу. Суть промислової революції полягає у переході від ручного способу виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики. Освоюються нові джерела енергії: якщо раніше людство використовувало в основному енергію м'язів, рідше — води і вітру, то з початком промислової революції починають використовувати енергію пари, а пізніше — дизельні двигуни, двигуни внутрішнього згорання, електроенергію.

Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. З'являються нові спеціалізовані суспільні статуси ("робітник", "інженер", "залізничник" та ін.), зникають станові перегородки — уже не благородне походження чи сімейні зв'язки є підставою для визначення місця людини в суспільній ієрархії, а її особисті дії.

В індустріальному суспільстві ускладнення системи соціальних зв'язків приводить до формалізації людських стосунків, які в більшості випадків стають деперсоналізованими.

Постіндустріальне суспільство

Постіндустріальне суспільство (термін запропонований Деніеллом. Беллом у 1962 р.). Свого часу Д. Белл очолював "Комісію 2000 року", створену рішенням Конгресу США. Завданням цієї комісії було напрацювання прогнозів соціально-економічного розвитку США у третьому тисячолітті. На основі проведених комісією досліджень, Деніелл Белл разом з іншими авторами написав книгу "Америка в 2000 р.". У цій книзі, зокрема, доводилось, що за індустріальним суспільством наступає новий етап людської історії, який базуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу. Цей етап Деніелл Белл і назвав "постіндустріальним".

У другій половині XX ст. у найрозвинутіших країнах світу, таких, як: США, країни Західної Європи, Японія різко зростає значення знання та інформації. Динаміка оновлення інформації стала такою високою, що вже у 70-х рр. XX ст. вчені-соціологи зробили висновок (як показав час — правильний), що у XXI ст. неписьменними вважатимуться не ті, хто не вміє читати і писати, а ті, які не вміють учитися, забувати непотрібне, і вчитимуться знову.

У зв'язку зі зростанням ваги знань та інформації, наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства — все зростаючу частину доходів передові країни отримують не від продажу промислової продукції, а від торгівлі новими технологіями і наукоємною та інформаційною продукцією. У постіндустріальному суспільстві вся духовна надбудова інтегрується в систему виробництва і — тим самим — долається дуалізм матеріального та ідеального.

2. Криза індустріальної цивілізації те перехід до постіндустріальної. Проблеми та перспективи.

Основою сучасного цивілізаційного знання є п'ять відносно самостійних цивілізаційних парадигм:

• загальноісторична;

• філософсько-антропологічна;

• соціокультурна;

• технологічна;

• економічна.

Домінантою технологічної парадигми є відносини людина-техніка. Вони не лише відображають поступальну еволюцію трудових функцій людини від ручної праці до машинної і до - сучасних автоматизованих систем, а й процес соціалізації самої людини. Саме на цих засадах сформувались поняття доіндустріального, індустріального, постіндустріального суспільств.

Є різноманітні підходи до класифікації цивілізацій. Так виділяють сім видів всесвітніх цивілізацій, що послідовно змінювали одна одну упродовж дев'яти останніх тисячоліть. З-поміж таких циклів-цивілізацій індустріальна датується 60 - 90-тими роками ХVIII ст. - 60 - 70-тими роками XX ст., коли промислова структура стала визначати закономірності та тенденції всесвітньо-історичного процесу.  Індустріальна  цивілізація продемонструвала небачені темпи економічного зростання та залучення до виробництва величезної маси ресурсів. Так, за період з 1715 по 1971 рр. обсяг світового промислового виробництва зріс у 1730 разів, а більше половини даного приросту здійснювалося з 1948 р. Проте подальше нарощування такими темпами виробництва має природні та економічні обмеження.

Таким чином, індустріальна модель розвитку - в стадії глибокої і всеосяжної кризи, що проявляється, по-перше, в безмежній, безсистемній і безконтрольній утилізації речовини природи, максимізації економічного зростання, а не його оптимізації; по-друге, у підпорядкуванні живої праці минулій, тобто у повній залежності людини від мережі машин, у домінуванні технократичних підходів у соціально-економічному розвитку; по-третє, у накладенні, взаємопереплетенні цивілізаційних суперечностей різного рівня, в умовах яких державні, регіональні суперечності не в змозі подолати вплив глобальних без радикальної перебудови глобальної системи політичних і економічних відносин. Внаслідок цього нині, на межі тисячоліть, дедалі виразніше проявляються обриси постіндустріальної, ноосферно-космічної цивілізації. Її головними   ознаками є передусім широка інтелектуалізація виробництва, пріоритетний розвиток науки, складної розумової праці.

3. Особливості «інформаційного суспільства».

Інформаційне суспільство — Це різновид постіндустріального суспільства

Основні особливості та характеристики ІС:

• Наявність інформаційної інфраструктури, яка складається з транскордонних інформаційно-телекомунікаційних мереж і розподілених у них інформаційних ресурсів як запасів знань;

• Масове застосування персональних комп'ютерів (ПК), підключених до транскордонних інформаційно-телекомунікаційних мереж (ТІТМ)

• Підготовка членів суспільства до роботи на ПК і у ТІТМ

• Нові форми і види діяльності у ТІТМ або у віртуальному просторі (повсякденна трудова діяльність у мережах, купівля-продаж товарів і послуг, звязок і комунікація, відпочинок і розваги, освіта, медобслуговування тощо)

• Можливість кожному практично миттєво отримувати з ТІТМ повну, точну і достовірну інформацію

• Практично миттєва комунікація кожного члена суспільства з іншими користувачами (наприклад, чати в Інтернет)

• Трансформація діяльності ЗМІ, інтеграція ЗМІ і ТІТМ, створення єдиного середовища поширення масової інформації мультимедіа

• Відсутність географічних і геополітичних кордонів держав учасників ТІТМ, зіткнення національних законодавств держав у цих мережах, становлення нового міжнародного інформаційного права і законодавства

1. Науково-технічна революція XX ст. Людина та інформація: психологічні, соціальні та культурні аспекти.

Сучасне виробництво характеризується не лише матеріальними але і духовними факторами поєднання науки та виробництва. Дедалі зростаюча роль науки у виробництві забезпечує теоретичну, духовну сторони практичної виробничої діяльності. Виявом цього стану є науково-технічний прогрес (НТП), що перетворюється в головний чинник економічного прогресу.

Науко́во-техні́чний прогре́с — це поступальний рух науки і техніки, еволюційний розвиток усіх елементів продуктивних сил суспільного виробництва на основі широкого пізнання і освоєння зовнішніх сил природи, це об'єктивна, постійно діюча закономірність розвитку матеріального виробництва, результатом якої є послідовне вдосконалення техніки, технології та організації виробництва, підвищення його ефективності.

Науково-технічна революція (НТР) — корінне якісне перетворення продуктивних сил, що почалося в середині XX ст., якісний стрибок у структурі і динаміці розвитку продуктивних сил, корінна перебудова технічних основ матеріального виробництва на основі перетворення науки в провідний чинник виробництва, в результаті якого відбувається трансформація індустріального суспільства у постіндустріальне.

Перша науково-технічна революція (XV—XVII ст.) відкинула систему Аристотеля і геоцентричне вчення Птоломея, подолала середньовічну схоластику і зусиллямиКоперника, Кеплера, Галілея, Декарта, Ньютона та інших вчених створила наукові основи математики, астрономії, механіки, медицини, тобто саме природознавство. Цей період характеризується масштабним розвитком промислового виробництва. На зміну феодальній суспільно-економічній формації прийшла капіталістична, що характеризується розвитком продуктивних сил і ускладненням виробничих відносин.

Друга науково-технічна революція (XIX ст.) зруйнувала метафізичні ідеї незмінності природи і утвердила діалектичні ідеї загального розвитку і зв'язку у природі на основі атомістичної теорії і періодичного закону в хімії, вчення про збереження і перетворення енергії у фізиці, а також клітинної й еволюційної теорії у біології. Вплив науки ще більше виявляється у розвитку продуктивних сил, з'являються нові галузі виробництва, загострюються суперечності з виробничими відносинами у суспільстві.

Третя науково-технічна революція (з кінця XIX ст.) почалася з руйнування концепції неподільного атома і створення квантово-механічної системи світосприймання, яка характеризується кількісними фізичними властивостями мікросистем. У ході цієї революції наука проявляє революціонізуючий вплив на розвиток виробництва і виробничих відносин.

Науково-технічна революція (НТР) розпочалася у фізиці, поширилася потім на хімію, теоретичну і технічну кібернетику, космознавство та інші науки. До середини 50-х років вона охопила біологію і набула, таким чином, загального характеру.

Четверта науково-технічна революція(з кінця XX ст.) охопила інтелектуальну діяльність, починаючи з інформаційних образів в економіці, штучного інтелекту у нових технологіях і продовжується в біології, інформатизації суспільства, розвивається світова глобалізація у науці і техніці.

Основні напрямки розвитку науково-технічного прогрессу: Механізація виробництва, Автоматизація виробництва, Комп’ютерізація виробництва, Електрифікація та енергозбережувальні технології.

• Інформація — це нові відомості, які прийняті, зрозумілі і оцінені її користувачем як корисні;

• Іншими словами, інформація — це нові знання, які отримує споживач (суб'єкт) у результаті сприйняття і переробки певних відомостей.

Соціальні наслідки НТР:

ü загострення екологічної обстановки, виникнення проблеми виживання людства внаслідок забруднення та отруєння навколишнього середовища;

ü зміна змісту і характеру праці (збільшується питома вага творчих, пошукових функцій, що веде до стирання суттєвих відмінностей між людьми розумової і фізичної праці);

ü зростання питомої ваги висококваліфікованих робітників та спеціалістів, що зайняті обслуговуванням нової техніки і технології (це вивільняє трудові ресурси);

ü підвищення вимог до культурно-технічної та інтелектуальної підготовки кадрів;

ü прискорення структурних змін у співвідношенні сфер людської діяльності (перекачування трудових ресурсів із сільського господарства в промисловість, а з неї – в сфери науки, освіти, обслуговування). Це зумовлює конценрації населення в містах, поглиблення міграційних процесів, значне скорочення робочого і збільшення вільного часу (звітси можливість гармонійного розвитку особистості);

ü втрата людиної емоційності, інтелектуальне перенавантаження.

2. Майбутнє як філософська проблема. Поняття футурології.

Футурологія – галузь наукових знань, що охоплює перспективи розвитку соціальних процесів:вчення про майбутнє.

Зміни у суспільно-історичному розвитку проводять до формування та становлення нового етапу розвитку людського суспільства, а саме інформаційного суспільства. Цим питанням займалися такі вчені , як О.Тоффлер, Й. Масуда, Д.Белл, А.І.Уткін, М.З.Згуровський та ін.

Майбутнє людства завжди було значною світоглядною та методологічною проблемою, де соціальний прогноз виступає як ідеальна модель цього розвитку, філософського осмислення майбутнього.

Прогнозування — процес передбачення майбутнього стану предмета чи явища на основі аналізу його минулого і сучасного, систематична інформація про якісні й кількісні характеристики розвитку цього предмета чи явища в перспективі. Результатом прогнозування є прогноз — знання про майбутнє і про ймовірний розвиток сьогочасних тенденцій.

Глобаліза́ція (англ. globalization) — перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі, Земної кулі.

Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизаціязаконодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів.

3. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.

Глобальні проблеми мають планетарний характер саме тому, що зачіпають інтереси не окремого регіону, а людства в цілому і вимагають своєчасного їх розв’язання спільними зусиллями усіх держав і народів. Навіть наймогутніша країна, або коаліція держав не може розраховувати на успіх у рішенні глобальних проблем,якщо створюється небезпечна глобальна ситуація, яка ставить під загрозу існування людства.

Всі глобальні проблеми сучасності можна звести до трьох основних груп:

1. Проблеми економічного і політичної взаємодії держав:

а) проблема запобігання світової термоядерної катастрофи та створення сприятливих умов для соціального прогресу всіх країн і народів;

б) проблема подолання технологічної та економічної відсталості країн, що розвиваються і встановлення нового міжнародного порядку.

2. Проблеми взаємодії суспільства і природи:

а) запобігання катастрофічного забруднення навколишнього середовища;

б) забезпечення людства необхідними природними ресурсами (сировиною, енергією, продовольством);

в) освоєння світового океану та космічного простору.

3. Проблеми взаємовідносин людей і суспільства:

а) проблема зростання народонаселення;

б) проблема охорони і зміцнення здоров'я людей;

в) проблеми освіти і культурного зростання.